Дуже «православні» нардепи ставлять ультиматум: або церква, або… МВФ
Джерело: «Главком»
Павло Вуєць
Після страшного ракетного удару по Спасо-Преображенському собору в Одесі низка священників УПЦ МП звернулися до митрополита Онуфрія із закликом негайно та остаточно розірвати із російською православною церквою. Окрім того, всередині опальної церкви з десяток архієреїв вимагають скликання нового Помісного собору з прийняттям рішень щодо повного розриву з «московським дахом». Але поки перетягування канату між прихильниками повної самостійності церкви та «москвофілами», які намагаються пересидіти війну і залишити все, як є, триває.
У Верховній Раді, яка давно намагається вирішити питання з УПЦ МП, як не дивно, відбуваються схожі суперечливі процеси. Народні депутати зареєстрували 11 законопроєктів, які з різним ступенем радикальності унеможливлюють роботу цього осередку «руського миру» в Україні. Кілька з них вже схвалені профільним комітетом, але до голосування принаймні в першому читанні хоча б за один з них депутатські руки ніяк не дотягнуться. І це при тому, що парламентарі, що засідають в закритому режимі, у деякі дні рапортують про рекордну кількість авралом прийнятих рішень. Все ж, що стосується московської церкви, для народних обранців досі залишається табу. Як з’ясував «Главком», після того, як патріотичній частині Ради вдалося розігнати та нейтралізувати відомих парламентських лобістів УПЦ МП, РПЦ та її українська філія зробили ставку на депутатів, які досі намагалися сидіти у підпіллі.
Ключовою серед усіх ініціатив, що стосуються Московського патріархату, є урядовий проєкт змін до законів щодо діяльності в Україні релігійних організацій під номером 8371. Він вже здобув підтримку Всеукраїнської Ради Церков. Цей проєкт – найбільш м’який серед зареєстрованих. Кабмін пропонує віддати заборону діяльності релігійної організації, афілійованої із центрами впливу з держави-агресора, на розгляд центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Йдеться про Державну службу з етнополітики та свободи совісті, яку очолює колишній нардеп від «Народного фронту» Віктор Єленський.
Механізм пропонується доволі складний і тривалий. Він точно не відповідає жаданому більшості українців принципу «вирішити швидко і назавжди». Спочатку служба має провести експертизу. Вона має виявити підлеглість організації у канонічних та організаційних питаннях центру впливу в державі-агресорі. У разі, якщо такі зв’язки знайдені, а приписи з усунення виявлених порушень у встановлені строки будуть проігноровані, Держслужба з етнополітики звертається до суду з адміністративним позовом щодо припинення діяльності релігійної організації.
Такі судові процеси можуть розтягнутися на роки, тим більше, не зрозуміло, хто ж саме має брати в них участь. Юридичної особи під назвою УПЦ МП не існує, проте є тисячі парафій та єпархій, які вважають себе її частиною. Тож можна тільки уявити собі цей вал позовів, в яких захлинуться суди, і як будуть на практиці виконуватися вердикти. Достатньо подивитися, як затягується перейменування УПЦ МП чи звільнення Лаври, попри наявність відповідних судових рішень.
Деякі законопроєкти набагато жорсткіші. № 8221 авторства колективу на чолі з нардепом від «Європейської солідарності» Миколою Княжицьким діяльність заборонених іноземних релігійних організацій припиняється миттєво. Законопроєкт № 8262, на чолі авторів якого Ірина Констанкевич із групи «За майбутнє» та голова гуманітарного комітету Микити Потураєва зі «Слуги народу», – спрощує зміну підлеглості релігійних організацій (читай – переходу громад та майна від УПЦ МП до помісної УПЦ (ПЦУ).
Але станом на зараз у залі Верховної Ради не обговорювався навіть «лайт»-законопроєкт від Кабміну. Він кілька разів спливав у порядку денному, але в його «хвості», тому так і не дочекався свого часу. Хоча цей проєкт розроблявся на вимогу президента і був внесений у Верховну Раду ще в січні, про що окремо рапортував представник уряду в парламенті Тарас Мельничук. Метою його прийняття було заявлено «недопущення розколу в суспільстві за релігійною ознакою, сприяння консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів». З того часу ситуація з УПЦ МП точно спокійніша не стала, навпаки скандалів тільки побільшало – чого варта тільки епопея з «викурюванням» московської церкви з Києво-Печерської лаври. Але парламент вставати на «захист національних інтересів» не поспішає.
