Виконавчий директор Інституту релігійної свободи, кандидат юридичних наук Максим Васін у рамках проєкту «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини» детально проаналізував чинне законодавство та запропонував шляхи його вдосконалення. Нещодавно було представлено його аналітичну записку.
Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», стверджує Максим Васін, суттєво не переглядався з 1991 року (за виключенням зміни процедури реєстрації релігійних організацій як юридичних осіб у 2019 році) і потребує вдосконалення в контексті загального розвитку українського законодавства та трансформації моделі державно-церковних відносин у бік більшої кооперації.
Крім цього, чимало практичних питань залишаються в компетенції органів місцевого самоврядування, рішення яких часто відображають інтереси релігійної більшості. З огляду на це, саме на локальному рівні релігійні меншини можуть відчувати труднощі в реалізації своїх прав у повній мірі та не завжди знаходити підтримку з боку місцевої влади у порівнянні з представниками релігійної більшості.
Про рівність всіх громадян перед законом, незалежно від їхньої релігійної приналежності, йдеться в Конституції України (стаття 21 та 24), а також в Законах України «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Всі вони також гарантують право на свободу віросповідання та кримінальну відповідальність за обмеження такого права та дискримінацію за релігійною ознакою.
Незважаючи на це, труднощі у спільнот віруючих із числа релігійних менших можуть виникати:
• по-перше, через людський фактор, коли окремі посадові особи висувають підвищені вимоги до них;
• по-друге, через окремі законодавчі положення, які за своїм змістом обмежують конституційні права віруючих громадян або створюють підґрунтя для їхньої дискримінації – до прикладу, у сфері реалізації конституційного права на заміну виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою у разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина;
• по-третє, в низці випадків у органів державної чи місцевої влади об’єктивно відсутня можливість забезпечити однаковий обсяг можливостей для всіх релігійних організацій: як для конфесій релігійної більшості, так і для релігійних меншин. Це стосується однакових прав на оренду та купівлю приміщень чи земельних ділянок, неможливості забезпечити призначення на посади військових священиків (капеланів) у Збройних силах України та інших військових формуваннях представників усіх релігій і конфесій, відсутності забезпечення військовослужбовців, співробітників і пацієнтів медичних закладів, персоналу і ув’язнених осіб у закладах пенітенціарної системи можливістю харчуватися відповідно до їхніх релігійних переконань тощо.
Процес отримання державної реєстрації для певних релігійних організацій також є часто складним процесом. Відповідно єдиною можливістю для сповідання своєї віри для таких громад залишається діяльність без статусу юридичної особи.
Це, у свою чергу, унеможливлює таким організаціям набувати у власність майно, користуватися особливим правовим статусом, який мають зареєстровані неприбуткові релігійні організації, розбудовувати власну релігійну мережу та ієрархічну структуру релігійного об’єднання свого конфесійного напрямку, а також захищати свої права у суді, коли, наприклад, мова йде про майнові питання.
Відповідно до цих зауважень Максим Васін прописав декілька рекомендацій щодо необхідних змін у законодавстві, які можуть стосуватися не лише релігійних меншин.
1. Розробити та прийняти комплексні зміни щодо порядку державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи та порядку внесення змін до відомостей про них у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
2. Розробити та прийняти комплексні зміни до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».
3. Розробити та прийняти зміни до Земельного кодексу України.
4. Опрацювати питання забезпечення військовослужбовців, співробітників і пацієнтів медичних закладів, персоналу і ув’язнених осіб у закладах пенітенціарної системи можливістю харчуватися відповідно до їхніх релігійних переконань (вегетаріанське, кошерне, халяльне меню).
5. Звернути увагу на питання релігійного одягу та головних уборів при розробці вимог до зовнішнього вигляду представників різних професій, щоб по-можливості усунути бар’єри у доступі до цих видів професійної діяльності представників релігійних меншин.
Більш детально – читайте у повній аналітичній записці.