Це римське святкування обіймає різні контексти, і особливо те, що зараз відбувається в Україні.Цей досвід, цю модальність, цей стиль і стан слід переносити на наші майдани, на нашу еліту, передавати нашому народові.
Літургія відзначалася миром, благоволінням і віддзеркалювала юну Церкву, очолювану ще молодим главою і отцем, яка швидкими темпами доростає до зрілості. В світі, який позначений війнами і конфліктами етносів і народів, конфесій та культур, статей і поколінь, в якому Україна доволі конвульсивно крокує у паломництві до зрілої державності і демократії, Українська Греко-Католицька Церква виявляться щораз чіткішим, реальним і переконливим символом нормальності.
Богослужіння під куполом Мікеланджело, на престолі під балдахіном Берніні, було дійсно Службою Божою. Було майже фізичне відчуття, що на учасників спливав єлей миру і радості. Вірні, багато з яких були у вишиванках, сіяли усмішками. Від молодих і літніх можна було почути добрі слова – благословення, про їхні світлі пережиття, про життя, зрештою, один про одного.
Після Літургії, оскільки було чимало часу перед приходом Вселенського Архиєрея Франциска, Блаженніший Святослав мав нагоду представити вірним єпископів, окремих священиків, привітати монаші чини і згромадження, привітати всіх вірних. Мене особливо вразило, що багатьох з них він називав по імені та додавав теплий, особистий коментар. Якщо Богослуження було дуже піднесене і урочисте, цей момент спілкування був наскрізь безпосереднім і родинним, що особливо гостро відчувалося у цьому величному храмі Вічного Міста. Переживши спільну молитву, люди знайомилися між собою, пізнавали одне одного в храмі, в Христі.
Папа Франциск бадьорим кроком піднявся по сходах до головного престолу і привітав всіх українською мовою словами «Слава Ісусу Христу».
Блаженніший Святослав подякував папі Франциску за можливість служити за папським престолом, за його увагу і присутність. Опісля він звернувся до питання патріархату. Глава нашої Церкви згадав про внутрішні і зовнішні напруження, які були в 70-тих та 80-тих роках щодо цього питання, але наголосив, що сьогодні свідомість патріаршого статусу є дійсністю УГКЦ. Він описав історичну траєкторію розвитку нашої Церкви до патріархату, пояснюючи свідомість патріаршої Церкви, представників якої папа міг бачити перед собою в соборі. Блаженніший покликався на Блаженного Івана Павла ІІ, який заохочував нашу Церкву «настоювати в святий спосіб». У промові не було риторики вимог чи змагань, а саме так це питання часто представлялося в минулому, а вона зосереджувалася на усвідомленні реальності, якою живе наша Церква.
Блаженніший Святослав, який ще зі свого служіння в Аргентині знав майбутнього папу, щиро і безпосередньо з чіткістю, духовною зрілістю і синівською пошаною промовляв до наслідника апостола Петра.
У своєму слові Франциск говорив про святого Йосафата Кунцевича і важливість єдності. Крім слів, особливо важливими були його жести і дія. Папа зійшов з підвищення престолу і обійшов по передньому півколу присутніх єпископів і священиків, вітаючись з кожним, виявляючи щире бажання бути з нами, іти до нас, стати серед нас.
Сьогодні перед нами багато питань – духовних, екзистенційних, соціальних, політичних. На деякі з моїх особливих питань відповідь прозвучала під час Літургії в соборі святого Петра. При головному престолі над гробом первоначального апостола, під балдахіном Берніні та куполом Мікеланджело молилася мала, ще вчора люто переслідувана, але сьогодні відроджена і зріла Церква.
Це римське святкування обіймає різні контексти, і особливо те, що зараз відбувається в Україні.
Адже деякі речі стають зрозумілішими лише через глибокий досвід, а не декларації. Сьогодні люди в Україні хочуть єдності, нормальності, миру, краси і гідності свого життя – це все було на Літургії в соборі святого Петра. Цей досвід, цю модальність, цей стиль і стан слід переносити на наші майдани, на нашу еліту, передавати нашому народові. Те, що ми пережили в соборі святого Петра є прототипом того, що бажають наші серця і наші душі. Це те невловиме, чого хоче сьогоднішній український всюди присутній євромайдан. Я щиро пропоную політикам і громадським лідерам черпати з глибокої криниці, бо сьогодні наш народ вже далі не захоплюється деклараціями, а хоче бачити цілісне втілення висловлених принципів та ідеалів і їх особисто пережити. Послухаймо нашу молодь, пригляньмося до їхньої постави і ми багато чого зрозуміємо.