Ректорат УКУ відреагував жорсткою заявою з приводу нещодавнього пресбрифінгу МОН щодо модернізації системи якості освіти в Україні, на якому т.в.о. міністра Сергій Шкарлет за підтримки групи ректорів безпідставно очорнював діяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
Джерело: УКУ
УКУ закликає українські університети, громадські освітні організації, експертну спільноту, роботодавців, народних депутатів, студентську спільноту не допустити кардинального розвороту в реформуванні системи української вищої освіти і зупинити спробу повернення її до авторитаризму і централізації, характерних для радянського режиму та деяких його держав-спадкоємиць.
Текст заяви
Біле є білим, а чорне – чорним: на захист Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти
У наш час світоглядної дезорієнтації вже стало звичним проголошувати біле чорним і навпаки. Кілька днів тому яскравою ілюстрацією до цієї практики став пресбрифінг МОН щодо модернізації системи якості освіти в Україні, на якому т.в.о. міністра Сергій Шкарлет за підтримки групи ректорів вдався до безпідставного очорнення діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
Що насторожує? Стиль, завдяки якому ця зустріч стала запрошенням до публічного цькування керівництва НАЗЯВО та віддушиною для невдоволених його принциповою позицією щодо дотримання стандартів якості у вищій освіті. У чому тільки не було звинувачено Сергія Квіта і команду НАЗЯВО?! В монополізації практики акредитації, комерціалізації та здирництві, обмеженні автономії вишів і звісно браку поваги до заслужених і солідних.
Що лякає? Усвідомлення, що більшість з присутніх просто не розуміють, чим є НАЗЯВО і навіщо воно потрібне. Вони і представники НАЗЯВО говорять різними і незрозумілими один для одного мовами. Вони, мовляв, – реалісти, а НАЗЯВО – така собі гра у незалежність, прозорість і об’єктивність. Її ще можна було б толерувати, якщо б це ні на що не впливало і нічого не коштувало. Але якщо за це «приниження» ще й треба ділитися своїм всевладдям і крихтами з бюджетного кошика, то найвищий час вертатися з буцімто віртуальної матриці європейських стандартів у милу серцю реальність українських не-стандартів ручного управління, кумівства, патерналізму і, звісно, цинізму.
Що обурює? Власне – цинізм, внаслідок якого формальний припис НАЗК, викликаний імовірною колізією в законодавстві України і його недосконалістю порівняно з аналогічним європейським законодавством, стає підставою для неприхованої атаки на інституцію, яка почала успішно крок за кроком повертати довіру до вищої освіти в Україні, стала зразком дотримання європейських стандартів в управлінні вищою освітою нашої країни і дарує надію на незворотність змін, завдяки яким українська система вищої освіти почала долати свою совкову відсталість. А ще кажуть, що добра від добра не шукають… Тільки не в Україні і не в теперішньому Міністерстві освіти і науки.
От тільки це свідчить, що добро НАЗЯВО не є «добром» керівництва МОН, а тому мова не про законодавство, а про конфлікт цінностей. Де на одному боці – незалежність, відданість якості, довіра, прозорість, відповідальність. А на іншій – централізація, монопольна влада, ректорський феодалізм, залежність від державних дотацій, конформізм. Не дивно, що, обравши ті другі анти-цінності, МОН намагається підважити статус НАЗЯВО та ліквідувати його як незалежну інституцію шляхом внесення змін до Закону «Про вищу освіту», як це запропоновано у законопроекті «Про внесення змін до деяких законів України» від 30.07.2020 р.
Чому керівництво Міністерства, як би це пасувало зробити, не запропонувало НАЗЯВО обговорити неузгодженість українського законодавства і знайти спільне рішення, яке б усунуло гадану юридичну колізію і зберегло незалежний статус національного агентства? Ні. МОН таємно, без повідомлення керівництва НАЗЯВО та в рекордно стислі терміни підготувало законопроект і обрало шлях згортання процесу становлення довіри до вищої освіти в Україні через спробу позбавлення НАЗЯВО та закладів вищої освіти їхньої автономії від центральних органів виконавчої влади. Хто буде у виграші – функціонери від освіти. Хто опиниться у програші – студенти та їхні батьки, викладачі, роботодавці, платники податків, а по великому рахунку – українське суспільство та перспективи його цивілізованого демократичного розвитку.
Ми закликаємо українські університети, громадські освітні організації, експертну спільноту, роботодавців, народних депутатів, студентську спільноту не допустити кардинального розвороту в реформуванні системи української вищої освіти і зупинити спробу повернення її до авторитаризму і централізації, характерних для радянського режиму та деяких його держав-спадкоємиць.
Ректорат УКУ