Українська іконографія святого Юрія Змієборця та Переможця

Багато правителів різних держав обирали своїми покровителями християнських воїнів-святих, що в їхніх очах ставало запорукою успішного правління. Наприклад, князь Київської Русі Ярослав Мудрий у хрещенні взяв ім’я Юрій, а згодом спорудив у Києві храм на честь свого покровителя та присвятив йому один з пределів собору Софії Київської.

Міста теж зазвичай обирали собі покровителів. Відтак, покровителем Києва віддавна вважають архангела Михаїла, а Львова - святого Юрія Змієборця. Тому 6 травня - день пам’яті св. Юрія - ще й особливий день для Львова. До речі, День цього міста, який святкують у першу неділю травня, інколи припадає на 6 травня. Та й архикатедральний собор УГКЦ у Львові носить ім’я цього святого і стоїть на Святоюрській горі, що відома такою назвою ще за княжих часів. На території України й дотепер є безліч храмів, присвячених цьому святому.

У духовному вимірі св. Юрія вважають помічником тих, хто змагається з різними труднощами становлення особистості християнина. Воїн змагається зі змієм, який є уособленням усіх злих пристрастей та гріхів людини. Змій спокусив Адама і Єву в Раю, але на цьому дія зла у світі не припинилася. Зрештою, з прізвиськом “Змієборець” пов’язана легенда про чудовиська змія, який не давав спокою жителям сирійського міста Ласії. З певною періодичністю люди були змушені приносити жертви цьому страхопудалу. Одного разу жереб жертви випав на доньку правителя міста, тому, ймовірно не довго думаючи, царівну вивели за місто до місця жертвоприношення. У той самий час мимохідь проїжджав вершник Юрій, який дізнався про горе дівчини та, помолившись, вирішив подолати змія. Дракона переможено списом в пащу, царівну, як і місто, визволено, а воїн Юрій прославився як Змієборець. Після цього міщани Ласії охрестилися. Існує думка, що ця легенда побутувала у фольклорі як доступна для простого люду катехизація - чим відрізняється язичництво від християнства і чому останнє взяло верх.

Насправді ж історична постать св. Юрія пов’язана з військовою справою, але зустріч святого зі змієм-драконом “дещо” зміфологізована. Юрій народився в Каппадокії (сучасна Туреччина), у сім’ї перського воїна Геронтія та мати-християнки Поліхронії. Після смерті чоловіка, мати з сином перебралися до палестинського міста Лідди, де юнак служив трибуном у війську імператора. Коли ж за імператора Діоклетіана почали нове жорстоке гоніння християн, його воїн роздав своє майно і відкрито засудив релігійну політику держави. За відкриту тверду позицію Юрій був катований та страчений.

Історія іконографії та особливості української ікони святого

Найбільш ранні зображення, відомі на сьогодні, датують VІ століттям. Там св. Юрій представлений як мученик — погрудне зображення з хрестом в руках. Але у ХІ столітті, з появою у фольклорі переказів про чудо перемоги св. Юрія над змієм, стають все більш популярними зображення святого як вершника, який вбиває чудовисько. Саме цей сюжет набув найбільшої популярності в українській іконографії святого. Ікони св.Юрія Змієборця на коні особливо характерні періоду з ХVІ по ХVІІІ століття. Унікальністю образу святого воїна вирізняються народні ікони, де увагу привертають скакуни різної масті. Також популярність цього святого саме в той відтинок часу, на думку деяких науковців, зумовлена козацькими національно-визвольними змаганнями на території сучасної України. Відповідно, такі ікони воїна-переможця, в образі якого, в обладунках, збруї і навіть в самому коні впізнавалися риси, характерні українському побуту та культурі, підтримували дух українського народу та тих, хто боровся за нього. Не забуваємо, що сакральне мистецтво кожного часу є не тільки ілюстрованим Євангелієм, але й самобутнім дзеркалом народного та національного сприйняття і трактування певних подій в історії свого часу.

Цікаво також у зображенні Юрія-вершника провести паралель із описом вершників, які перемагають диявола, про що згадано в Одкровенні ап. Івана Богослова 12, 3; 20, 2.

Отже, серед основних елементів української ікони св. Юрія Змієборця побачимо відображення легенди про перемогу над змієм, а саме: святого Юрія-воїна на коні, змія, проколотого списом вершника, на задньому плані - царівна та мури і архітектура міста. Святого Юрія зазвичай бачимо як воїна того часу, в якому писали ікону, або ж із короною замість шолома, що є ознакою Божої слави у мучеництві. Змій може бути зображений у широкому різноманітті — це своєрідний індикатор креативності митця: безкрилий змій-плазун, дракон з крилами, або ж трьома головами та чешуєю і численними гребнями, з лапами та пазурями, як у лева, з вогненними язиками, із чудернацькими потворними мордами, які можуть нагадувати злих псів, іноді навіть можна розгледіти химерні лики на крилах страхопудала. Царівна, її батьки та жителі міста Ласії звикло зменшені у пропорціях, за окремими винятками. Принцеса зазвичай стоїть осторонь з молитовно складеними руками, хоч іноді може тримати змія на паску. Розглянемо деякі приклади зі збірок Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові та Музею волинської ікони в Луцьку.

