30 липня — 5 серпня 2013 у гостях веб-конференції — архиєпископ Чернігівський і Ніжинський ЄВСТРАТІЙ (Зоря), секретар Священного Синоду, голова Інформаційного управління Української Православної Церкви Київського Патріархату
В чем отличие учений о духовной жизни УПЦ МП и УПЦ КП, а также и с другими ведущими религиями на Украине. И если их нет, то почему дух конфессий разный в воззрениях на политическую и экономическую жизнь нашего общества, выраженную в противоположных взглядах по различным вопросам.
Интернет-конференция – не совсем подходящий формат для лекции по сравнительному богословию (или религиоведению). Что касается различий между УПЦ КП и УПЦ МП – то они, думаю, есть и многим видны. Хотя общее понимание духовной жизни у нас одно, православное, в Московском Патриархате намного чаще, чем в Киевском, встречаются младостарцы, обрядоверие. Царебожничество – это вообще феномен, рожденный в Московском Патриархате.
А различие воззрений на внешние вопросы – это вполне нормально для Церкви, о чем говорит и апостол Павел. Главное, чтобы эти различия не отводили от Истины. Если же говорить о разных конфессиях и тем более религиях – тут, конечно же, будут и противоречия. Если есть разница в главном, то тем более будут отличия во второстепенном.
Слава Ісусу Христу! Преосвященний владико Євстратію, в останній час дуже активізувалася антиекуменічна діяльність деяких представників Вашої Церкви. Зокрема, сайт "Православний оглядач", за яким стоїть один із священиків Київського Патріархату, постійно публікує нападки на Католицьку Церкву та пасквілі проти першого по честі в Православній Церкві Вселенського Патріарха, який є поборником православного екуменізму.
Чи не вважаєте Ви, що подібні ганебні явища компрометують УПЦ КП в очах світового Православ'я, та не сприяють нормальним відносинам Вашої Церкви із найбільшою християнською спільнотою світу - Католицькою Церквою ? Чи може, феномен активізації антиекуменістів у Вашій Церкві є невипадковим, а має благословення керівництва Київського Патріархату ? Складається саме таке враження, тому що антиекуменічна діяльність явно ним толерується, а мовчання як правило є виразом згоди.
Слава навіки! Згаданий сайт є приватною сторінкою, тому відображає особисті погляди. На жаль, відносини між католиками і православними в Україні, особливо на особистісному рівні, є далекими від ідеальних. І приватно, і в мережі можна бачити гарячі суперечки. Що в моїх силах я роблю, щоби ці відносини відповідали Христовій заповіді любові до всіх.
Щодо «компрометації» – невже Ви серйозно вважаєте, що приватна сторінка може так глобально впливати на це?
Ставлення Київського Патріархату до екуменізму, до можливого і неможливого в ньому, не раз засвідчено нами і словами, і на практиці.
У нас теж є не одне питання до тих чи інших слів та вчинків відносно Київського Патріархату з католицького боку. Наприклад, мене особисто дивує ситуація з прийняттям до складу УГКЦ нашого колишнього архієпископа Юрій Юрчика. Але ми вміємо розрізняти головне і другорядне.
Вселенская Православная Церковь в лице 15 поместных на празднике 1025 летия Крещения Руси осудила УПЦ КП раскол на Украине, почему бы вам по смирению не покаяться для возвращения в лоно Церкви, какую радость для себя и своей паствы вы принесли бы. Измените историю Украины и народ Украины и мира всего вас не забудет, дай БОГ сил и великого мужества всем вам.
Ссылку, пожалуйста, на текст осуждения. Наоборот, в своем Послании патриарх Варфоломей говорит о «разделении», а не о «расколе». Мы делаем все возможное, чтобы это разделение преодолеть. Надеюсь, с Божьей помощью время для единения наступит в недалеком будущем.
Слава Ісусу Христу! Дорогий Владико, тут вже звучало питання про сайт "Православний оглядач" і я маю додичне до нього. Вчора там з'явилась новина про "штурм монастиря Есфигмену", який відмовився поминати Вселеського Патріарха через діалог з католиками. На чиїй стороні Київський Патріархат, на стороні зилотів-антиекуменістів, які відносяться до старостильників чи на стороні Вселенського Патріарха? Будь-ласка, без викрутасів. А конкретно.
Слава навіки! Прошу – не ставте мені умов, я говорю те, що вважаю потрібним, а не те, що хочете почути від мене Ви.
Питання екуменізму – одне з тих, що внутрішньо розділяє православ’я. Одні радо сприймають більш тісні контакти з Ватиканом, інші – категорично відкидають. Я – проти крайнощів і у той, і в інший бік. Є речі в екуменізмі, які є корисними, а є ті, які виходять за рамки можливого і вступають у суперечність з основами віри. Я – за золоту середину і за відвертий діалог щодо форм і меж екуменізму – як між православними та католиками, так і у православному середовищі.
Преосвященний Владико, розкажіть на якій стадії сьогодні знаходиться діалог між УПЦ КП та Константинопольським патріархатом? Про що були останні домовленості? На якій стадії є діалог між УПЦ та УПЦ КП? Чи були якісь конкретні домовленості?
1. Протягом всіх майже 22 років спілкування поступово розвивається. Як мені здається, зараз ми знаходимося на кращому рівні розуміння позицій одне одного, ніж це було, скажімо, 5 років тому. Підтвердженням цього я бачу Послання Вселенського Патріарха з нагоди 1025-ліття.
2. Москва всіляко перешкоджає діалогу між УПЦ МП і нами. Ми до нього готові приступити хоч завтра, але наші брати в нинішніх умовах поки що не готові зробити подібний крок. Проте ми ясно бачимо позитивне налаштування багатьох до такого діалогу. Що і показав митрополит Володимир своїм вітанням з патріархом Філаретом 26 липня у Мистецькому арсеналі.
