1 лютого в УКУ відновив роботу Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя. Його метою є опікуватися не лише історичними дослідженнями, а й комунікувати та співпрацювати з українцями Закерзоння. Результати праці, за словами, співтворців центру, не обмежуватимуться вузьким колом науковців, а будуть спрямовані на широкий загал.
Зараз команда Центру складається з трьох осіб: Віталія Ляски, Івана Сприня та Юрія Пуківського, які більше 6-ти років працюють разом у науково-дослідницькому історичному проєкті «Локальна історія». На початках вони досліджували історію містечок, сіл Галичини, Волині і земель так званого «Закерзоння». Між тим, вдалося записати багато відеоінтерв’ю очевидців Другої світової війни, жертв нацистського та комуністичного тоталітарних режимів зі Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей. Дослідникам також траплялися свідчення людей, які були депортовані з українських етнічних земель.
Наприкінці 2018 вийшов перший в Україні історичний науково-популярний журнал «Локальна історія», до якого ввійшли зібрані історії людей.
«Нам вдалося назбирали понад 5 тисяч свідчень із цілої України, більшість — з Галичини. Серед того матеріалу є понад 200 свідчень переселенців з території Закерзоння», — каже науковий співробітник центру Юрій Пуківський.
Розпочати спільну працю з УКУ дослідники вирішили з огляду на те, що тривалий час університет у своїх дослідженнях йшов паралельно з ними.
«В УКУ також записували усні історичні свідчення. Свого часу велику ділянку опрацював отець-ректор Богдан Прах. Він наприкінці 80-90-х років опрацював і описав долі чи не всіх греко-католицьких священників Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. В цій темі для двох сторін важлива історія знизу – про простих людей і місця, на основі яких ми можемо далі вибудовувати макроісторію. Тому ми подумали, чому б не об’єднати зусилля?», — розповідає керівник центру Віталій Ляска.
Тема Закерзоння об’єднала трьох дослідників не лише через наукові інтереси, а й через бажання поширювати її для широкого загалу та особисту родинну історію.
«Мій прадідусь був переселенцем з Холмщини. Територія, звідки походять мої предки – західна Сокальщина, люди, які жили там, також були переселені у ході післявоєнних домовленостей між Польщею і Радянським Союзом. До 1951 року ці землі перебували в складі Польщі, звідки моя бабуся. Тому ця тема близька мені не лише як досліднику», — ділиться науковий співробітник центру Юрій Пуківський.
Вивчати певну віху в українській історії крізь призму особистих сторінок людських доль — нелегко. Щоб охопити якомога ширший загал дослідники працюють одразу в кількох напрямках: науковому, культурному та комунікаційному. Кожна зі сфер по-своєму важлива, адже це допомагає не лише популяризувати тему, а й об’єднувати українців, які проживають в Польщі, Словаччині чи на півночі Румунії.
«Ми хочемо знайомити людей з культурою тих земель, де проживають зараз українці, їхнім багатим фольклором та історіями, які намагаємось зберегти. За межами Батьківщини ці люди продовжують розвивати свою культуру, мову, виховують дітей в українському дусі, всупереч обставинам. Саме тому ми докладаємо багато зусиль, щоб тема України поза Україною зазвучала по-новому і цей голос почули», — додає керівник проектів і програм центру Іван Спринь.
Створення Центру є важливим кроком з огляду на сучасну державну політику України, переконаний Віталій Ляска: «На жаль, у дослідженнях ми дуже часто обмежуємось лише державними кордонами, забуваючи про українців, які живуть у Словаччині, Румунії, Польщі, Парагваї, Аргентині… Зрештою, й для нас термін “діаспора” часто асоціюється лише з Північною Америкою, бо ми не уявляємо українців, які мешкають деінде. Тому вкрай важливо провадити мудру гуманітарну політику, аби зберегти ті рештки “українськості”, що опинилися поза межами держави.Тому завдання Центру УКУ до певної міри бути рятівничим».
На найближчий рік у Центрі дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя планують створити цифрову мапу з усноісторичними свідченнями, візуальними джерелами, які нагромадили дослідники за час праці у «Локальній історії», студенти УКУ та Інститут історії Церкви УКУ.
Як платформу для розміщення мапи буде створено окремий сайт. Дослідники планують, що він складатиметься з двох частин. В історичній — будуть зібрані матеріали про минуле, зокрема мапа, яка дозволить пізнати територію Закерзоння географічно і хронологічно. Другою частиною, за задумом авторів, стане ресурсний центр для всіх людей, які мешкають поза межами України. Тут оновлюватиметься новинна стрічка й анонси подій. Таким чином сайт розглядають як власний інформаційний простір українців Польщі, а в перспективі й інших держав. Згодом до його наповнення залучать і самих читачів, завдяки комунікації і співпраці. Однак поки, на початковому етапі діяльності, основним завданням дослідників є створення ядра, довкола якого можливе розширення.