Однією з найбільш відомих та унікальних ікон св. Юрія Змієборця в українській іконографії є ікона ХІV століття зі Станилі біля Дрогобича, яку можна побачити в постійній експозиції Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові. Ця ікона унікальна не тільки лаконічністю стилю та композицією, але вороним (темно-коричневим, майже чорним) конем. Такого скакуна рідко можна зустріти в іконописі загалом, адже темний, чорний колір є ознакою або монашого подвигу, аскези і використовується в одязі, або є владою зла, темряви, невідання. Тому загадкою було, чому коня зобразили не білим, не сірим, гнідим чи “в яблучко”, як це зазвичай буває. Одне з пояснень свого часу дав дослідник народної течії іконопису Василь Откович, за словами якого, вороний кінь на цій іконі є ілюстрацією народного українського епосу, де переможці чи позитивні герої зазвичай були саме на вороному коні. Розміри ікони досить великі, як для її століття - 92,5 см х 69 см. Ще ця ікона побудована за принципом двох перехресних діагоналей, які створюють внутрішній невидимий рух, здавалося б, доволі стриманому плоскостному зображенню. Перша чітка діагональ - права рука з довгим тонким списом, друга — здиблений кінь.

Ще однією унікальною іконою є св. Юрій Змієборець зі с. Дальова на Лемківщині (тепер - Польща), яку датують ХV століттям. Тут зображена не тільки основна сцена перемоги над змієм, але й житійні клейма мучеництва святого — колесування, розпилювання при стовпі та відсічення голови. Тут звертаємо увагу на Божу Десницю (богообраність святого) у верхньому лівому куті та на тлум людей у середньовічних міських мурах, звідки вітають перемогу святого разом із царською родиною. Цікавою є зменшена по відношенню до св. Юрія постать царівни-принцеси, яка однією рукою вітає свого визволителя, а іншою тримає паском шию змія. За легендою, дівчина, прислухавшись до наказу св. Юрія, мала накинути на шию змія пасок і відвести його до міста, щоб усі побачили переможеного. Або св. Юрій, або творці фольклору - хтось з цих двох мав неперевершене відчуття гумору, адже як маленька і слабка дівчина може притягнути змія до міста, тим паче, якщо він мертвий...

Ще одним унікальним зображенням св. Юрія в українському сакральному мистецтві є ікона зі с. Ступниця Львівської області кінця ХV — початку ХVІ століття. Стиль цієї ікони хоч і зберігає деякі візантійські риси, але вже виразно тяжіє до західноєвропейського готичного мистецтва. Дуже незвично, що св. Юрій тримає в одній руці меч, а іншою — спис, який в тілі змія, котрий вже триголовий і з вогненним диханням. Перед нами постає також розлога картина середньовічної міської архітектури, на тлі якої видно вболіваючих міщан і саму царівну, за життя якої розгорілася боротьба. Ікона неймовірно детально прописана, навіть вгадується кожна окрема пір’їнка, задекорована в шолом воїна. Хоч загальна кольорова гама напрочуд стримана — сірий, білий та кіноварний кольори з додаванням охри — але ікона промовиста своїм рисунком та виразністю руху.

Ікона св. Юрія зі с. Журавин початку ХVІ століття на відміну від попереднього зразка цікава яскравою контрасністю кольорів та їхнім влучним поєднанням. Наприклад, зелена сорочка воїна вигідно гармонує з червоною збруєю, яку, у свою чергу, відтіняє білий кінь. Алізариновий (рожевий) плащ співзвучний із сусідньою будівлею навпроти. До речі, зауважимо, що на цій іконі батьки принцеси зображені в окремих приміщеннях. Цікаво, що на ній св. Юрій хоч представлений в образі воїна, але на його чолі не шолом, а корона — царська божественна гідність святого мученика-воїна. По-особливому виглядають червоно-білі промені в німбі святого, які додають своєрідного світла та декоративності водночас. У цій композиції вже немає Десниці Божої, але натомість у лівому верхньому куті є відкритий сегмент неба, з якого виходять три промені - символ присутності Пресвятої Трійці.