Як пояснює керівництво монобільшості, на вирішення питання з Московським патріархатом в Раді просто не вистачає голосів. Причому корінь проблеми – всередині провладної фракції, де є критична кількість «богобоязних» депутатів, які з різних міркувань не хочуть підтримувати навіть лагідний кабмінівський сценарій. Ба більше, вони тепер ще й шантажують неголосуванням за маркерні «МВФівські» закони для продовження макрофінансової допомоги (наприклад, погрожують не підтримувати друге читання відновлення е-декларування), якщо проблему Московського патріархату буде вирішено за сприяння інших фракцій. Тож головні куратори голосувань монобільшості – Давид Арахамія та Андрій Мотовиловець – воліють дмухати на воду, аби не зруйнувати чутливі парламентські баланси. Особливо після масового покарання та виключення «слуг», які порушили «обліко морале».
З позицією керівництва «слуг» не ставити проєкт на голосування хоча б на перше читання не згоден голова профільного комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. Проте визнає, що розуміє ці побоювання.
«Я не переконаний, що голосів аж так критично не вистачає, і вважаю, що можна було б поставити його в порядок денний і проголосувати, – вважає Потураєв. – З іншого боку, розумію, що якщо він не набере достатньої кількості голосів, то це піде не дуже на користь нашим державним і суспільним інтересам. Бо тоді певні люди зрозуміють, що у нас не вистачає політичної спроможності вирішити це питання взагалі».
Нарікання щодо недієвості урядового законопроєкту Потураєв відмітає і пояснює, що прописані в ньому задовгі процедури відповідають європейським стандартам і страхують від оскаржень на рівні міжнародних судів. А от зволікання з прийняттям будь-яких кроків щодо УПЦ МП, на думку нардепа, потенційно призведе до суспільної ескалації.
Потураєв вказує на те, що поведінка певних осередків московської церкви дедалі стає більш демонстративною: «Йде провокація суспільства на якісь дії, які потім можна буде видати за переслідування, хоча ніякого переслідування й близько немає. Коли люди на місцях самі приймають рішення, що не хочуть ходити до церкви, яка в той чи інший спосіб підпорядковується фактично державній інституції держави-терориста і окупанта, це цілком природньо. Але депутатами пробують маніпулювати та впливати на їхню позицію, розповідаючи про гоніння на церкву та переслідування віри. А хтось з них були прихожанами тих же церков УПЦ МП, зберігають якісь зв'язки не з ієрархами, а з конкретними храмами, де їх, може, хрестили чи вони там брали шлюб… Їм розповідають, що у нас же секулярна держава, і держава не може втручатися у релігію. Але ані кабмінівський законопроєкт, ані законопроєкт Княжицького жодним чином не є переслідуванням за принципом віросповідання».
Колега Потураєва з фракції та один з найбільш антиросійськи налаштованих «слуг» Олег Дунда нараховує близько 30-40 депутатів монобільшості, які є дуже чутливим до питання Московського патріархату: «Більшість цих депутатів не має розуміння, що МП – не релігійна, а політична організація. Так само як у великої кількості депутатів відсутнє розуміння, чим загрожує для української державності існування політичної організації ОПЗЖ. І, до речі, якщо ви звернете увагу, ті депутати, які не підтримують позбавлення мандатів ОПЗЖ, так само підтримують Московський патріархат. Тобто це є споріднені речі».
Але Дунда вважає, що зовсім не коливання окремих депутатів є справжньою причиною занадто обережного ставлення до російської церкви. «Забезпечити 180 голосів від «слуг народу» за цей законопроект — не є проблемою. Просто у влади є стійкий міф про те, що за УПЦ МП стоїть велика паства, яка буде виходити на протести, марші і так далі. А влада дуже тендітна і чутлива до таких проявів, – вважає депутат. – Відповідно, коли існує вибір між тим, аби прийняти важливе, але важке рішення, і тим, аби уникнути потенційних, навіть міфічних, ризиків, часто не приймається жодного рішення. Це не є добре, бо, врешті-решт, суспільство само все вирішить».
