Науковці, освітяни, викладачі, громадські лідери та представники влади з 7 країн світу обговорювали проблему еміграції українських дітей, шляхи їхнього повернення, а також створення доступних умов для української освіти – у рамках XVI Екуменічного соціального тижня, що пройшов 4-7 жовтня у Львові.
«Наше завдання – повернути людей із-за кордону. Як людина, яка відповідає за вищу освіту, горджуся тим, що із 267 тисяч осіб, які писали Національний мультипредметний тест, – 10% писали із-за кордону. Ці люди все одно хочуть вступати в українські заклади. Ми є нація глобальна, і немає нічого поганого в тому, що наші люди розкидані по світу. Ми повинні зробити так, щоб кожен українець відчув себе вдома», – наголосив Михайло Винницький, заступник міністра освіти і науки України з питань вищої школи.
Під час обговорення порушили проблему інтеграції дітей у країні тимчасового перебування та створення доступних умов для навчання в Україні, — розповідають в Інституті екуменічних студій УКУ.
«Якщо освітяни, школи та профспілки країни тимчасового перебування українців докладають зусиль, щоб зрозуміти, полегшити та посприяти інтеграції дітей, – є велика імовірність, що батьки будуть задоволені і захочуть залишитися там. На мою думку, ми повинні спростити повернення до шкіл дітей в Україні, зокрема початкової базової та середньої освіти. Ми не повинні вимагати сертифікатів українознавчих предметів чи навіть свідоцтв досягнень з країн їхнього тимчасового перебування. Ми вносимо цю інформацію в реєстр та портфоліо учня. Якщо нема – зараховуємо дитину в клас за віком і починаємо з нею працювати. Так зробили школи в Канаді та в інших країнах, коли туди приїхали українці», – розповідає почесна консулка Канади у Львові Оксана Винницька-Юсипович.
Водночас потрібно підтримувати і заохочувати зв’язки з дітьми, підлітками та молоддю через роботу з українськими громадами, які фізично перебувають в Україні, каже Ганна Вахітова, PhD, доц., викладачка Київської школи економіки, дослідниця Університету Південної Данії, експертка та аналітикиня у сфері міжнародної міграції і ринку праці. «Скажімо, громади маріупольців чи харків’ян, які переїхали в інші міста, можуть також формувати зв’язки з їхніми громадянами, які опинилися за кордоном. Це робота з компаніями, чиї працівники продовжують працювати з Європи дистанційно. Це робота з творчими діячами через фестивалі та проєкти. Через школи, з яких діти виїхали за кордон, можна також робити спільні проєкти. Це підтримує їхнє сприйняття себе як українців».
Про психологічні аспекти міграції говорила Лідія Заблоцька-Жидка, докторка Інституту психології Академії спеціальної педагогіки у Варшаві. Вона акцентувала не тільки на роботі з фізичною та ментальною травмою дітей, а й важливості психологічної підтримки дорослих, які безпосередньо мають вплив на молодше покоління. «Дорослі відповідальні за дітей під час війни та вимушеної міграції. Збереження дітей від фізичної травми та забезпечення переїзду – перша базова справа. Пізніше потрібно згадати, що діється на психологічному рівні: може бути так, що важкий досвід розвиватиме травму. Наступна сфера – соціальна. Підліткам важко бути в іншій країні чи переїжджати в інший регіон. Вони залишають своїх друзів, приятелів та коханих. Потрібно, щоб була можливість спілкування. Дорослі, які самі не справляються, не захистять дитини. Тому їм теж потрібна допомога спеціалістів психічного здоров’я».
За словами Яна-Філіпа Вьольберна, заступника директора Фонду Конрада Аденауера в Україні, у цьому контексті важливо гуртувати християнську демократичну спільноту для спільної праці.
«Майбутнє України – майбутнє її молоді. Ми маємо допомогти їй відбудувати Україну, зокрема, щоб молодь з інших країн приєдналася до цього», - зазначив Ян-Філіп Вьольберн.
О. Ростислав Пендюк, голова Комісії УГКЦ у справах молоді, каже, що юне покоління стало відповідальним і дорослим та може навчити цього Європу. «Частина молоді не повернеться – це треба чесно та відверто визнати, але чи ми мусимо ставитися до цього як до різко негативного явища? Може, краще подумати, як це явище використати на користь для нашої держави, Церкви і, зрештою, Європи? Моє спостереження: наше молоде покоління у своєму внутрішньому розвитку. Якщо говорити про дорослість – вони набагато доросліші, ніж молодь Європи. Вони є законодавцями тенденцій, і це те, про що ми повинні розповісти світу. Вони беруть відповідальність».
Крім теми повернення мігрантів та психологічної адаптації, обговорили і проблему вживання української мови. За словами Орисі Демської, першої голови Нацкомісії з питань стандартів державної мови, українці повинні мати шанс прийти до солов’їної своїм, подекуди складним шляхом. «Ми народжені на перехресті великого простору – з одного боку ми маємо старий світ імперії. З іншого – модерний світ. Наша відповідальність не просто зберегти українську мову та бути її носієм, а щоб дитина, ставши частиною іншого суспільства, розуміла, що за нею є держава. Наша відповідальність і в тому, щоб дати можливість прийти до української мови. Молодий українець сьогодні повинен бути щонайменше двомовним, де друга мова – світова».
Партнер заходу - Міжнародний інститут освіти, культури та звʼязків з діаспорою НУ «Львівська політехніка».