Ваше Високопреосвященство, як би Ви охарактеризували нинішній стан стосунків між УПЦ КП і УПЦ (МП)? Чи якось стосунки в регіонах врегульовуються на центральному рівні? Маю на увазі конфлікти, які виникають в областях, наприклад, нещодавній у Луганську.
Стосунки поліпшуються – хоч і повільно та не всюди однаковою мірою. Стосунки в регіонах більше залежать від особи місцевих архієреїв, ніж від вказівок згори. Якщо говорити конкретно про Луганськ, то протистояння там організовувала не єпархія, а прокремлівські сили. Це теж показово – на фоні того, що саме єпархії створювали конфлікт на Донбасі у 1999-му чи в Олесі в 2004-му роках.
Владико Євстратіє, Ви очолюєте видавничий відділ УПЦ КП. Тому маю до Вас таке запитання. Чи планується в Киїському Патрірхаті робота над перекладами православного богослужіння з грецьких оригіналів, щоб оновити всі наші переклади. Оскільки до тепер все робилось із старословянських перекладів, що дуже знижує якість і цінність такої роботи. Це саме відбулось із перекладом Біблії Патріархом Філаретом, який не робився з оригіналів, а вже з російського перекладу.
Я вже давно не очолюю Видавничий відділ, а лише Інформаційний. Знаю, що зараз головне завдання, яке стоїть перед Видавничим відділом – видати всі творіння святих отців українською мовою. Оновлення перекладу богослужінь на основі грецьких текстів – думаю, це справа більш віддаленого майбутнього. Щодо Біблії – є текст митрополита Іларіона, зроблений з оригіналів. Є новий переклад о. Рафаїла Турконяка. Але вони не користуються такою популярністю, як переклад патріарха Філарета. Цей факт підказує відповідь на Ваше зауваження.
Слава Богу владико! Я часто заходжу на сайт "ПРАВОСЛАВНИЙ ОГЯДАЧ". В соц. мережі є сторінка цього сайту і як православний віруючий обурений тим, що "екуменісти" та уніати лізуть нам, православним, у душу, льють бруд на наш сайт та, тим самим, на нашу віру. Як ви вважаєте, чи є це християнською чеснотою з боку католиків та уніатів?
З того пізнають, що ви Мої ученики, якщо матимете любов між собою – говорить Господь. В кому цієї любові немає і хто до неї навіть не прагне – нехай замислиться, чий він ученик. Це стосується кожного, незалежно від того, ким він себе вважає – православним чи католиком. А образами чи з одного, чи з іншого боку добро не примножити.
Слава Ісусу Христу владико!!! В мене до Вас таке запитання: чи мають якесь відношення УГКЦ та РКЦ (в Україні) до святкувань 1025 ліття Хрещення Київської Русі, адже цих церквов не існувале ще у 988 році?
До цього свята мають відношення всі християни України, і патріарх Філарет підкреслював участь в ньому всіх християнських конфесій України, як позитивну ознаку.
Владико Євстратій, передовім хочу висловити Вам подяку і шану за тверде відстоювання правди щодо нашої Церкви і Православ'я в морі брехні та атак з боку недоброзичливців та невігласів.
1) Чи не варто на вашу думку Київському патріархату створити власний інформаційний та пізнавальний теле- чи хоча б відео- ресурс? За основу можна текстовий проект "Православний оглядач", чи не найкращий православний інтернет ресурс в україномовному просторі.
2) Як ви ставитесь до думки, що українське Православ'я може стати рятівним провідником Православ'я світового в морі лібералізму, модернізму і екуменізму. Дякую!
1. Бажання повинні сполучатися з можливостями. Обговорювати тут якості конкретних ресурсів не вважаю за корисне, бо у кожного є щось позитивне і щось негативне, оцінку їм дає користувач своїм відвідуванням.
2. Кожна Церква і кожен член Церкви має своє покликання. Яке воно – найкраще знає лише Господь, бо Він кличе.
Запитання від Іван
Владико, як Ви гадаєте, чому на святкування 1025-річчя Хрещення Русі не приїхав Константинопольський Патріарх? Адже хрещення ми прийняли звідти. За логікою, він мав би і очолити молебень на Володимирській гірці. Патріарх Варфоломей, до того ж, має знати дорогу в Україну. П’ять років тому він вже був у Києві.
На мою думку він не захотів бути статистом на святі «русского мира». Він приїде, коли буде можливість представляти свою позицію, а не фон для патріарха Кирила.
Запитання від Олексій Корч
Владико, в інтернеті існує середовище людей, які живуть тим, що пишуть гидоту на інших людей. Їх ще називають тролями. А як Ви ставитеся до того, коли такими речами займаються православні священики? Наприклад, протоієрей Заплетнюк.
Я згадую слова Писання, що за всяке пусте слово людина дасть відповідь в день Суду. Особливо за слово образливе. А на священикові лежить більша відповідальність, бо кому багато дано, з того багато спитається.
Слава Богу. Владико хочу запитати Вас, як голову прес- служби УПЦ КП, чому Київський патріархат не розвиває себе в мережі інтернет? Є тільки офіційні сайти єпархій та парафій, а сайтів де б були викладені цікаві статті, новини світового православ"я майже немає. Чи не планує Київський патріархат робити інфрмаційні сайти?
Не погоджуся з Вами в оцінці того, що є. Не варто забувати, що життя не вичерпується інтернетом. А те, що хочеться більшого і кращого – це природно.
Шановний владико, навіщо УПЦ КП прийняла до себе єпископів-перебіжчиків з УАПЦ? Тим більше таких, які там нічим хорошим себе не проявили?
