У Києві 28 листопада провели науково-практичну міжконфесійну конференцію на тему «Соціалізація та воцерковлення глухих і слабочуючих: комунікаційні та богословські виклики».
У Києві 28 листопада провели науково-практичну міжконфесійну конференцію на тему «Соціалізація та воцерковлення глухих і слабочуючих: комунікаційні та богословські виклики». Організаторами виступили Відділ соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ спільно з Центром душпастирства осіб з вадами слуху «Надія».
Як наголошується у повідомленні Департаменту інформації УГКЦ, праця Церкви з людьми з різною формою втрати слуху триває протягом століть, і йдеться не лише про харитативну опіку чи навчання релігії, а й про загальну освіту та виховання. Попри це існують труднощі, з якими зіштовхується глуха людина в Церкві, а також певне відчуження, яке існує між Церквою та культурою глухих. Тому нерідко можна почути про «нерелігійний світогляд глухих». Підставою для таких тверджень є й те, що вплив Церкви та релігії на культуру і життя спільноти глухих протягом їх існування не достатньо досліджений і відомий. Особливий контекст України полягає ще й у тому, що протягом радянського періоду глухі під час їхнього життя перебували під довготривалою опікою держави, яка релігійні переконання всіляко висміювала та знищувала.
В основі доповіді доктора Ігоря Кобеля лежав великою мірою дискурс Католицької Церкви на Заході та міжнародної спільноти глухих вірних. Сприйняття та переосмислення цього досвіду дозволить творити підходи та методи роботи з глухими, відповідні до української ситуації, формулювати основні аспектів пасторальної праці з цією групою.
Коли заходить мова про душпастирство глухих, часто люди автоматично асоціюють цю роботу зі спеціальним душпастирством для осіб з особливими потребами: пасторальною опікою глухих і для глухих із боку тих, хто чує. Про зміну парадигми на культурологічно-богословську парадигму спілкування-взаємообміну дарами, яка розширює горизонти бачення і покращує душпастирську працю серед глухих та, без сумніву, навіть полегшує її, йшлося у доповіді Наталії Лазуркевич «Глухота, як locus theologicus».
У другій половині робочого дня конференції всі учасники змогли розповісти про ту роботу, яку вони зараз здійснюють у різних регіонах та конфесіях. Зокрема багатолітнім досвідом душпастирства спільноти глухих та тих, хто має вади слуху, поділилися Катерина Дятлова, сурдоперекладач спільноти при київському Свято-Троїцькому Іонінському монастирі, та душпастирі Української Православної Церкви, які здійснюють своє служіння в Києві і Херсоні. Також відбулася презентація нового пасторального посібника «Глуха людина і Церква», який нещодавно був виданий в УГКЦ.
Така зустріч трьох груп: представників спільноти глухих, науковців-педагогів і душпастирів стала ще однією нагодою озвучення стереотипів, які перешкоджають активнішій участі глухих у житті Церкви. Учасники змогли обмінятися як сучасними науковими і богословськими ідеями, так і практичним досвідом діяльності та окреслити нові виклики й завдання.