На цій ренесансній волинській іконі досить стримана кольорова гама, яка обмежена червоним, коричневим та сірим відтінками з охровими елементами, що імітують золото. Головною постаттю, безперечно, є св. Юрій, на передньому плані бачимо графічно спрощену фігуру змія-дракона, на задньому плані - досить скромні та мінімалістичні мури міста чи навіть вежі, у вікнах якої батьки царівни, а біля брами — сама царівна. Обладунки святого воїна схожі на військове вбрання Західної Європи того часу. Увагу привертає дитяче обличчя та й сама комплекція воїна, що, зрештою, характерне для народного іконопису. На задньому фоні також помітно легке гравіювання рослинним орнаментом. Цікавою є постава рук воїна — він вбиває змія, тримаючи спис згори справа наліво.

На цій іконі звертаємо увагу на майстерне виконання складок текстилю, особливо — блакитного кольору. Виразно пластична фігура царівни ніби ще раз підкреслює її беззахисність, а руки складені в молитві — надію на перемогу свого визволителя. У міській будівлі можна побачити великі вікна зі склом, а не просто отвори. На стінах архітектури видніється текст, який важко розпізнати, та, судячи з окремих слів, це може бути підпис із роком виконання роботи, іменами замовників, благочинців та церкви чи сім’ї, для яких було виконане замовлення. Ікона в традиційній для волинського іконопису кольоровій гамі - світлі відтінки синього та коричневого кольорів.

Можна сказати, що це ікона-феєрія, настільки тут все фантастично, казково і динамічно. Яскраве поєднання охри та кадмію додають іконі особливого світла зсередини. Святий Юрій атлетичної тілобудови в образі лицаря Відродження вбиває змія списом у правій руці, а лівою тримає щит. Неймовірно живописно, як для ікони, написаний кінь, вираз якого передає навіть більшу рішучість та войовничість, ніж у самого воїна, який виглядає напрочуд спокійним та зосередженим. Кінь б’є в груди змія, який обвив хвостом його задні ноги. Загалом сцену можна сприйняти, як епізод батальної дії у народному виконанні.

У порівнянні з попередніми зразками, відмінністю цієї ікони є благословляюча Божа Десниця в правому верхньому куті з трьома променями, що розводять хмари. Це також елемент деталізації легенди, де було сказано, що перед боєм у молитві св. Юрій просив Божого благословення. Мальовничим та деталізованим є гірський пейзаж, з яким майже зливається кінський хвіст, нагадуючи чи то водоспад, чи то річку. На задньому плані у молитовній позі стоїть царівна в червоній мантії, підбитій хутром горностая.

Для українського іконопису досить рідкісним є зображення св. Юрія у повний зріст, яке більш було властиве ранньохристиянській та візантійській традиції сакрального мистецтва. Тим не менш, на такі приклади можна натрапити. Часто це зустрічається у парному зображенні Змієборця з іншими святими. В українській іконі поруч св. Юрія можна зустріти св. Параскеву, як бачимо на прикладі ікони з церкви святих Косьми та Дам’яна зі с. Корчин на Львівщині. До речі, у цій іконі теж простежуються впливи готичного стилю, хоч візантійська традиція майстерно втримана виконавцем, тому готика більше виграє у шрифті, прапорі та обладунках св. Юрія та в рослинності позему.

Іншим прикладом осібного зображення є ікона св. Юрія для намісного ряду іконостасу виконання єромонаха Йова Кондзелевича.

Святий зображений як лицар доби Ренесансу, щоправда у нього немає шолому, а замість списа в руках переможне знамено - прапор з хрестом, схожий на той, який тримає Христос в західноєвропейських зразках ікони Воскресіння. Хрест також бачимо на щиті, рясно оздобленому рослинним рельєфом. Третій - мальтійський — хрест побачимо на лицарських обладунках. Ікона багато оздоблена гравіюванням по левкасу та позолотою. Мальовничо прописані складки гіматія-плащу та рукавів. На задньому фоні теж видніються гористі схили. Зважаючи на те, що Йов Кондзелевич творив в монастирях Волині та Прикарпаття (Манявський Скит), можемо припустити, що це обриси прикарпатських хребтів.

Якщо ми вже згадали про конкретну постать іконописця, то хотілося б ще виокремити роботу зі зображенням св. Юрія Змієборця руки Луки Долинського. Цей свіцький майстер працював для багатьох львівських храмів кінця ХVІІІ початку ХІХ століття. Його олійне полотно радше можна віднести до творів на сакральну тему, а не до ікон, але хочеться зупинитися на цій роботі саме через її майстерне виконання. Цікаво, що якби не легкий німб у дві білі лінії навколо головного героя, то навряд чи можна було б здогадатися, що це саме св. Юрій, а не якась батальна сцена зі звичних епосів про героїчне рятування красунь. До речі, красуня, тобто принцеса, у виконанні Долинського напрочуд манірна та по-бароковому пишна. В її образі автор детально прописав навіть оздобу на взутті та вбранні, особливою драматичністю вирізняється малесенька золота корона, яка от-от злетить з її наляканої постаті. Половину композиції займає печера зі змієм, а другу — переможний воїн на бойовому коні. Причому світло явно сконцентроване саме в другій частині композиції, що мимохіть наштовхує на думку про перемогу добра над злом.

