Університет Бірмінгема спільно з Українським католицьким університетом розпочинає новий проект «Психічне здоров’я та благополуччя внутрішньо переміщених осіб: тактики пристосування та стійкості у постраждалих від конфлікту суспільствах».
Основне завдання – це вивчення ситуації, пов’язаної із забезпеченням підтримки психічного здоров’я людей, що постраждали від конфліктів, та проблемами психічного здоров’я серед внутрішньо переміщених осіб.
Одна з ініціаторів проекту - керівник кафедри соціології УКУ Оксана Міхеєва розповідає, що хоча українське суспільство поступово змінює сприйняття психологічної допомоги, та все ж таки деякі стереотипи та упередження залишаються: "Ідея самого проекту виникла ще у 2014 році, коли під час глибинних інтерв’ю люди скаржилися на погіршення свого емоційного стану і загострення хронічних хвороб через пережиті травмуючи ситуації воєнних дій та вимушеного переселення, – розповідає науковець. – Деякі з опитаних визнавали потребу в отриманні психологічної допомоги, інші були упереджені через певні острахи з приводу професійності психологів. За оцінками опитаних нами експертів (психологів та психіатрів) сучасні українці у кризових моментах здебільшого спочатку звертаються до священика або до знахарки, тоді йдуть до терапевта, витрачаючи кошти на діагностику хвороби, дізнаються, що вони фізично здорові і лише після цього їм можуть порадити звернутися до психолога або до психіатра. Але на останній крок наважаються не всі через ті ж стереотипи, з яких лідирує страх стати діагностованим."
Оскільки в пізньорадянські часи психіатрію використовували як інструмент боротьби з інакомисленням, то в українців ще досі частково залишилась ця інерція радянської свідомості. Професор Оксана Міхеєва пояснює: «Я ще застала той час, коли люди пишалися діагнозом шизофренія. Це було майже синонімом творчої людини, таланту та геніальності. Саме такі люди були неугодними системі, і їх запроторювали до психлікарень. По суті, тоді психіатрію поставили на службу державі, і це одна з причин, чому до неї сформувалося упереджене ставлення. Цінність нового проекту в тому, що ми також можемо вплинути на зміну ставлення до фахівців психічного здоров’я і долучитися до популяризації культури психічного здоров’я в Україні. Адже в нашій країні disability поки що сприйняли лише у фізичному сенсі, психічний аспект є ще тerra incognita».
Професор УКУ підкреслює, що ще однією проблемою є низька доступність до психологічних послуг жителів сільської місцевості: «Людина тривалий час живе у стані хронічного стресу, наслідків якого можна уникнути або зменшити, вчасно звернувшись за психологічною допомогою. Однак у сільській місцевості відсутня мережа таких фахівців. Там люди позбавлені можливості отримати психологічну корекцію».
Науковий проект проводитимуть на території всієї України. Дослідження охоплюватиме низку таких запитань: як досвід проживання на території, охопленої війною, впливає на повсякденне життя переселенців та колишніх військових та формує їх майбутні очікування; які способи самоорганізації та підтримки громади люди використовують для підтримки свого психічного добробуту; які забобони є поширеними щодо психічного здоров’я та отримання професійної психічної допомоги; яка політика існує щодо психічного здоров’я в Україні; які можливості надає система охорони здоров’я, приватний сектор та неурядові організації; як це впливає на внутрішньо переміщених людей?
В ході проекту використовуватимуть міждисциплінарні методології – обстеження для вивчення пост-травматичного синдрому, сподівань та стійкості; поглиблені інтерв’ю з вимушеними переселенцями, спеціалістами з психічного здоров’я, органами влади та неурядовими організаціями; аналіз статистики в сфері психічного здоров’я. Загалом, результати цього дослідження мають поліпшити життя цієї чисельної групи громадян і гарантувати їм право голосу у суспільно-політичному житті.
Проект фінансується Wellcome Trust Institutional Strategic Support Fund (Великобританія).