Ми завжди прагнули і прагнемо єднання українського православ’я. Досвід показав, що як цілісна структура УАПЦ на чолі з митрополитом Мефодієм до єднання не здатна. Тому ми припинили переговори та йдемо шляхом відкритості до тих, хто бажає єднання.
Щодо оцінки особистостей – зрозуміло, що навздогін єпископам, яких ми прийняли, УАПЦ може сказати лише щось подібне до Ваших слів. Але це – Ваша оцінка.
Если духовная жизнь в УПЦ МП И УПЦ КП одинакова, то какой смысл вопреки всех канонов создавать новую УПЦ КП, даже под страхом анафемы, и порождать раскол.
Духовная жизнь епархий одной Церкви (скажем, Полтавской и Черниговской) также одинакова. Однако согласно канонам каждая епархия имеет определенный уровень самоуправления и епископ одной епархии не может не только назначать или снимать священников в другой, до даже совершать богослужение на территории чужой епархии без ведома и согласия ее архиерея.
Не следует смешивать административную структуру и духовную жизнь. Единство во Христе и единство под властью Московского патриарха - не одно и то же.
Мы не находимся в расколе - как и все Поместные Церкви, административно независимые друг от друга, но сохраняющие единство веры.
Преосвященніший владико, як Ви бачите вихід з патової (на мою думку) ситуації порозуміння між православними Церквами в Україні? Частина УПЦ (МП) ніколи не піде на розрив з МП. Чи можлива така форма, що УПЦ КП погодиться на те, що стане митрополією Константинопольського Патріархату, можливо на якихось особливих умовах? Що для УПЦ КП важливіше: визнання матірною Константинопольською Церквою чи збереження патріаршого статусу (який, напевно, в Константинополі не захочуть відразу визнати)?
У нас є бачення виходу з ситуації, яку Ви вважаєте патовою. Про що йдеться - зараз не час говорити публічно, щоб не зашкодити. Зрештою, також ніколи не слід забувати, що неможливе для людей - можливе для Бога.
Щодо входження до складу іншої Церкви, тобто відмови від автокефалії - в нашій Церкві такий варіант не сприймається. Окрім породження багатьох інших проблем, на мою думку, подібний варіант не сприятиме подоланню існуючого церковного розділення, а лише поглибить його. Бо значна частина Київського Патріархату ніколи не погодиться на відмову від автокефалії - я це знаю з досвіду внутрішніх дискусій у попередні роки. Таким чином замість єднання виникло би лише розділення Київського Патріархату, чого ми не маємо допускати.
Досвід подолання криз у відносинах між Церквами з питання визнання автокефалії свідчить, що таке визнання завжди відбувалося без попередньої відмови від автокефалії. Ані Болгарська, ані Грузинська, ані інші Церкви, які проголосили свою автокефлію без згоди Церкви, якій вони підпорядковувалися, вже ніколи не поверталися до її складу. Відбувалося лише визнання довершеності автокефалії. Це - ще один аргумент на користь того, що Київському Патріархату відмовлятися від автокефалії немає підстав.
Щодо патріаршого статусу, то тут питання, на мою думку, має досить просте рішення. Більшість православних Предстоятелів мають розширені титули, які містять визначення "патріарх, митрополит, архієпископ". Ніщо не заважає ввести для Київського патріарха такий самий розширений титул. І тоді без всяких дипломатичних перешкод інші можуть називати нашого Предстоятеля митрополитом або Архієпископом, а ми будемо іменувати його Патріархом. Московського Патріарха в РПЦ іменують "Святійшим", а Константинополь - "Блаженнійшим", і нічого. Але підкреслю - це лише моя приватна думка. Буде так, як вирішить Церква. Від самонайменування "Київський Патріархат" ми не повинні відмовлятися, і на це є ряд причин, які, вважаю, будуть переконливими для інших Помісних Церков.
Слава Ісусу Христу, Високопреосвященніший владико! Дозвольте привітати Вас зі знаменною датою, побажати Вам ревносного архиєрейського служіння на ниві розбудови християнської Церкви на Київських горах. Щиро вдячний за відновлення служіння дійсною церковнослов'янською мовою! Нажаль, більшість не відчуває своїх духовних джерел. Питання: Чи з позицій догматичного богослов'я, літургики перспективне для Київського патріархату розвивати концепцію Петра Могили і якщо так, то в яких напрямках? Дякую. Господнього Вам, Владико, благословіння.
Слава навіки! Дякую за вітання. Щодо служіння ЦСМ - не зовсім зрозумів, що мається на увазі. Сам звершую богослужіння українською мовою, зазвичай ЦСМ лише читаю ті літургійні молитви, які не читаються вголос - щоби не втратити практичних навичок у цій мові.
Щодо концепції свт. Петра Могили, то я бачу лише єдиний напрямок її реалізації - єднання навколо Київського патріаршого престолу, як престолу автокефальної, Помісної УПЦ.
Слава Ісусу Христу! Владико Євстратіє, скажіть будь-ласка, чи Церква, до якої Ви належите, відчуває потребу в тому, що католики означують як "нова євангелізація"? Тобто в оживленні віри (яка в нашій ситуації великою мірою зведена до формалізму і т.п.). Якщо відчуває, то чи шукає нових шляхів проповіді, свідчення. Чи може вже знайшла? Чи Ви не бачите з цим жодної проблеми? Дякую.
