Останній день 2020 року приніс болісну звістку — після довгої боротьби з онкологічним захворюванням у Вроцлаві упокоївся отець Мацєй Зємба. Україна, Український католицький університет і я особисто втратили доброго Друга. Польща і Церква в Польщі втратила одну із знакових постатей свого паломництва від страху до гідності.
Джерело: Збруч
Мацей Зємба — священник, чернець-домініканин, фізик, богослов, філософ, публіцист, учасник “Solidarnośćі”, передусім був Людиною. Такою людиною, про яку нам часто говорив світлої пам’яті Блаженніший Любомир Гузар. Мацєй, який належав до молодшої когорти широкого кола співпрацівників святого Папи Івана Павла ІІ, запам’ятався мені усміхненим, людяним у стосунках, неймовірно працьовитим і відкритим.
Народився 1954 року у Вроцлаві. Зі студентських часів став учасником демократичної польської опозиції — у 70-х і 80-х роках був радником «Солідарності» і журналістом тижневика «Solidarność», активним учасником, а з 1978 — віце-президентом Клубу католицької інтелігенції в Вроцлаві. Закінчив факультет математики, фізики і хімії Вроцлавського університету зі ступенем магістр фізики, кілька років був науковим співробітником Вроцлавського інституту метеорології. У серпні 1981-го вступив до Ордену домініканців, вічні обіти склав 1986 року, а через рік прийняв священичі свячення. Богослов’я вивчав в Папській академії у Кракові (тепер Папський університет Івана Павла II), стажувався в Айхштаті, Німеччині та Вашингтоні.
Фокусом свого наукового зацікавлення і церковно-громадської праці обрав соціальну доктрину Церкви, зокрема суспільне вчення Папи Івана Павла ІІ. Читав лекції в Польщі, Німеччині, Італії, Чехії, Литві, Естонії, США та Україні. Варто зауважити, що викладав не лише у католицьких, а й світських вишах. Багато писав і публікувався — укладав монографії-дослідження та збірки есеїв на тонкі духовно-суспільні теми (18 авторських книг, серед яких “Біда за бідою. Католик в мінливій Європі” (“Kłopot za kłopotem. Katolik w dryfującej Europie”), видана 2015) і, залишаючись вірним покликанню журналіста, дописував до польських видань на різну актуальну проблематику. З 1991 по 1995 рік був директором домініканського видавництва W drodze.
Від 1998 до 2006 року Мацєй Зємба був головним настоятелем провінції Ордену домініканців на цілу Польщу. Хто знає чернече життя і радикалізм монахів, розуміє, що бути ігуменом одного монастиря — непростий виклик. Взагалі, як і подружнє і родинне життя, співжиття в спільноті богопосвячених осіб — це “цирк на дроті” — як весело, так і потребує вміння балансувати на канаті над прірвою без страховки. Служити лідером для десятків монастирів, спільнот і домініканських душпастирських ініціатив та координувати різноманітну діяльність сотень ченців по цілій Польщі — взагалі надзавдання, яке вимагає великої віри, організаційного хисту, морального авторитету і правдивого гумору.
Назвати усі церковні і світські організації та почини, до яких о. Мацей був заангажований і які ініціював, складно. Зазначу лише одну, за якою мав щастя спостерігати і яка приноситиме щедрі плоди на наступні десятиліття в цілій Східній Європі і поза нею. Вона виникала з щедрої, обдарованої особистості Покійного, з його великої любові до молоді та далекоглядного стратегічного думання, духовного і геополітичного.
Отець Мацєй належав до польських католицьких інтелектуалів, що мали широкі погляди і велику душу. Серед них він був провідним, і для мене одним із найсимпатичніших, особисто та інтелектуально. Він не лише розумів важливість здорових українсько-польських стосунків, а й їх активно плекав саме на християнських засадах.
Мацєй Зємба прагнув пізнавати життя нашої країни і Церкви і докладав багато зусиль, щоб формувати українську християнську еліту. Заснована ним літня школа Інституту третього тисячоліття (Tertio Millenio Institute) протягом чверті століття приймала студентів з різних посткомуністичних країн, в тому числі з України, зокрема з УКУ, де вони разом зі своїми однолітками з Польщі та США вивчали соціальну доктрину Католицької Церкви.
Курси були англійською, лекції читали харизматичні інтелектуали, світочі з різних країн. Програма школи включала екскурсії до місць геноцидів тоталітарної епохи і до приміщень, де одчайдушні, вільні інтелектуали готували відповіді і відсіч нелюдській, брехливій системі. Відбувалися зустрічі з середовищами і особистостями, які відстоювали свободу і людську гідність у вкрай небезпечних обставинах.
Мацєй розумів, що слід передавати новому поколінню досвід, якого воно не мало. Для сучасних молодих людей драми ХХ століття вже невідомі і незрозумілі. Сприймаються належними воля і добробут, які треба було виборювати великими жертвами та зусиллями, починаючи від формування на підставі автентичних принципів та цінностей критичних ідей і візій. Краще за всіх отець Зємба бачив небезпеки ідеологій ХХІ століття. В творчий, щирий, особистий спосіб, враховуючи тонкий аналіз сучасності, він старався відкривати молоді уми і душі на вічні істини про людину та суспільство і формувати їхнє відношення до соціально-політично-економічної проблематики сьогодення.