Якщо навіть зменшити озвучену Дундою цифру нардепів монобільшості, які готові підтримати законопроєкт Кабміну, до 160-170, то потрібний залишок голосів цілком можна дібрати в інших фракцій. Перший претендент на союзництво у цій проблемі – затята опозиція з «ЄС». Автор альтернативного законопроєкту Микола Княжицький, хоч і зауважує, що урядовий проєкт не вирішує проблему, а лише затягує її, запевнив «Главком», що планує за нього голосувати. З великою вірогідністю так само вчинить і вся фракція (27 депутатів), яка послідовно бореться з усіма російськими путами. При цьому Княжицький наголошує, що заборонити громадську організацію, яка завдає шкоду національній безпеці, можна лише законом, а не судами, і прогнозує, що врешті-решт, втративши купу часу, Рада повернеться до прийняття його радикальнішого законопроєкту №8221.
Іншими елементами у цьому складному парламентському пазлі можуть стати «Голос» (20 депутатів), патріотична частина депутатських груп «За майбутнє» та «Довіра», позафракційні та, можливо, окремі депутати з групи «Відновлення України».
На «Платформу за життя та мир» надії нема, а позиція «Батьківщини» – досі загадка. Але нашкребти необхідну кількість голосів за бажання можна було б спробувати. Тим більше що сам президент дав зрозуміти депутатам: неприйняття ініційованого ним законопроєкту може призвести до громадянського вибуху і тоді доведеться приймати значно радикальніші рішення. Але поки такі аргументи мало вразили навіть провладну фракцію. А протискати це питання через Раду у примусовому порядку, як часто може собі дозволити Банкова, Офіс президента поки не наважується.
Здавалося б, московське православне лобі в парламенті в умовах кривавої російської агресії давно мало розсипатися. Його головний парламентський «стовп» Вадим Новинський склав мандат та відчалив на заслужений відпочинок, а уламки проросійської ОПЗЖ намагаються зайвий раз не нагадувати про свої зв’язки з ворожою державою та її церквою.
Але у Новинського знайшовся достойний наступник та послідовник – заступник голови фракції «Слуга народу» Артем Культенко. Саме він наразі є опорою та надією УПЦ МП в коридорах влади.
39-річний не надто публічний та розпіарений «слуга» родом з Черкас. Переїхав з родиною до Києва у шкільні роки. Нардеп є прихожанином російської церкви в Україні, а у 2016 році вступив до Київської духовної семінарії УПЦ МП. До свого депутатства Культенко займався різноманітним бізнесом: його компанії заробляли на гуртовій торгівлі, транспортних послугах, володіли кондитерськими мережами. У 2014 році Культенко став співзасновником та керівником цікавої громадської організації «Спілка інвесторів транспортної інфраструктури Києва» (ГО «Сіті м.Києва») і в тому ж році балотувався до Київради від екзотичної Партії ветеранів Афганістану. На тих виборах Культенка підтримувала громадська організація «Громадянський корпус». Її очільник Роман Солодкий разом з Культенком також є засновником «Спілки інвесторів». Солодкий – в минулому активний член Партії регіонів, він радо позував з георгіївською стрічкою ще до того, як це стало моветоном.
«Спілка інвесторів» опікувалася інтересами власників столичних МАФів, зокрема, організовувала брифінг щодо «незаконного» рішення КМДА демонтувати 872 зупинкових комплекси. Ці комплекси з кіосками належали компанії «Будмашсервіс», директором та співзасновником якої… був саме Культенко.
До списку «слуг народу» під доволі високим 51 номером він потрапив через протекцію кума Медведчука Андрія Холодова, якого Рада нещодавно позбавили депутатського мандата через його постійне проживання за межами країни. Холодов, як і Культенко, має відношення до МАФового бізнесу в Києві та вважається прихильником Московського патріархату.
Всі зв’язки, як то кажуть, дуже показові і незаперечні…
Потрапивши в Раду, Культенко одразу став фігурантом списку депутатів-рекордсменів, які задекларували найбільше готівки, – на той момент він зберігав на руках 19 млн грн. До його декларації за 2020 рік у НАЗК вже з’явилися претензії щодо необгрунтованих активів та невірного декларування заощаджень.
На місцевих виборах Культенку разом з вже виключеним з рядів «слуг» Олександром Дубінським довірили керувати виборчою кампанією в Київській області та формувати списки «Слуги народу» до облради.
«Артем – насправді взірцевий представник ОПЗЖ з їхнім рафінованим «руським миром» і непублічністю», – описують головного апологета УПЦ МП співрозмовники «Главкома» у «Слузі народу». Показово, що Культенко не підписував вимогу до спікера внести у порядок денний законодавчі ініціативи щодо позбавлення повноважень депутатів, обраних від заборонених проросійських партій.
