«Поділена внутрішнім протистоянням та інтригами Москви, УПЦ зараз, очевидно, не готова до діалогу з Київським Патріархатом». Таку думку висловили у прес-центрі Київської Патріархії, коментуючи інформацію про Собор єпископів УПЦ, який 8 липня 2011 р. відбувся у Києво-Печерській лаврі.
«Поділена внутрішнім протистоянням та інтригами Москви, УПЦ зараз, очевидно, не готова до діалогу з Київським Патріархатом». Таку думку висловили у прес-центрі Київської Патріархії, коментуючи інформацію про Собор єпископів УПЦ, який 8 липня 2011 р. відбувся у Києво-Печерській лаврі.
«В останні місяці загострилася боротьба щодо майбутнього УПЦ (МП) – відзначили у прес-центрі УПЦ КП. – В лютому ц. р. в Москві Архиєрейський собор РПЦ вніс істотні зміни до статуту Московського Патріархату, яким було обмежено права автономних і самокерованих Церков. По видимому ці зміни не торкнулися статусу УПЦ (МП), але по суті зараз достатньо Архиєрейському собору РПЦ змінити лише один пункт власного статуту – і від самоуправління Української Церкви Московського Патріархату залишиться одна назва. У травні назовні виплила інформація щодо плану Патріарха Кирила через Харківську кафедру провести свого найближчого співробітника митрополита Іларіона (Алфєєва) у склад Синоду УПЦ і, таким чином, зробити його офіційним “спадкоємцем”. Цей план не зміг зараз реалізуватися. Але те, що розширення складу Синоду УПЦ, яке сталося на його останньому засіданні, так схвилювало Москву, свідчить, що Чистий провулок має свої види на майбутнього Предстоятеля УПЦ (МП). І ці види з українськими не співпадають».
У прес-службі Київської Патріархії підкреслили, що логіка дій церковного керівництва в Москві та сама, що й у політичного – не сприйняття України дійсно незалежною. «У Москві твердо переконані, що Україна – це Росія. А тому дуже боляче переносять необхідність робити вигляд, що вони поважають наш суверенітет».
В УПЦ КП переконані, що реальна незалежність УПЦ (МП) якраз і виявляється в тому, наскільки вона здатна приймати ті рішення, які хоче, – без оглядання на позицію Москви. «На прикладі подій навколо Собору УПЦ ми бачимо, що ця незалежність нагадує поводок. Доки не намагаються вийти за межі його довжини – доти здаються свобідними. Але як тільки хочуть вийти за ці межі – поводок не дає. Бо хазяїн смикає до себе. І, здається, багатьом в УПЦ (МП) такий стан набрид».
«Події навколо Собору і під час нього засвідчують – УПЦ внутрішньо розділена. І, як у 1992 р., це розділення спровоковане ззовні – з Московської Патріархії. Навіть неформальними рупорами цього розділення є ті самі особи, що й тоді – Агафангел, Іоанафан. До них долучається і Донецький митрополит Іларіон, якому, мабуть, в московському ОВЦС пообіцяли київське митрополитство – як колись ним заманювали Харківського митрополита Никодима. Читаючи матеріали і спостерігаючи за подіями можна переконатися, що за 20 років Москва нічого нового не вигадала – вона готова розколоти Українську Церкву, аби тільки витіснити з неї незгідних бути слугами “русского мира”. Можна лише сподіватися, що вдруге на цей сценарій не клюне більшість в УПЦ (МП), як вони це зробили в минулому» – вважають у прес-службі УПЦ КП.
Там також звернули увагу на внутрішню суперечність одного з ключових рішень, ухвалених Собором – про статутні питання. «Напередодні Собору весь сир-бор розгорівся в першу чергу навколо кількості членів Синоду, з яких, фактично, і буде обраний майбутній Предстоятель. По суті, внесення змін до Статуту щодо кількості членів Синоду було одним з ключових питань Собору. Бачимо, що промосковській групі шляхом тиску вдалося “переполовинити” статутне рішення – редакцію 2007 р. було ухвалено, а зміни щодо Синоду – не внесено. Але ж одночасно було схвалено всі рішення Архієрейських соборів та засідань Синоду – і серед них рішення про обрання нових членів останнього. Таким чином виникає колізія – з одного соборного рішення не випливає легітимність збільшення кількості членів Синоду, а з іншого – випливає. Така двозначність також свідчить про внутрішнє розділення УПЦ».
Що ж до діалогу між Київським Патріархатом та УПЦ (МП), то його продовження у світлі нинішніх подій виглядає проблематичним – переконані в УПЦ КП.
«Поділена внутрішнім протистоянням та інтригами Москви, УПЦ зараз, очевидно, не готова до діалогу з Київським Патріархатом. Це видно навіть з доповіді митрополита Володимира, головна думка відповідного розділу якої – “в нашій позиції нічого не змінилося, ми чекаємо повернення з покаянням”. Повернення куди – під владу Московського Патріарха, який руками і устами агафангелів-кураєвих-фролових-лукіяників знущається вже не з Патріарха Філарета, як раніше, а з Предстоятеля УПЦ (МП)? Мабуть лише сліпий або засліплений не бачить, що позиція Московської Патріархії щодо України не має жодного відношення ані до канонів, ані до блага Православ’я, ані до утвердження єдності Церкви Христової. То чому ж нам повертатися під омофор такого Патріарха?», – коментують ситуацію УПЦ КП.
У прес-службі УПЦ КП також нагадали про звернення до Собору УПЦ (МП) Святішого Патріарха Філарета. «У своєму зверненні наш Предстоятель ясно зазначив, що Київський Патріархат готовий до плідного діалогу. Але це має бути саме діалог, а не мова ультиматумів – нехай і обгорнених у красиві слова про “не принизливість покаяння”.
«Так, зараз в УПЦ (МП) навіть священиків подекуди готові призначати без повторних хіротоній – тільки би про це не розголошувалося. Але хіба це не лукавство, недостойне Церкви – публічно називати всі таїнства Київського Патріархату не дійсними, і одночасно тих, хто зраджує його, – заохочувати таємним визнанням їхньої дійсності та навіть збереженням отриманих в УПЦ КП нагород? Кожна людина має гріхи і повинна в них каятися. Але у тому, що наша Церква залишилася вірною своєму Предстоятелю і рішенням Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. про автокефалію, – гріха немає… Покаяння може бути лише взаємним – у тому, чим ми згрішили один проти одного, і церковне єднання – лише у автокефальній, помісній Українській Церкві, навколо Київського, а не Московського, Престолу», – завершили свій коментар у прес-службі Київської Патріархії. Про це інформує Церква.info.