Слава навіки Богу! Церква - живий організм, як і кожен її член, кожна особа, що складає її тіло. Духовне життя саме тому і називається життям, що воно є не статичним існуванням, а рухом особи до обоження через сповнення Духом Святим, до найвищої досконалості у єднанні з Творцем. Це духовне життя виявляється у примноженні плодів. Коли немає плодів - значить щось не так з рухом…
Очевидно, що християнське життя не може зводитися лише до традицій, ритуалів, обрядів, якщо від них залишається лише зовнішність. Через зовнішність традиції особа повинна приймати і внутрішній зміст, який оновлює її.
Як на мене, Церква повинна саме оживляти, актуалізувати весь той досвід, що накопичений Переданням за дві тисячі років, а не намагатися придумувати щось нове. Тобто нове за формою повинно наповнюватися вічним за змістом. І робити це треба розсудливо, щоби під виглядом оновлення до Церкви не входив дух світу цього. Для мене яскравим прикладом подібного входження є англіканство та лютеранство, які починалися під гарними гаслами оживлення віри. А нині в багатьох випадках спостерігаємо у громадах цих напрямків (безперечно що не у всіх!) таке, від чого бере духовний жах.
Щодо самого терміну "нова євангелізація", то я би це назвав "внутрішньою місією". Це - і оживлення проповідництва, і духовна освіта мирян, і позахрамова діяльність, в т.ч. благодійна. Більше про це говориться у документі нашого Архієрейського собору 2010 р. "Послання до пастирів".
Запитання від Ігор Адаменко
Дякую за попердню відповідь Владико. Вона в мені підійняла ще низку питань. Спершу, на чому базується Ваше спостереження популярності Біблії в перекладі Патріарха Філарета? В Україні найбільш поширеним є переклад Огієнка, а серед католиків Хоменка, тираж перекладу Турконяка миттєво розійшовся. Переклад Патріарха, власне як переклад має низьку цінність. Хоч за відсутності іншого, для вжитку звісно він піде на користь. Але як переклад з перекладу, він не має вартості. І тут власне в мене є питання. Перекладаючи з російської мови (а святих отців я так розумію перекладають теж з російської) УПЦ КП засвідчує вторинність української мови і церковної традиції по відношенню до російської. Те з чим Київський Патріархат бореться - сам це підтверджує. Підкреслює меншовартість. Навіщо так себе принижувати? Чи не варто робити саме переклади, з оригіналів, а не переспіви з російської?
Щодо високої чи низької цінності перекладу - у кожного може бути власне судження. Недолік всіх попередніх перекладів, в т. ч. о. Рафаїла, на мою думку, полягає у нестатку однієї зі складових - або богословської, або мовної. Тобто, перекладач або не має достатньої богословської кваліфікації, або мова перекладу відрізняється від зрозумілої літературної норми. Зокрема, саме мова - недолік перекладів м. Іларіона та о. Рафаїла. Вони робили переклад з оригінальних мов, але вживана ними українська мова є важкою для сприйняття.
Щодо "перкладу з перекладу", то сучасний старослов'янський текст в основі своїй - переклад з Септуагінти, яка є перекладом з івриту. Сам факт "перекладу з перкладу" - не підстава занижувати оцінку тексту.
Щодо меншовартості - завдяки перекладацькій праці Патріарха Філарета та під його керівництвом ВЖЕ існує великий корпус богослужбової та богословської літератури сучасною українською мовою. Це - результат. А що "можна зробити краще" - це мрії. Хто може зробити краще, нехай зробить, це буде лише на користь.
Шановний архієпископе, як Ви оцінюєте ініціативу російського президента зі створення робочої групи з підготовки заходів до 1000-річчя смерті князя Володимира? Це бажання взяти реванш за святкування у Києві 1025-річчя хрещення Русі на найвищому державному рівні? Чи може це пов'язано з президентськими виборами в Україні 2015 року і черговою спробою нав'язати Києву російський вектор зовнішньої політики?
Російська державна ідея - імперська. Вона не може існувати без відповідної міфології. Яскравим символом цього є "шапка Мономаха" - татарський головний убор, який видавали за візантійську корону. Чи двоголовий візантійський орел. Без прив'язки до Київської держави та кн. Володимира сучасна Росія змушена буде починати історію московської державності з дарування татарським ханом ярлика на велике князівство Володимирське Івану Калиті, тобто з поч. ХІV ст., а це незручно. Тому мабуть і вирішили провести своє святкування на честь св. Володимира, бо його можна організувати і без України - на відміну від святкування на честь Хрещення Руси. Мабуть спробують використати пропагандистський концепт: "Росія - від святого Володимира до Володимира Володимировича".
Шановний владико, звичайно, зараз Ви можете говорити позитивні речі про владик, що перейшли з УАПЦ. Але ще зовсім недавно про них в УПЦ КП говорили по-іншому, особливо коли владика Швець почав перетягувати до себе парафії УПЦ КП. Не можна приховати об'єктивну і всім доступну інформацію про цих людей. Тому не впевнений, що це ті люди, які прикрасять УПЦ КП. Запитання: яке в УПЦ КП ставлення до владики Ігоря Ісіченка?
Шановний Маркіян, коли є за що критикувати - ми критикуємо, є за що хвалити - хвалимо.
Питання ж не в трьох особах, а у загальній тенденції. А вона така: "УАПЦ" - вивіска, під якою існують структури і церковні діячі, мало пов'язані одне з одним. Сучасною мовою -"бренд". УАПЦ не має ніякої самостійної перспективи буття, бо не спроможна запропонувати жодної оригінальної ідеї для майбутнього українського православ'я, а тим більше втілити її. Ідея обміняти автокефалію на "канонічність" не спрацювала, бо така розсварена і подрібнена структура нікому виявилася не потрібною: мороки було би більше, ніж здобутків.