Ці курси розкривали мислення молодих людей і відкривали їх до широкого світу. Студентами Інституту були світські студенти, молоді священники, жінки-богослови, церковні активісти. Наприклад, випускниками цієї літньої програми, яку провадив о. Мацєй, були такі сьогодні цінні працівники на духовній ниві, як викладач кафедри богослов’я УКУ отець-доктор Олег Кіндій, завідувачка кафедри філософії УКУ доктор Орися Біла, довголітній редактор «Патріярхату» доктор Анатолій Бабинський, заангажовані мирянки Наталія Карфут (Італія), Тетяна Остап’юк (Франція), Іванка Захаревич (Німеччина) чи мої помічники Мар’яна Карапінка та диякон Володимир Радько. Це лише кілька імен. Адже десятки українських абсольвентів програми виконують в різних країнах тиху органічну працю в дусі католицької соціальної доктрини папи Івана Павла ІІ і отця Мацєя. Старші студенти запам’ятали не лише його натхненні лекції, а й наснагу в запальних волейбольних змаганнях з братами-домініканцями. Якщо додати зимові сесії, разом випускників Інституту третього тисячоліття є вже близько півтори тисячі.
Із середини 80-х років я мав великий привілей знайомитися із польськими середовищами, які були каталізаторами розпаду комуністичної системи в східній Європі і таким чином причинилися до розвалу Радянського Союзу. Не стану канонізувати, але можу засвідчити, що в цих середовищах панував високий дух і далекосяжні стратегічні цілі, яких великою мірою вдалося досягти.
Це був період, коли християнські інтелектуали в Польщі, на чолі з Каролем Войтилою, відігравали авангардну роль у світовій історії. Саме їхні відкриті філософські, духовні, соціальні дискусії та тексти, літературна та художня творчість переливалися в співпрацю з робітничим рухом та формування політичних програм для розвитку демократії. Ми всі сьогодні користаємо з плодів їхніх жертвенних подвигів. Вони плекали глибоке культурно-духовне розуміння Європи, її історії та місії, часто глибше, ніж на Заході, де виглядає, що Європу перетворили в економічно-юридичний союз без виразної душі, союз, який сьогодні не завжди в силі переконувати країни і плекати вірність і конструктивну співпрацю поляризованих мешканців. Прикро бачити сучасний поверховий популізм, комерційний матеріалізм та ідеологічний фанатизм, які витісняють філігранність візії і шляхетність таких постатей, як Мацєй Зємба.
Останніми роками, коли в Польщі ми спостерігали біфуркацію поглядів та ідеологій, о. Мацєй втілював розумну та відкриту, але інтелектуально зосереджену, духовно принципову і критичну середину. Спадок цей залишається, і до нього будемо повертатися. Можливо, з часом.
З жалем мушу сказати, що такі особистості, як Мацєй Зємба, не легко замінити, бо вони сформовані досвідом, який не повториться, принаймні з точністю. Дорогою ціною виховувалася плеяда сумлінних, не крикливих, не розкручених піар-стратегіями, інтелектуально проникливих воїнів духа. Очевидно, добре, що жахіття тоталітаризму за нами. Але бракуватиме серед нас тих, які його подалали.
Їхній досвід стає знову необхідним. Лише духовно інтелектуальними прикметами і чеснотами буде можливо відстояти свободу і гідність людини перед такою загрозою, як “наглядацький капіталізм” (surveillance capitalism). Алгоритми в соціальних мережах і архів метаданих про всіх нас (зокрема банки фотографій наших з вами облич, відбитків пальців, історій пошуку в інтернеті й т. д.) використовуються, щоб чимраз більше визначати нашу поведінку, спочатку споживчу, а тоді вже і політичну, як виявив скандал з використанням особистих даних з Facebook'у Cambridge Anаlitic'ою в сотні виборчих кампаніях, а згодом загальносоціальну. Не сумніваймося, що й Україна є лабораторією таких схем, а ми з вами лабораторними морськими свинками. Нам будуть потрібні і віра, і інтелект, і гумор тих, які, як о. Зємба, виводили світ з перших спроб справді тоталітарного контролю над людиною.
Власне, Мацєй Зємба належав до покоління, яке шліфувало змагання за визволення від комунізму, яке у постійній розмові з Іваном Павлом ІІ, конструктивно, будувало нову польську демократію на основі християнської антропології з її розумінням Богом даної людської гідності. Вони вміли і не лінувалися дискутувати, пояснювати, писати, організувати та ангажувати сусідів до паломництва солідарності. З відходом о. Мацєя ми втрачаємо не просто людину, а частину духовної історії Польщі і України, а зрештою, світу, бо наш світ і все, що добре в ньому, стоїть на таких боголюбивих особистостях, як Мацєй Зємба.
Дорогий Мацєю, дякую Тобі! Польщі і Україні Тебе бракуватиме. Твою спадщину в українській громаді несуть десятки прекрасних молодих людей – богословів, інтелектуалів, комунікаторів. Разом із ними згадую Тебе перед Богом. Починаємо цей рік із сумом, проте також з надією на Воскресіння. Із надією і візією, якими Ти жив, ми будемо йти вперед.
Складаю щирі співчуття Орденові домініканців, членам родини, друзям та усій Церкві в Польщі і польському народу.
Со святими упокой!
Вічная пам’ять!
+ Борис (Ґудзяк)