В Українському католицькому університеті 19 жовтня розпочалась дводенна конференція, присвячена 20-літтю заснування Інституту історії Церкви УКУ. Її учасниками стало понад сто людей, серед них експерти з Польщі, Росії, Словаччини та різних міст України, інформує прес-служба УКУ.
В Українському католицькому університеті 19 жовтня розпочалась дводенна конференція, присвячена 20-літтю заснування Інституту історії Церкви УКУ. Її учасниками стало понад сто людей, серед них експерти з Польщі, Росії, Словаччини та різних міст України, інформує прес-служба УКУ.
«20 років – це був час, протягом якого ми збирали каміння. Майбутнє Інституту полягає в тому, щоб з цього каміння скласти мозаїку історії УГКЦ, яка слугуватиме містилищем історії окремих людей – мучеників та сповідників віри», – зазначив під час відкриття директор Інституту о. д-р Андрій Михалейко.
За його словами, Інститут є ровесником незалежності України та виходу УГКЦ з підпілля, а плодом його діяльності є архів, який налічує понад 2 тисячі аудіоінтерв’ю, 5 тисяч фото, стільки ж офіційних документів, близько 700 музейних експонатів, які постійно поповнюються.
Під час відкриття міжнародної конференції доповідачі наголошували на ролі священиків та мирян, завдяки яким УГКЦ змогла вистояти в часи підпілля. Митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин) був одним із тих, хто підписався під заявою про вихід УГКЦ з підпілля:
«Я належу до того покоління, яке народилося в неволі. Люди боялися, але не мали страху. І саме це допомагало жити Церкві. Кожної неділі ми збиралися біля радіо, і слухали Літургію з Ватикану. Нас не було багато за кількістю, проте багато за якістю», – розповів митрополит.
Про людей, які допомагали Церкві в підпіллі нагадав і владика Йосип (Мілян). Він закликав оцінити їхню роль, а також «використати в повні досвід підпілля, а не сховати його до шухляди».
Владика Борис (Ґудзяк), який був засновником та першим директором Інституту історії Церкви УКУ розповів, що початки 90-х років були надзвичайно важким: все треба було починати з нуля, шукати і по крупицях складати інформацію.
«Одна американська організація давала гроші на пост-докторські дослідження. Вони взагалі не цікавилися релігійними питаннями, однак на дослідження історії найбільшої переслідуваної Церкви в світі ми таки отримали грант. Це були незначні гроші для дослідників у США, але не для України. Вже за кілька тижнів ми зрозуміли, що варто перейти від дослідження підпілля до загальної історії української Церкви», – розповів владика Борис.
Тоді, при формуванні Інституту, важливо було донести до людей розуміння того, що ця структура має стати міцним фундаментом для створення Богословської академії, а в подальшому Католицького університету. Перші працівники ІІЦ змогли втілити задумане в життя. Це Надія Родненкова, Анастасія Климовська, Мирослав Маринович, Уляна Головач, Олег Турій. Кожен з них вніс свою частку в побудову Університету, почавши саме з Інституту.
Міжнародна наукова конференція «Греко-Католицькі церкви в умовах тоталітарних режимів у Центрально-Східній Європі у другій половині XX ст.: стан і перспективи досліджень» триватиме в Університеті 2 дні (19-20 жовтня).