Саме тому ми припинили діалог з УАПЦ. як зі структурою - він безперспективний через примарність самої структури. На мою, і не лише мою, думку, питання "об'єднання з УАПЦ" у тому вигляді, як це було до кінця 2011 р. для Київського Патріархату більше не актуальне. Ми й надалі готові до прямого діалогу з архієреями та парафіями, бо він, як бачимо, є значно пліднішим у справі об'єднання.
Щодо ставлення до вл. Ігоря - не думаю, що шлях, який він пропонує, приведе до єдиної Помісної Православної Церкви. Що підтверджується і плодами його діяльності як при п. Димитрії Яремі, так і на чолі УАПЦ(о).
Преосвященніший владико, як Ви бачите шляхи до подолання розділення українського Православ'я?
1. Розбудова Київського Патріархату, як міцної та авторитетної церковної структури.
2. Захист права УПЦ МП на самостійність в управлінні, подолання ворожнечі, підтримка поступового самоосмислення УПЦ МП як української Церкви, а не представництва РПЦ і "русского мира" в Україні.
3. Поглиблення співпраці там, де це можливо (таких прикладів зараз все більше, зокрема - в освітніх питаннях).
4. Зовнішній діалог - розширення контактів з Константинополем та іншими Помісними Церквами.
5. Роз'яснення в Україні - в суспільстві та для держави - потрібності та корисності об'єднання.
Найголовніше - робити все, що можемо робити в нинішніх умовах та пам'ятати, що Глава Церкви є Господь Ісус Христос, і Він допоможе здійснити те, що зараз видається неможливим.
Архієпископе Євстратіє, час від часу читаю Ваш фейсбук і відкриваю для себе багато стереотипів, які православні мають про католиків. Мені завжди було цікаво, по яких книгах пізнають Католицьку Церкву в семінарії Михайлівського монастиря? Схоже на все, що семінаристи як і Ви не отримують ніякої доброї інформації, а читаєте російські антикатолицькі книги, в яких про Католицьку Церкву правди майже нема. Чого варті останні заяви Вашого Патріарха про те, що для католиків соціальне служіння на першому місці. Але Вас я прошу прокоментувати наступне своє твердження: "ти папа, який за вченням РКЦ уособлюєш її.". Підтвердіть це цитатою з віронавчальних документів Католицької Церкви. Якщо не зможете, то визнаєте свою профанність в знаннях КЦ...
Пане Олесь, наша Церква і я особисто намагаємося зробити все для того, щоби в Україні православно-католицькі відносини були добрими, партнерськими та взаємно корисними. Але це не означає, що ми прагнемо чи готові приймати ті речі - як з практики духовного та церковного життя, так і у догматиці - які відрізняють Православну і Католицьку Церкви. Вчення про "примат Римського Папи" - один з таких моментів. Це вчення, як Вам відомо, викладене як догмат в рішеннях І Ватиканського собору. І доки воно не буде рівнозначним чином переосмислене - через рішення нового собору або відповідний інший зобов'язуючий документ - ніякі приватні запевнення чи тлумачення, знаки особистої приязні чи добрі висловлювання про православ'я з католицького боку не можуть змінити неприйнятність вчення про "примат" для православних.
Що стосується "уособлення" - невже постанови І Ватиканського собору не свідчать про зосередження в особі Папи всієї повноти влади віровчення, богослужіння, адміністрації та суду? Що вже говорити про загальне сприйняття Папи - і католиками, і не католиками - як обличчя Католицької Церкви.
Дорогий владико Євстратіє, дозвольте поставити запитання. На вшануванні Голодомору в Ужгороді єпископ УПЦ КП розпочинав свою промову словами "Як казав пророк Нострадамус..." (цьому є море свідків) Поясніть мені грішному: чи то Ваша Церков вже унесла Нострадамуса до корпусу пророків, чи може то шось єпископ наплутав?
Ніякого "пророка Нострадамуса" Церква не знає. Якщо описаний Вами випадок дійсно мав місце - прикро за такі слова.
У мене уточнююче запитання, яке розгортається в цілу низку конкретних питань. Я цитую по новині: "«Щодо входження до складу іншої Церкви, тобто відмови від автокефалії - в нашій Церкві такий варіант не сприймається», - сказав він, відповідаючи на питання, чи не погодиться УПЦ КП заради єдності Православ’я в Україні стати митрополією Константинопольського Патріархату і відмовитися від патріаршого статусу. За словами архиєпископа, входження до складу Константинополя не сприятиме подоланню існуючого церковного розділення, а лише поглибить його. «Бо значна частина Київського Патріархату ніколи не погодиться на відмову від автокефалії - я це знаю з досвіду внутрішніх дискусій у попередні роки. Таким чином замість єднання виникло би лише розділення Київського Патріархату, чого ми не маємо допускати», - зазначив єрарх." Так от, суть питання така. Я говорив багато разів із багатьма священниками УПЦ КП в різних регіонах, не лише у Києві. І щось я не зустрів якось несприйняття ідеї входження у Константинополь. Всі були за те, що подалі від Москви і будь-якою ціною. Так от, питання: хто конкретно проти втрати "автокефалії"? "помісності"? Скільки таких людей? 6 чи 7? Це всі ті люди, що проголосували проти змін у статуті на Помісному соборі чи ще є пару чоловік? Чому їх думка важить багато? І ще - як Ви збираєтеся отримати більшість парафій - ну хоча б щоб співвідношення КП і МП помінялися місцями? Адже без такої більшості всі Ваші претензії на автокефалію ну просто не можуть бути визнані світовим православ'ям. Адже на відміну від всіх історичних прикладів інших країн УПЦ КП - це церква меншості. Хто проти того щоб поміняти цей стан за допомогою входження в Константинопольський патріархат? І якщо у Вас є якісь цифри про тих, хто проти і їх багато - то питання таке: чому настільки маловихована церковна свідомість, що пуста примара "автокефалії" є більшою, ніж якісна та кількісна перемога українського православ'я за допомогою Константинополя? Чому Ви не бачити що нема в України 140 років? І що якщо не вирішити це питання зараз, то завтра не буде ні України, ні УПЦ КП, ні УПЦ? Чому зовсім немає ніякої церковної логіки і пошуки, де є воля Божа для церкви і України, а є "ми маємо прислухатися до людей, які бажають автокефалії" будь-якою ціною. А якщо ті люди забажають ще чогось нездісненного сьогодні, то теж треба їх слухати? Де написано в писанні чи канонах що потрібно слухати людей і боятися що хтось не піде за церковним проводом коли той виконує Євангеліє і діє за канонами на власний єпископський соборний розум? Дякую за відповіді.
