В Удіне відбулася міжнародна італійсько-українська конференція "Поза межами війни: руки геть від дітей". На ній йшлося про трагедію українських дітей, депортованих з окупованих Росією територій України.
Зазначалось, що Україна задокументувала майже 20 тисяч таких випадків, але російська сторона приховує інформацію про цей воєнний злочин. Ці діти зазнають насилля різного роду, індоктринуються, їм насильно замінюють документи та громадянство на російське.
Про ці факти повідомив заступник посла України при Святому Престолі Сергій Козачевський з Рима та радник омбудсмена України Олексанра Дворецька з Києва, які взяли онлайн-участь у заході.
Конференцію модерував віце-директор журналу “Messaggero Veneto” Паоло Мосангіні, а відкрив її організатор Джованні Абріола.
У конференції взяли участь діти асоціації українських біженців "Територія Добра" в Удіне, а також архиєпископ Удіне монсеньйор Рікардо Ламба та протоєрей Італійської Православної єпархії Володимир Мельничук.
Присутньою була також міжнародний експерт з прав людини, журналістка та письменниця Євгенія Бенігні, яка наголосила про роль дипломатії у цій трагічній події.
У міжнародній конференції онлайн-участь також взяв отець Павло Вишковський ОМІ, настоятель парафії святого Миколая в Києві, який поділився власними трагічними спогадами з дитинства:
«Моя історія дитинства така ж, як зараз багатьох маленьких українців, які тепер переживають через депортацію темні роки російської диктатури, зазнаючи насильства, злиднів і морального зубожіння. Як і багато інших, я пройшов через страждання, оскільки у віці 11 років, у школі, комуністи, щоб «покарати» мене забрали зимову куртку за те, що в ніч 25 грудня я пішов на різдвяну Євхаристію. Після цього я втратив слух і тільки завдяки вірі я подолав біль і гноблення, яких часто зазнавав».
Також отець Павло розповів присутнім про болюче питання щодо костелу св. Миколая:
«На жаль, наслідки комунізму в нас ще досить міцно присутні в ментальності і діянні чиновників. Прикладом цього є ще досі не повернутий парафії костел св. Миколая. Міністерство культури двічі документально зобов’язалося повернути його і досі не дотримало слова».
«Мені сьогодні навіть більше, ніж раніше, лежить на душі – знайти все необхідне для допомоги родинам, розчленованим цими двома роками війни. Ситуація стає дедалі драматичнішою, яку важко описати, наскільки фізично змінюється наша країна, наскільки змінюється уявлення кожного, а особливо наскільки все більше страждають родини, коли їх рідні помирають масово щодня. Наші дні позначені звуками сирен, гуркотом вибухів, новинами про загиблих і зниклих безвісти. Населення хоч і озброєне добрими намірами, все ж беззахисне перед обличчям вогневої потужності бомб. Відсутність належної підтримки дітей зараз, матиме серйозний вплив на їх особистості у майбутньому», – наголосив у своїй промові священик.