Ці 60 з гаком кілометрів молодь долає пішки, асфальтом і болотом, через села і поля. І погода – це великий виклик, та не єдиний. Де ночувати? Що їсти? Як не натерти ноги? Що робити, якщо в дорозі захворієш? Як духовно оновитися, а не виснажитися?
Робота, будні, шум, гамір, транспорт, місто, втома... Знайома картина щоденного життя молодої людини. Куди втекти? Як відновитися?
Унівська проща – одна із можливих відповідей.
У 1994 році Юрій Підлісний, молодий учасник Товариства українських студентів-католиків "Обнова", натхненний розповіддю французьких знайомих про паломництво з Парижу до Шартру і пройшовши його разом з ними, вирішив організувати щось схоже в Україні. Зі Львова до Унева тоді, вперше, вийшло 75 осіб, дорогою приєдналося ще стільки ж. На запитання “Чому саме до Унева?” п. Юрій відповідає коротко: “А куди ж іще?”.
Юрій Підлісний спостерігає за колоною прочан XXV Ювілейної молодіжної прощі до Унева
“Ми всі чекаємо сенсацій. Чекаємо на чудо. А те, що ми тут є, на цій прощі – хіба це не чудо? Хто ще 30 років тому міг подумати, що нас тут гостинно зустріне монаша братія, яка звершує свій подвиг тут, у цій обителі, в цьому монастирі”, - так сказав у фінальній проповіді прощі владика Володимир (Груца), єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.
Як відомо, у 1944 року саме тут, на монастирській території, був концентраційний табір для духовенства, яке не визнало російське православ’я. Потім – психіатрична лікарня... 1991-й став роком повернення монахів-студитів до монастиря як жителів і повноправних власників. З 1992-го обновляни допомагали відновлювати монастир. А незабаром вони з іншою молоддю прийшли сюди вперше на прощу.
У холодну дощову п'ятницю 18 квітня 2018 року 750 хлопців та дівчат знову вирушили до Унева. 25-й рік поспіль. Тож ця проща стала традиційною. Які ж її особливості?
Вихід травневої прощі до Унева-2018 зі Львова
Наймолодша прочанка. Юстинка у свої 7,5 років пройшла всю дорогу пішки, нарівні зі старшими. В Уневі ночувала з татом та іншими паломниками на горищі.
Ці 60 з гаком кілометрів молодь долає пішки, асфальтом і болотом, через села і поля. І погода – це великий виклик, та не єдиний. Де ночувати? Що їсти? Як не натерти ноги? Що робити, якщо в дорозі захворієш? Як духовно оновитися, а не виснажитися?
Оргкомітет прощі на чолі з головою старається про все подбати. Ділять відповідальності: духовна складова мандрівки, харчування, медичний супровід, транспорт, інформування, поліграфія... Домовляються про місця для ночівлі, перекуски та повноцінні вечері й сніданки в селах, через які проходитиме проща. Ділять паломників на групки, кожна з яких має свого провідника-аніматора. Готують книжечки для паломників, де є детальні описи маршруту, духовної програми і всіх важливих нюансів. Опікуються кожним в дорозі, за потреби підганяють, підвозять, лікують та живими й здоровими повертають додому.
Медики Унівської прощі
Люди з сіл, через які проходить проща, також щороку її чекають. І мають радість від того, що можуть нагодувати молодь, дати їй прихисток для ночівлі, помолитися разом з нею у своєму храмі.
Готуються по-особливому і священики, які йдуть разом із молоддю та які приїжджають спеціально вже до Унева, щоб там мати години духовних бесід та сповідей і так послужити молоді.
А сама молодь – йде безстрашно. Ті, що вирушають вперше, впевнені у своєму екіпіруванні та власних силах. Ті, що мають досвід, знають, що труднощі все одно будуть, як ідеально ти б не підготувався.
Христина Кутнів, голова львівської спільноти “Українська молодь – Христові”:
“Найтяжчими були погодні умови. Дощ трошки зіпсували нам плани. Він падав майже увесь день, і вітер був сильний. Дехто був по коліна в болоті. Хто не мав гумаків – ноги мав мокрі. Болото під ногами було найтяжчим. Потім ішли житом ще 10 кілометрів. А тоді спали: хтось по хатах, хтось у спортзалі. Я ночувала в машині. Дуже смачна була їжа в Глинянах. На вечерю був борщ і канапки, на сніданок – гречка і салат”.
Цієї травневої прощі впродовж п’ятниці та суботи прочани подолали 65 кілометрів пішки зі Львова до Унева. Пройшовши крізь дощ, подолавши болота. Натерши й промочивши ноги. Переночувавши, де і як вдасться: на долівці в школі, в автомобілі або у комфортному ліжку. Поївши незліченну кількість канапок, гречки, борщу в гостинних людей дорогою до Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ. Намолившись і наспівавшись удосталь: з семінаристами та священиками, монахами та єпископом.
"Ми всіх вас вітаємо і бажаємо, щоб ви тут могли отримати ті ласки, які потрібні для ваших сердець, для ваших родин. Всі ми зібралися, щоб молитися і випросити у Бога благодаті. Уже велика частини дороги є подолана. І ще залишилося трошки: тут на місці. Бажаємо, щоби ваші душі були намолені. І щоби ви всі, коли будете розходитись по домівках, вирушали з великою Божою радістю і Божим благословенням", – єромонах Ілля, ігумен монастиря, зустрів та привітав прочан під ворітьми Святоуспенської Унівської Лаври.
Отець Пантелеймон, духівник прощі, благословив куліш, зварений для прочан в Уневі.
Вечір та ніч після прибуття до Унева молодь провела у молитві, чуваннях та поході зі свічками по лісі на гору.
Ще перед світанком молилася Утреню, а тоді могла потрапити на Літургію о 4 або 11 ранку.
І врешті – щасливо повернулась додому: в численні села та міста Львівщини, Івано-Франківщини, Рівненщини, Тернопільщини, Києва…
Ольга, майбутня вчителька початкових класів, родом з Тернопільщини. Вперше йшла зі Львова на прощу до Унева. “Сподобалось, було добре йти. А болото? Воно нагадує дитинство. Нехай трохи було того болота. Та атмосфера була дуже хороша, а в Уневі особливо надихнув спів братів-монахів”.
Як сказав отець Ілля, “якщо у вас немає сили, Господь винагороджує навіть добрий намір”. Але за його словами, у тих, хто прибули до святині, були все ж не лише думки і бажання, й вони це виявили своєю присутністю.
“Так, це коштує трохи зусилля, але робимо це на Божу славу. І Господь це нам повертає”.