Вельмишановний Юрій Павлович!
1. Внутрішня дискусія з цього питання активно триває у нас від 2008 р. З її досвіду ще раз можу сказати - ми як Церква не бажаємо проміняти своє помісне буття на примару "канонічності". Окремі ж особи, безперечно, можуть мати іншу думку. Але думка, озвучена мною - це думка Патріарха, Архієрейського Собору та Помісного Собору. І про це Вам теж особисто відомо.
2. І у зв'язку з Вашим питанням, і у зв'язку з тим, як моя попередня відповідь була подана в новині від РІСУ, хочу підкреслити - щонайменше для мене немає і не може бути поняття "канонічна церква". Є канонічний статус - "визнана автокефальною / не визнана автокефальною", "має євхаристійне єднання / не має євхаристійного єднання". Є також статус "самочинне зборище", "розкол", "єресь". Єресь також поділяється на таку, довершене хрещення в якій "приймається" і "не приймається". Термін "канонічна церква" - сучасна видумка для задурювання необізнаних / самоомани.
Його використання приводить до дивної ситуації - для Московського Патріархату інославні, тобто неправославні, Церкви, по суті є "канонічними": Католицька, Вірменська, Коптська і т.д. Хіба це не дивно: ми хоч і православні, але "неканонічні", а ті, хто мають відмінне від православного віровчення, богослужіння і практику церковного життя - "канонічні".
Тому я категорично проти вживання самого поняття "канонічна/неканонічна церква" як богословськи не обгрунтованого.
3. Ви так наполегливо і навіть категорично радите Київському Патріархату, що нам робити, але до нашої Церкви не належите, а належите до УПЦ МП і допомагаєте її керівництву як експерт і аналітик. Можливо краще було би або стати вірним УПЦ КП, або зосередити свої зусилля на таких само наполегливих порадах власному Священноначалію? Чому би Вам йому, своєму Священноначалію, не радити зробити те, що Ви пропонуєте нам - увійти під омофор Константинополя? Бо це, формально, простіше - не треба відмовлятися від автокефалії. Тоді би і нам було простіше вести переговори про об'єднання.
4. На пропозиції розміну автокефалії на входження у визнану Церкву, пропоную наступну аналогію.
Україна прагне до Євросоюзу, але її туди не приймають. Польська держава, частиною якої Україна була до XVIII ст., є членом Євросоюзу. То може нам відмовитися від незалежності та запропонувати Польській державі прийняти нас до свого складу - щоб потрапити у ЄС? А потім, колись, можливо нам Сейм дасть знову незалежність …
Думаю, що небагато у нас знайдеться прихильників такої моделі євроінтеграції.
5. І ще одне - досвід не безпроблемного буття діаспорних Українських Церков, як і європейської Архієпископії російської традиції, свідчить скоріше на користь твердого дотримання нами своїх позицій, а не на користь її зміни.
Запитання від иеромонах Дамиан (Скоков)
Слава Господу нашему Иисусу Христу! Благословите, святый Владыко. Безпокоит Вас наместник новообразованного монастыря УПЦ КП в Крыму иером. Дамиан. Мы здесь живем, как в оккупированой "совдепией" стране - таково отношение местных "князей" к укр. Православию. Вопрос конкретный: есть ли у руководства Патриархии намерение обратить свое внимание на нашу проблемную "А.Р." и как-то активизировать распространение и укрепление позиций КП в Крыму? Это не праздный вопрос и интересует он далеко не только меня. Ваш ответ, святый Владыко, мы опубликуем в нашей монас.газете. Благодарю Вас.
Слава навіки, отець Даміан! Розвиток і зміцнення Церкви на сході України - приорітет Київського Патріархату. Для цього Патріархією збудовано єпархіальне управління в Донецьку, єпархіальне управління та кафедральний храм у Луганську, відкрито семінарію в Дніпропетровську. В Криму ситуація не дуже сприятлива, але у порівнянні з Луганською чи Харківською областями - краща, в т.ч. завдяки праці архієпископа Клімента.
Патріархія в міру можливого допомагає розвитку Церкви на місцях - на це йде близько половини річного бюджету. Але допомагає тим, хто сам працює, а не тим, хто бажає облаштуватися за церковний рахунок.
Бо у нас були приклади подібного, коли бувший архієпископ Донецький Юрій постійно говорив, що "багаті західні єпархії повинні допомагати східним", "нам на розвиток потрібні кошти" тощо, а паралельно обійшов у пошуках коштів усіх - від неохаризматів Лєдяєва до іракської Асирійської Церкви, пропонуючи свої послуги.
Ставлення до нашої Церкви у багаьох центральних областях 10-15 років тому було не краще, ніж зараз у Криму. Але наполеглива праця пробиває навіть таку стіну.