Якщо звертатися до скульптурних зразків св. Юрія Змієборця, то, напевно, найбільш відомою є скульптурна композиція Йоана Георгія Пінзеля, яку він виконав для фасаду Архикатедрального собору св. Юра у Львові. Це безперечно одна з вершин творчості галицького скульптора зі світовим ім’ям, роботи якого у 2012 році експонували в паризькому Луврі. У XVIII столітті пірамідальний аттик над балконом храму увінчала скульптура св. Юрія Змієборця, яка заворожує своєю пластичністю та довершеністю композиції. Твір цікавий тим, що багато елементів знаходяться “в повітрі”, а загальна конструкція підсилена спеціальними штиками-підпорками. Така смілива динамічна форма досить ризикована не тільки в добу Бароко, але й сьогодні, адже “повітряні” частини фігури знаходяться під сильним впливом зовнішнього середовища і не захищені від вітру та вологи так, як цілісна форма. Тим не менш майстерно виконана робота досі дивує жителів та гостей міста, збережена завдяки зусиллям реставраторів.

Особливо популярним св. Юрій був у образників, які малювали ікони на склі. Зазвичай ці ікони були хатніми та побутували на території Західної України, особливо - в гористих місцевостях, на Гуцульщині. Відомо, що місцеве населення віддавно займалося скотарством, а св. Юрія шанували також як захисника від злих сил, в нього просили доброї погоди, та й саме після дня св. Юрія 6 травня худобу виганяли на випас.

Ікона св. Юрія Змієборця авторства сучасного львівського іконописця Романа Зілінка стилістично наближена до української народної ікони на склі, де переважає червоний колір, непропорційність зображуваних елементів, подібна до наїв-арту, та багата рослинна оздоба. Перемога воїна над змієм викликає радше усмішку, ніж страх. Доброта і мир характерні мистецькому стилю цього автора, який має унікальну здібність наділити будь-який сюжет позитивними емоціями. Зацікавлення в цій іконі викликає плащ св. Юрія - золотого кольору, заквітчаний.

На початку статті ми згадували, що не рідко ікони стають відображенням громадянської позиції автора чи народу у певний історичний момент держави. Таку особливість можемо спостерігати на прикладі сучасної ікони св. Юрія Змієборця львівського іконописця Святослава Владики. В лаконічній та композиційно продуманій роботі бачимо, що святий воїн з козацьким оселедцем вбиває двоголове чудовисько - точну копію двоголового орла з російського гербу. Тобто ікона відображає і водночас засуджує військове втручання Російської федерації на територію сучасної України. Позиція підсилена кольоровим рішенням - св. Юрій-козак білий (сторона добра, світла, праведності), а змій-орел чорний (прихильник зла, агресії, темряви). На верхівці червоного спису легко розгледіти український герб.

Звичайно, у цьому матеріалі ми мали змогу розглянути лише невелику частину багатої спадщини українського іконопису у стосунку до зображення св. Юрія Змієборця. Безліч цікавих зразків залишаються поза цим текстом через брак місця. Втім, маючи наш фактаж і розуміння основних іконографічних особливостей цього святого та сюжетів, пов’язаних з ним, ви з легкістю зможете на власні очі пересвідчитися в унікальності української сакрального мистецтва, відвідавши експозиції Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові, Музею Волинської ікони в Луцьку, Національного художнього музею в Києві тощо. Це будуть справді захопливі відкриття для вас, звичайно, після карантину!

Фото взяті з мережі Інтернет та з Інтернет-галереї українського іконопису

Використані джерела та література:

• Александрович В. Храмова ікона святого Георгія другої половини XVI століття з церкви у Голобах.// Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. Луцьк., 2002.
• Карпюк Людмила, Ікони святого Юрія Змієборця ХVІ-ХVІІІ століть з колекції Волинського краєзнавчого музею // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 16. Матеріали ХVI міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 4 – 5 листопада 2009 року. – Луцьк, 2009. – С. 48-53
• Косеняк Л. Ікони на тему «Юрій Змієборець» у творчому розумінні малярів Стефана Поповича Медицького та Йова Кондзелевича.// Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть: питання дослідження, збереження та реставрації. Матеріали VI міжнародної конференції по волинському іконопису. Луцьк., 1999.
• Откович В. Народна течія в українському живопису XVII – XVIII ст. / Василь Откович. – К. : Наук. думка, 1990.