Назва експозиції, присвяченої Картузіанцям, одному з найдревніших пустельницьких монаших орденів Західної Європи, звучить досить претенційно – «CHARTREUSE: 7 STARS – ALL INCLUSIVE».
Довелося мені 26 лютого 2013 року потрапити на відкриття виставки картин українського художника Володимира Домчука, що відбулося в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві. Назва експозиції, присвяченої Картузіанцям, одному з найдревніших пустельницьких монаших орденів Західної Європи, звучить досить претенційно – «CHARTREUSE: 7 STARS – ALL INCLUSIVE». На відкритті було хоч і не дуже багато людей, але всі зацікавлені.
У вступному слові, яке взяв директор Інституту Войчех Суровка ОР, дуже схвально оцінив сам факт проведення такої виставки в стінах богословського навчального закладу, тим більше, що Володимир Домчук кілька років назад навчався в Інституті релігійних наук. «Ці картини є нібито мостом між сьогочасністю, сучасним мистецтвом й минулим, – коментує о.Войчех Суровка. – І це дивно: як досвід монахів одного з найбільш суворих Орденів Західної Церкви може впливати на сучасного художника, що він може йому дати? Володимир Домчук намагається перекласти досвід духовного життя мовою сучасного мистецтва. Тоді така культура не заперечує все, що було колись – вона живиться з тих духовних джерел, які досі знаходяться в Європі».
Далі виставку представляв сам автор, Володимир Домчук. Спочатку він розповів, як на очі йому в бібліотеці Інституту трапилась невеличка книга Андре Фроссара «Соль земли», в якій лаконічно описано різні монаші ордени, в тому числі й Картузіанців. Художник вирішив поїхати до Шартрез – в місце у Франції, де більше тисячі років тому було засновано Орден Картузіанців. Власне, побачене там і стало духовно-історичним об’єктом серії «CHARTREUSE: 7 STARS – ALL INCLUSIVE». Він разом із дружиною приїхав туди у листопаді, була дуже погана дощова погода, до монастиря потрібно було йти кілька кілометрів пішки й вони майже полишили свою ідею. Проте все ж перебороли сумніви, придбали в найближчому магазині дощовики та рушили в путь. По дорозі до монастиря Шартрез вони зустріли дуже кремезного монаха у білій одежі і з блакитними очима – саме такого, про якого вони читали в книжці Фроссара. Це було нібито знаком й остаточно переконало паломників, що вони зробили правильно.
Володимир Домчук окремо пояснював присутнім глядачам кожну свою роботу, яких на виставці представлено близько десяти. Це масштабні картини, більшість – диптихи і триптихи. Як художник, я визнаю, що вони дуже складні за технікою і кольоровим рішенням, та дійсно, як і прагнув того автор, викликають асоціації із роздумами, спогляданням, медитацією. Саме поєднання складності техніки і простоти композиції, наскільки я розумію, і відображає тернистість духовного шляху та простоту устрою монахів Ордену Картузіанців. Від картин віє спокоєм. Я не побачила там «іконографічної Легенди», про яку художник згадував в релізі про серію «CHARTREUSE: 7 STARS – ALL INCLUSIVE», але, звичайно, християнська тема помітна, навіть якщо не знати передісторії. А обставини, за яких визріли ідеї цих робіт, справді вражають: гірське та віддалене місце нижніх Альп Шартрез, загадковість одного з найдревніших, найближчих до ортодоксальної лінії Орденів Римо-Католицької Церкви, аскетизм побуту монахів-картузіанців…
І у зв’язку з усім цим для мене стає абсолютно невиправданою та незрозумілою назва виставки, і не тому, що вона англійською мовою. Ось як сам автор пояснює її: «7 STARS в контексті проекту виступає метафорою «ультра рівня» готельного комплексу класу LUX. Аскетизм та розкіш – полярності, що розчиняються в самодостатності побуту анахорета. Готель – як проміжне пристановище для того, хто практикує аскезу. Навіть знак перед входом на територію монастиря Шартрез – «ZONEDESILENCE» – можна інтерпретувати як «Do not disturb» («Не турбувати»). «Все враховано» (англ. all inclusive) – це дуже популярна сьогодні система обслуговування в готелях, за якою харчування, напої й багато видів послуг враховані у вартості проживання. «All inclusive» картузіанця – втілення екологічно здорового фізичного й духовно усвідомленого буття людини».
Думки, які одразу в мене виникають: автор таким чином хотів не відстати від своїх успішних колег в сучасному актуальному мистецтві, де прийнято освітлювати все те, що є навколо й цікавить людину, але мова художніх засобів робіт даної виставки не є поверхневою і матеріальною. Чи можна порівняти образ гамірного, багатолюдного, сповненого пропозицій та спокус готелю із монашим життям, яким би самодостатнім воно не було? Звичайно, кожен глядач самостійно знайде відповідь на це питання. Але як на мене, таке порівняння виглядає досить дешево. Навіщо обрано таку пафосну подачу для настільки інтимної та глибокої теми? Однієї назви достатньо, щоб виставка повністю втратила свій зміст.
Але краще, як відомо, один раз побачити, ніж сто разів почути. Всі охочі можуть відвідати експозицію в холі Інституту релігійних наук в Києві (вул.Якіра, 13, поверх 2), яка триватиме там до кінця березня, й скласти свою власну думку. Виставка відкрита щоденно з 9 до 20 години. Вхід вільний.
Фото: Ольга РИБАЧУК