Слава Иисусу Христу! Благословите, Владыко! Будьте так добры, укажите конкретно глав тех поместных Церкей, кои НЕ ПРИЕХАЛИ участвовать в гундяевском полит-шоу за московские "соболя"? Спаси Вас Господи.
Патріархи Константинопольський, Антіохійський та Румунський, Архієпископи Афінський (Греція) та Тіранський (Албанія).
Шановний владико, в християнських крамницях важко чи навіть неможливо знайти сучасних українських православних мислителів, богословів. Видавництва переважно пропонують праці іноземних авторів (напр., "Дух і літера"). Чи існує в УПЦ КП програма підтримки власних богословських кадрів, які вміють писати як популярні, так і високоінтелектуальні твори. Не віриться, що таких немає, а ті, що є, пишуть лише проповіді-панегірики. Спасибі за відповідь!
Пані Ірино, раніше я вже писав, що не є головою Видавничого відділу, тому не можу говорити про конкретні видавничі програми. Як викладач КПБА можу сказати, що є програма видання підручників та посібників авторства наших викладачів.
Как вы относитесь к пророчеству преподобного Лаврентия Черниговского о расколе в УПЦ на Украине, которое сбылось? С момента роскола за 20 лет УПЦ КП собирается канонизовать своих святых, есть ли у вас старцы-духовники, и какое отношение ко всем кананизованным святым РПЦ до и после раскола,т.е. кого вы не принимаете, как святых.
1. Как черниговский архиерей знаю, что многое из ныне приписываемого преп. Лаврентию, никогда им не говорилось, а происходит от самозваного "схиархиепископа" Херувима Дегтяря. Указываемое Вами "пророчество" - из этого числа, тем более что о нем стало известно ПОСЛЕ событий 1992 г., а не ДО них.
2. Насколько я знаю, Московский Патриархат не канонизировал никого из тех, кто упокоился позже 1992 года. Так что здесь обе Церкви - в равных условиях. Мы признаем святыми канонизированных другими Поместными Церквами, но, естественно, не всех одинаково - как и вообще в Церкви одни святые почитаются больше, другие меньше, что не уменьшает их святость. Из ново-канонизированных в РПЦ святых в нашей Церкви особо почитается преп. Амфилохий Почаевский.
Категорически не приемлется имперский культ под видом почитаня Николая ІІ. Вызвала удивление недавняя "деканонизация" в РПЦ некоторых новых святых, имена которых просто убрали из календаря. Поэтому всех, кто от безбожников в ХХ веке пострадал, в нашей Церкви почитают общим днем памяти, как новомучеников и исповедников, их же всех имена Бог весть.
Сомнительно почитание в качестве святых схиархимандрита Зосимы (Сокура) и юродивой Алипии. Но оно, слава Богу, не утверждено и Московским Патриархатом.
Запитання від священик УПЦ КП
Ваше преосвященство, Ваша заява про необхідність будь що дотримуватись автокефального статусу навіть ціною визнання іншими православними церквами доволі контраверсійна з огляду на еклезіологію Православної Церкви. Чи є вона безапеляційна, а такі судження однозначними? Адже ніхто не питав в кліру, мирян, народу Божого чи хочуть вони далі жити в атмосфері докорів у безблагодатності та неканонічності та триматись за автокефальний статус як цінність саму в собі. Можливо статус-кво і влаштовує частину єпископату, особливо тих, хто займає потужні кафедри. Але хіба їх не меншість? В 2008-му весь єпископат готовий був увійти в лоно Константинопол. патрірхату. Вирішальним було лише слово Патіраха і ніяким розколом в середині УПЦ КП входження в Констант. патріархат не загрожувало. Ви стверджуєте наступне: "У нас є бачення виходу з ситуації, яку Ви вважаєте патовою. Про що йдеться - зараз не час говорити публічно, щоб не зашкодити". Якщо до Вселенського патріархату як митрополія йти не хочемо, з УПЦ МП шляхом входяження єднатись не будемо, то чи не є Ваші слова про бачення виходу з ситуації блефом чи ілюзією? Таке ж бачення, тобто визнання УПЦ КП іншими Помісними церквами було й в 1992 році. З огляду на вище сказане, чи не обумовлена така позиція очільників нашої Церкви патріаршими амбіціями де-яких митрополитів? Адже для духовенства давно не секрет, що такі існують у Львівського Димитрія, Волинського Михаїла, серед ймовірних кандидатів нещодавно Дмитром Степовиком було названо й Вас. Чи не зашкодить владолюбство де-котрих, коли в Української Церкви з'явиться можливість Євхаристичного єднання з Повнотою Православної Церкви? Ви в такому разі будете наполягати на автокефалії, яку невідомо коли визнають чи Євхаристичному єднанні, що стане чи й вже є можливим через Вселенську патріархію, як Матір-Церкву. Дякую.
Пане Анонім, бо нічим не доводиться ані Ваша належність до Київського Патріархату, ані Ваш сан.
Ваше питання збудоване на самих припущеннях. Автокефалія, як спосіб організації буття Київського Патріархату, була проголошена соборно у 1990-му році і послідовно підтверджувалася на всіх наступних Помісних Соборах. Тому говорити про нехтування думкою Церкви - немає ніяких підстав.
У 2008 році розглядалася пропозиція входження на короткий період - кілька років - під омофор Константинополя на умовах, які мала Київська Митрополія до 1686 р. Мета цього була та сама, що й нині - не химерна "канонічність", а єдина Помісна Церква. На жаль ані підтвердження короткочасності залежного статусу, ані дотримання стародавніх умов не було надано - час перебування в залежності був невизначений, а права Митрополії гарантувалися значно вужчі, ніж має УПЦ МП в Московському Патріархаті. Саме тому остаточне рішення і не було прийняте, бо як сказав Патріарх "не заради цього ми вийшли з Московського Патріархату і з такими труднощами будували Київський Патріархат".
