У житті кожного пресвітера настає момент, коли причасників у церкві може бути так багато, що «призначених» для них часток Тіла Христова може просто не вистачити для всіх. Що пропонують у цій ситуації нинішні практики, та як це вирішувалось у XVI ― XVII сторіччях в Україні?
Під час підготовчої до Божественної Літургії частини ― проскомідії, з великої просфори пресвітер вирізає частину святого хліба по прямих краях печатки, на якій зображено монограми «ІС ХС» вгорі, та «NI KA» внизу. Ці літери є скороченням слів «Ісус Христос» та «Ніка» та означає «Ісус Христос перемагає» [4, c. 330], або «Ісус Христос ― Переможець». У нинішній практиці печатка має квадратну форму, а тому найчастіше Агнець вирізають у вигляді більш-менш рівностороннього куба. Саме ця вирізана частина просфори після Символу віри буде освячена благодаттю Святого Духа та перетворена на істинне Тіло Христове.
Після вирізання святий хліб надрізається навхрест майже до печатки на спомин Жертви Ісуса Христа, бо Він є «Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу» (Ів. 1, 29). Коли перед Причастям виголошується «Будьмо уважні! Святеє святим!», то пресвітер обережно розломлює Агнець на чотири частини, кожна з яких має своє призначення: частка з монограмою «ІС» вкладається до Чаші з істинною Кров’ю Христовою, часткою з написом «ХС» причащаються священнослужителі, а «NI» та «KA» призначені для причастя вірних. При сучасній практиці виходить, що для вірників відкладається удвічі більше частини Тіла Христова, аніж для священства. «NI» й «KA» нарізаються дрібно, приблизно за кількістю причасників.
Та, як бути на велике свято, коли до Чаші підходитиме багато народу? Тут починається літургійна творчість.
Звісно ж, найпростішим є спосіб приготування величезної просфори. Цим особливо славляться сучасні московити, які на службах своїх патріархів використовують Потири об’ємом з відро та Агнці велетенських розмірів. Окрім відвертої показухи та геть не зручного причастя з Чаші така практика є відвертою гігантоманією у типових російських традиціях, коли геть усе в них має бути найбільшим: величезні «царь-пушка» й «царь-колокол» у московському кремлі, «цар-ліхтар» у суздальській церкві Різдва Богородиці, «цар-ванна» та «цар-монета» єкатєріни ІІ, «цар-ваза» в пєтєрбурґє тощо [6]. Такий підхід до Святих Дарів є абсолютно протилежним християнській скромності та побожністю перед Тілом і Кров’ю Христовими. Особливої цинічності додає давно почута інсайдерська інформація, що при служінні кіріла ґундяєва «пріхажан» причащають Дарами, які були освячені не на цій, а на ранній Літургії.
В Україні одні пресвітери під час жертовного надрізання Агнця на проскомідії спеціально роблять надріз не чітко хрестообразно, а занурють копіє спочатку прямо, а далі під кутом, аби частки для парафіян «NI» та «KA» становили десь дві третини від усього розміру Агнця. Наче й «креативна» практика ― та вона є якоюсь дивною, в плані того що у будь-який день розрізається все чітко вертикально, а на свята за іншою, не типовою, схемою.
Інші пішли ще далі. Так, в часи перебування на посаді благочинного академічного храму Київської духовної семінарії Української Православної Церкви архімандрита Іоасафа Губеня, в цій Лаврській Церкві Різдва Богородиці на великі свята для Агнця бралась не просто велика просфора (велика ― та в межах розумного), але сам Агнець вирізався у вигляді піраміди: від верхньої частини, що була чітко в межах квадрату печатки, вниз надрізалась під кутом так, аби нижні краї практично збігались з низом просфори. При такому способі зберігалась формально однаковість усіх частин розділеного потім Тіла Христова по написах «ІС ХС NI KA», проте це фундаментально суперечить головному способу вирізання Агнця, про що детальніше буде сказано пізніше.
Є пресвітери, які розуміють що «ми віруємо, що в кожній часточці ― до найменшої часточки ― перетвореного хліба і вина знаходиться не якась окрема частина Тіла та Крові Господніх, але Тіло Христове завжди ціле та во всіх частинах єдине, і в кожній частці ― до найменшої часточки ― присутній весь Христос за Своїм Єством, тобто з душею і Божеством […] Досконалий Бог та досконала Людина» [5, 400 ― 401] («Послання східних Патріархів про Православну віру», розд. 17). Для них не є перешкодою, якщо закінчились частки «NI KA», причастити народ Божий часткою «ІС» (подрібнюючи її у Чаші лжицею (ложкою), або перед причастям в олтарі лишити для себе невеличку частину з «ХС», а рештою причастити вірників. І в цьому немає ані модернізму, ані якогось псевдоцерковного «лібералізму», а лише віра в те «Агнець Божий […] розломлюваний і неподільний […] завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує» [2, 157 ― 158]. І в кожній (навіть мікронній за розміром) частці Тіла Христова присутня уся повнота Його Божества ― без поділу на духовенство та вірних.
То, як вирішувалось це питання у Київській Митрополії чотири чи навіть п’ять сотень років тому?
Якщо подивимось на перше друковане в Україні видання «Служебника», що побачив світ у Галицькому Стрятині у 1604 році з благословіння та під патронатом Екзарха Вселенського Патріарха Львівського Єпископа Гедеона Болобана (чому він саме Болобан, а не «Балабан» можна прочитати тут), то побачимо декілька суттєвих відмінностей від сучасної печатки та форми Агнця: він буде не квадратним, прямокутним! І при цьому написи «ІС ХС NI KA» будуть на такій же відстані, як і зараз. Це означає, що навчений священнослужінню у Константинопольському Патріархаті Преосвященний Гедеон дотримувався такої практики вирізання Агнця, при якій під час роздроблення кожна з часток «ІС» та «ХС» була удвічі меншою за «NI» або «KA». Говорячи простіше: для Причастя вірних свідомо на кожній Літургії лишали учетверо більше часток Тіла Христова, аніж для духовенства.
Таким чином, клопіт сучасності щодо вирішення питання нестачі часточок для народу просто був відсутній перед служителями XVI ― XVII століть, адже все вирішувалось ще на етапі підготовки штампу для печатки просфори.
Примітним також є те що Хрест на просфорі був не просто восьмиконечним, а у вигляді Голгофи. І така форма простежується у всіх українських православних виданнях упродовж усього XVII сторіччя, як у Львові, так і у Києві. І навіть після анексії Київської Митрополії з подальшим нав’язуванням їй московських звичаїв, Львівське Ставропігійне православне братство (як непідконтрольне москві) у своєму, мабуть що останньому православному виданні, 1691 році знову повністю повторило таку форму Агнця та Хреста на ньому у своєму «Служебнику». Хрест також усюди виглядає однаково, за виключенням рукописного «Служебника» 1648 року, в якому нижня перекладина розвернута справа наліво, як у російських старообрядців. Проте, у всіх друкованих українських виданнях XVII ст. форма Хреста лишається незмінною.
Таким чином, в передостанній період свого перебування у складі Константинопольського Патріархату практика форми та вигляду Агнця у Київської Митрополії було не такою, як зараз. Цей період XVII ст. є передостаннім, бо останній настав у 2018 році, коли заради надання автокефалії Православній Церкві України Вселенський Патріархат ненадовго відновив своє пряме, а не опосередковане (як це було з 1686 р.) адміністрування в Україні.
До чого ж тут московити, як це було заявлено у назві? Про це поговоримо у сиквелі.
Використана література