Папа побачив, що його фізичні сили заслабкі... Але він показав, наскільки велика його сила. Це свідчення для світу.
«Бо то не є моя праця і я не є ключем. Ключем є Церква, а мета нашої праці – служіння Церкві, і ми стараємось це робити доти, доки можемо це робити ефективно. Але приходить момент, коли вже нема тої сили і того розмаху, коли ми дійшли до певного рівня і хочеться, щоб це продовжувалось. Це не є продовження мене, це є продовження життя Церкви.»
(Любомир (Гузар), інтерв’ю газеті «Наш Собор», 10.02.2013)
Сьогодні ці слова одразу першими спали на думку, коли дізналася про зречення Бенедикта XVI зі свого уряду. Посада Папи, як каже він, потребує і фізичної, і духовної сили. Він побачив, що його фізичні сили заслабкі... Але він показав, наскільки велика його сила. Це свідчення для світу.
Ці події призначені багато сказати сьогоднішньому світу. Сказати дією. Про те, якою великою має бути відповідальність, коли ти маєш високу посаду (для мене моя посада, як сказав одного разу Блаженніший Любомир, — це велика і важка відповідальність насамперед); про те, як багато можна зробити на своєму місці (незалежно від його рівня в суспільній єрархії); про те, що для цих людей цінними є ми, увірені їм Богом, і про нас вони турбуються; про те, що людина на цій землі скінченна, так, але вона вічна в Бозі — і вічність — ось наш камертон.
Світ сьогодні бідний на такі вчинки, він спраглий їх. Такі приклади вчать відпускати, щоб отримати більше самому і щоб більше отримали інші; вони вчать щирості і простоти: мені важко робити це далі, я хочу, щоб інший робив це краще, натомість я зроблю багато іншого, що під силу мені; вчать небайдужості і сміливості, мужності оцінити себе і не боятися, Господь про все подбає. Але аж ніяк не йдеться про пасивність в очікування «манни небесної». Без активної відповіді людини нічого цього не станеться. Ані Папа Бенедикт, ані Блаженніший Любомир не мали бажання просто скинути з себе обов’язки, а сприяти розвитку Церкви, взявши інший обов’язок — молитовної опіки, духовної підтримки. Зі скількома людьми зустрівся за останні два роки Блаженніший Любомир, як особисто, так і за допомогою ЗМІ, аудіо- та відеозаписів!!! І це насамперед молодь. Я не знаю молодих людей з кола моїх знайомих, які б не поважали і не любили цю людину. Вони їй вірять, а отже вчаться вірити і Тому, на кого вказує Любомир, вчаться ходити Його дорогою, на якій немає лукавства, лицемірства, пафосу, людиноїдства заради посад, злоби.
Я радію думкою, що Церква показує такий приклад і живу сподіванням, що цей приклад почують.
Молюсь за нового гідного Папу та за те, щоб Господь дав сили Бенедикту XVI та Блаженнішому Любомиру ще довго стояти молитовною сторожею на цій землі, давати уроки духовної мудрості, з якої народжуються справжні громадяни, люблячі і турботливі батьки, щасливі сім’ї, добрі фахівці — вільні люди та справді незалежні держави!
Дякую за свідчення!!!