На певний час Культенко зблизився з іншим відомим апологетом УПЦ МП в оточенні президента – колишнім заступником голови Офісу президента Сергієм Трофімовим, якому, як подейкують, він і зобов’язаний тим, що йому доручили опікуватися столичним регіоном на місцевих виборах. Але після того, як Трофімов не виправдав довіри на Банковій і був звільнений, Культенко орієнтується безпосередньо на голову фракції Давида Арахамію. У Культенка як заступника голови є група у фракції з близько 10 депутатів, яку він курує, але її не можна називати йому підконтрольною. Він намагається впливати на всіх потроху. Так, коли проєкт щодо заборони УПЦ МП стояв у порядку денному, Культенко прямо в залі активно «обробляв» колег за нього не голосувати.
Втім є ті, кого особливо вмовляти Культенку і не треба: серед відкритих симпатиків УПЦ МП серед «слуг» – ще один вірянин філії Російської церкви Павло Халімон, який потрапив у скандал, коли купив під час війни елітний будинок у митрополита Олександра Драбинка. До «тихих» лобістів Московського патріархату також зараховують «групу Разумкова» та «групу Павлюка» (щоправда, обидві – не повністю). У цьому таборі також поодинокі депутати, що з різних причин «не хочуть лізти в справи церковні». Радикально налаштованим також є колишній «слуга» Артем Дмитрук, який захищає вірян московського патріархату від «незаконних організованих рейдерських атак, протиправних захоплень храмів та церков УПЦ (МП) на всій території України». Він навіть звертався щодо захисту їхніх порушених прав до МВС та погрожував «хресним ходом проти влади». Тепер його задача – контролювати, аби не звернули зі «шляху істинного» його нові попутники з групи «Відновлення України».
Держслужба з етнополітики та свободи совісті, яка у разі прийняття урядового законопроєкту стає ключовим органом у вирішенні подальшої долі УПЦ МП, ще у січні проводила експертизу щодо зв’язку цієї церкви з центрами в Росії. Висновок був позитивний, він затверджений наказом голови служби, тож певна база для запуску механізму заборони російської церкви в Україні вже є. Справа тільки у політичній волі.
«За законом ми здійснюємо релігієзнавчу експертизу не тільки щодо УПЦ МП, а в десятках випадків. Наприклад, коли подає статут на реєстрацію релігійна організація, про яку ніхто ніколи не чув, – пояснює «Главкому» голова ДЕСС Віктор Єленський. – Проти Держслужби вже готуються позови до суду, які мають оскаржити накази на здійснення експертизи і на затвердження її висновків. Коли вже законопроєкт №8371 стане законом і якщо наша експертиза встановить, що та чи інша релігійна організація (не обов'язково УПЦ (МП)) афілійована з центрами впливу в країні, яка здійснює агресію проти України, ми сформулюємо припис для цієї релігійної організації. У приписі буде перераховано, в чому цей зв’язок полягає, і буде наданий час, аби його усунути. Якщо цього зроблено не буде, ми звернемося до суду. У нас вже є бачення, як можна найбільш ефективно це зробити, юристи виробляють цю лінію».
Наразі Єленський не може сказати, чи у разі прийняття закону буде робитися нова експертиза щодо справжнього «коріння» УПЦ МП, чи вистачить вже зробленої: «Це залежить від того, який конкретно буде позов щодо останньої експертизи. Поки я не бачив жодного тексту, який би спростував висновки, які містяться в нашій експертизі по суті. Тобто є багато нарікань, що експерти, які її робили, є упередженими, існують нарікання, що треба було дослідити лише статут, а ми дослідили ширше, ніж статут. Але я не бачив, щоб хтось спростував саме висновок експертизи, що Українська православна церква (Московського патріархату – «Главком») є частиною московського патріархату. Але треба бути готовими до того, що юридичні процедури ніколи не бувають короткими».
Проте голова Держагентства пропонує не заглядати так далеко, а звернути увагу на цікаві процеси у самому Московському патріархаті, згадані «Главкомом» на початку цієї статті: «Там же хочуть скликати Помісний собор щодо подальших відносин з Москвою. Таке звернення вже підписало 380 людей, з них двоє єпископів, чого ніколи не було. Як їх тільки не обзивають та не клеймують, а вони не відступають».
Тож, може, політики сподіваються, що таке чутливе та надокучливе питання розсмокчеться само собою?..