Руслан Коханчук, старший офіцер відділу роботи з громадськими і релігійними організаціями і шефських зв'язків департаменту соціальної і гуманітарної політики Міноборони України, в інтерв’ю"Апострофу" розповів скільки військових капеланів в Україні, чому деякі священики не можуть отримати статус капелана і які обставини змусили деяких служителів взяти у руки зброю.
Руслан Коханчук зазначив, що відповідно до квот, які прописані в наказі Міноборони №40 за 2015 рік, Збройним силам України потрібно 344 військових капелани. Але загалом, з початку війни, якщо рахувати священиків-капеланів, які проживали з військовими і виконували своє служіння, то Руслан Коханчук зібрав дані про 591 капелана.
"Найбільше, 295 священиків, з Української Православної Церкви Київського Патріархату, 123 капелани з Української Греко-Католицької Церкви. З Української Православної Церкви (Московського Патріархату) було всього 9 капеланів. Низка Церков мають священиків, які приїхали і поїхали, таких приблизно 30 священослужителів. Дуже важко зрозуміти, скільки є священиків від протестантських Церков, бо вони інколи навіть приховують, до якої конфесії належать. Ми можемо давати рекомендації тільки священикам з тих Церков, які входять в Раду душпастирської опіки при Міністерстві оборони. Туди входять ті Церкви, віруючі яких служать у ЗСУ", - каже офіцер.
Руслан Коханчук сказав, що "представники протестантських Церков почали нас критикувати за ті вимоги до капелана, які ми прописали, бо під деякі з вимог вони не підпадали". Наприклад, однією з вимог було, щоб військового капелана рекомендувала саме та конфесія до якої він належить, а не інша. Ще однією з вимог є наявність духовної освіти і висвячення на священика. В протестантів є концепція всезагального священства, і тому в них необов'язково бути висвяченим. Також капеланам заборонено вбивати і проливати кров. Але у протестантів є можливість своєрідного відкликання священства. В такому випадку протестант стає звичайним мирянином і може йти воювати, а потім може повернутися, знову бути пастором, якщо він відповідає їхнім критеріям.
Це не вкладається ані в бачення традиційних Церков, ані в європейську модель капеланства. "Бо якщо він стріляє і вбиває, то значить почнуть стріляти і вбивати капеланів. Бо їх тоді будуть вважати військовими, а вони є "не воюючими"", - каже офіцер.
Проте трапляються випадки, коли священик бере зброю до рук: "Був випадок, коли загинув протестантський священик. Їх вигнали із їхньої церкви в Луганську - священика і кілька його мирян. Вони пішли, і просто підписали контракт як військовослужбовці. Воювали, і він загинув в Пісках".
Щодо капеланів тих добровольчих батальйонів, які сьогодні не входять ані до ЗСУ, ані до Нацгвардії, то там різна ситуація: "В когось склалися просто якісь людські стосунки. Є конкретні священики, які приїжджають до своїх вірних, які є в тих батальйонах... Трапляється навіть, що такі священики роблять інколи гучні заяви, що не відповідають позиції Церкви. Але вони працюють, і якщо конкретна Церква не наклала на них заборону, то значить вона погоджується з їхньою діяльністю".
Руслан Коханчук заявив про різницю між священиками-капеланами і священиками-волонтерами. Перші приїжджають і живуть серед військових від трьох тижнів і більше. Другі приїжджають на фронт і перебувають там максимально 10-14 днів. Вони надають духовну опіку, але не приїжджають постійно в одну і ту саму бригаду.