Цією цитатою із твору «Animal Farm» Джорджа Орвелла можна охарактеризувати те, що відбувається в Сумах та і в Україні в цілому. Куди не глянь: є рівні, а є рівніші. В тому числі й серед Церков.
Показовим можна вважати приклад того, як дитячі ігри стали причиною міжконфесійного конфлікту. Три роки поспіль ігри нікому не заважали, і раптом на четвертий стали заважати.
Під час засідання в ОДА називалися різні причини, але особисто я вважаю головною те, що змінився склад міської комісії сприяння додержанню законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Як сказала під час згаданої наради її представниця Наталія Таранець, «в этом году новые члены комиссии».
Баптисти стверджують, що голова комісії, секретар Сумської міської ради й очільник міського осередку Партії регіонів Олексій Мовчан не лише назвав їх сектантами, але й запевнив, що доки він очолюватиме комісію, то не дозволить «сектантам» проводити заходи в «православном городе».
З іншого боку представники інших Церков, зокрема п’ятидесятники, заявили, що жодні заборони не змусять їх припинити проповідувати. Максимум, що влада може зробити – загнати в підпілля. А досвід роботи і життя у підпіллі в українських Церков є, тому це їх не дуже й лякає.
Радує те, що в Сумах домовилися домовлятися. Але багато що й бентежить.
Найперше – страшно, що така ситуація взагалі виникла. Страшно те, як до цього ставляться чиновники: заступнику губернатора було явно некомфортно чути різні думки, бачити дискусію. Склалося враження, що він, вихідець з м. Макіївка, не звик до сумських реалій. А поведінка головного сумського регіонала взагалі без коментарів…
Страшно від порівняння в.о. начальника управління освіти і науки ОДА Інеси Пєсоцької протестантів із представниками сексуальних меншин. Чиновниця, намагаючись виправдати поведінку колег, спробувала запитати присутніх, що робити владі, якщо представники законно зареєстрованої громадської організації ЛГБТ захочуть проводити ігри для дітей? Питання риторичне, але чи коректне?
А ще страшно, що зрештою більшість часу обговорювалися якісь сторонні речі. Більше того, дійшли згоди вирішувати не причину конфлікту, а проблему, якої взагалі не існує.
Якщо не помиляюся, психологи виділяють ігнорування проблеми в один із механізмів захисту людської психіки. Коли проблема дуже неприємна, то людям комфортніше закрити на неї очі, просто проігнорувати її, аніж вирішувати. Бо тоді доведеться визнати свої помилки, подивитися правді в очі, взяти на себе відповідальність та боротися врешті решт.
Українців можна назвати чемпіонами такого ігнорування.
Українське суспільство глибоко хворе. Хворі ми з вами. Хворі церкви, в які ми ходимо. Хворі люди, які нами керують.
Нам всім нарешті треба відкрити очі та тверезо подивитися на правду. Визнати, що всі ми йдемо в прірву. Побачити, що чвари та розділення веде до смерті. Й нарешті взяти на себе відповідальність за своє життя, за свою Церкву, за свою країну. Бо без цього – лише деградація і смерть.
PS: ну і останній штрих – нарада в ОДА проходила здебільшого російською мовою – нею говорив заступник губернатора Ігор Яговдик та інші чиновники, на неї переходили представники церков...