Якщо Ви дійсно вірний і клірик Київського Патріархату - Ви добре знали про те, якою Церквою є Київський Патріархат. І якщо Вас так турбує "канонічність", то хіба не є лицемірством з Вашого боку продовжувати звершувати своє служіння, відправляти Таїнства - і мати сумнів у їх дійсності? А якщо Ви впевнені, що звершуване Вами - дійсне, то що ПО СУТІ зміниться, якщо відмовитися від автокефалії заради "канонічності"?
Звинувачення у "властолюбстві" - стандартний хід у боротьбі проти автокефалії УПЦ. Це повторюється від митрополита Василя Липківського і аж до нині. Заперечувати це пустослів'я - марно витрачати час. Якщо Ви вірите у мотив властолюбства як рушій автокефалії, то і Ваше посвячення на священика (якщо Ви клірик) чи не слушно пояснювати Вашим "властолюбством" та бажанням "владарювати над своїми парафіянами"?
Бути Предстоятелем - найважчий хрест. Понести його достойно може лише той, кого покличе Господь. А хто дереться на це місце сам - може стати Предстоятелем за попущенням Божим, але на біду для Церкви і на погибель собі.
Щодо стратегії, то повторюся - на те вона і стратегія, щоби не розголошувати її направо-наліво. І ніякими "а слабо?" від мене цю інформацію не отримати. Максимально уникнути протидії цій стратегії мені важливіше, ніж виправдатися у Ваших очах чи очах Ваших однодумців.
Єпископе Євстратіє, скажіть будь-ласка чому УПЦ КП в Україні намагається у всьому копіювати РПЦ в Росії: та сама пиха, претензії на якесь виключне положення, самолюбування. Намагання бути рука об руку зі владою і де можливо демонструвати це, прагнення злитись в обіймах з владою, яка б повинна була визнавати за УПЦ КП особливу державницьку роль... Звідкіля скільки тріумфалізму? Чи досвід РПЦ вас нічого не вчить?
Пане Борисе, Ваше питання збудоване на Ваших особистих припущеннях. Я з ними не згідний. А спокуса сервілізму щодо мирської влади може вражати будь-якого релігійного діяча, тому з нею треба боротися всім - і в РПЦ, і в УПЦ КП, і в УГКЦ, і в інших конфесіях.
Владико Євстратіє, дякую за відповідь. Знаєте, католики дуже люблять чіткість у висловлюваннях і точність. Тому так багато уваги звертають на документи і їх точне формулювання, щоб не було викривлень. Але Ви так і не процитували документу про "уособлення", а також забули, що після І Ватиканського собору, який не завершився, відбувся ІІ, який врівноважив вчення про єпископа Рима вченням про єпископат, помісні Церкви і колегіальність/синодальність. Чи не видається Вам Владико, що православним варто було хоч послухати, що вчить Католицька Церква, і дати змогу своїм студентам послухати католиків, а не передавати їм свої стереотипні вчення?
Пане Олесь, юридизм католицького богослів'я - відомий. Але коли треба - різного роду формулювання можуть бути досить аморфними. Як, наприклад, вчення про сходження Духа Святого "і від Сина", яке одночасно можна і вживати, і не вживати у Символі Віри - відповідно до ситуації. Термін "єзуїтство" також не безпричинно має зв'язок не лише з місіонерством серед язичників…
Вчення І Ватиканського собору про роль Папи - не скасоване. Різні доповнення, тлумачення і роз'яснення не відміняють факту його наявності та чинності для Католицької Церкви, бо це - догматичне вчення, яке виникло не у 1870 році, а яке залишалося однією з підвалин католицького вчення протягом всього ІІ тисячоліття. Різні унії - також плід цього вчення. Як буде у ХХІ столітті - побачимо. Але скасування попереднім Папою Бенедиктом титулу "Патріарх Заходу" - не дуже обнадійлива ознака.
Саме вчення І Ватиканського собору, текст якого можна з легкістю знайти, дало мені підстави написати у власному Фейсбуку в дискусії те, що я написав.
Щодо запрошення католицьких викладачів до наших богословських закладів на прочитання лекцій - будь ласка, якщо така практика буде взаємною і буде сприйнята відповідним Священноначалієм. Але не думаю, що це якось радикально змінить суть проблем, через які сталася Велика схизма, що триває донині.
Високопреосвященніший Владико! Пишу Вам як парафіянин УПЦ КП з міркувань блага для нашої Церкви. Чи не варто відмовитися від побудови резиденції у Десятинному провулку? У перспективі це може призвести до дискредитації нашої Церкви, поставити її в один ряд з будівничими т.зв. "Десятинного монастиря" та Патр. Кирилом з його резиденціями та охоронами. Впевнений, що парафіянам різних церков така поведінка нагадує скорше поведінку безпринципних олігархів, а не душпастирів, що мають являти своєю поведінкою приклад для пастви. Чи не загрожує надмірна наполегливість у цьому будівництві втратою Церквою духовного та морального авторитету ціною здобуття земних благ? Чи не принесуть такі кроки УПЦ КП крах у майбутньому? Пишу з повагою до Вашої позиції та особистого бажання блага для нашої Церкви, аби настав час, коли вона була б визнаною іншими Помісними Церквами, а не пішла у небуття. Дякую за відповідь
Пане Олександр! Конфлікт навколо Десятинного провулку - значною мірою штучно створений. Ситуація там принципово відмінна від так званого Десятинного монастиря - у нас є дозвільні документи, співпраця з науковцями, проведено археологічні роботи, тощо. Маємо відмовлятися від будівництва лише тому, що комусь це не подобається?