Вальтер Каспер - один із провідних богословів сучасності. Він є почесним доктором багатьох університетів (в тому числі, і про це приємно нагадати, - Національного Університету «Києво-Могилянська Академія»).
Вальтер Каспер народився 5 березня 1933 року в Гайденгаймі (Heidenheim an der Brenz) у сім’ї учителя. З 1952 року, після закінчення гімназії в Егінгені (Донау), Каспер навчається на теологічному факультеті Тюбінґенського Університету і в Мюнхенському університеті Людвиґа Максиміліана. Серед його вчителів у першу чергу слід назвати Йозефа Руперта Ґайзельмана (Josef Rupert Geiselmann), завдяки якому молодий студент долучається до ідей «Тюбіґенської школи», зокрема – Йоганна Адама Мьолера (Johann Adam Möhler) і Карла Адама (Karl Adam).
Через рік після закінчення університетських студій - 6 квітня 1957 року, Вальтер Каспер рукоположений у священики в кафедральному соборі Роттенбурґа. У 1961 році Каспер захищає докторську дисертацію «Учення про традицію в Римській школі» [1], яка була опублікована через рік після захисту. Габілітаційна дисертація на тему «Абсолют в історії. Філософія і теологія історії у пізній філософії Шеллінґа» [2], побачила світ у 1965 році (захист відбувся у 1964-му).
Цікаво, що праця, присвячена Шеллінґу, створюється майже одночасно з визначними дослідженнями тюбінґенця Вальтера Шульца [3] і Клауса Геммерлє [4] – яскравий приклад вірності традиції! Не можна не пригадати і той факт, що за десять років до Касперової габілітації докторат із схожою назвою захищає у Боні Юрґен Габермас під керівництвом Єріка Ротакера [5].
Високий науковий рівень, що його продемонстрував у своїх дисертаціях молодий богослов, уможливлює швидке запрошення Каспера у 1964 році до університету в Мюнстері, де він стає професором кафедри догматики (в 31 рік!). Його запрошенню сприяє Йозеф Ратцинґер – в той час професор кафедри фундаментальної теології університету Фридріха-Вильгельма у Боні. Дуже скоро Каспер заявляє про себе як про одного з найкращих фахівців з систематичного богослов’я. З 1970 по 1989 рік Вальтер Каспер – професор догматики в рідному Тюбінґенському університеті (успадкувавши там кафедру Йозефа Ратцинґера). З 1979 року – він консультант Папської Ради зі Сприяння Християнській Єдності, представник Католицької церкви в Комісії «Віра та церковний устрій» при Всесвітній Раді Церков.
4 квітня 1989 року Вальтер Каспер висвячений на єпископа Роттенбурґ-Штутґартської диєцезії (єпархії). Гаслом свого єпископського служіння Каспер обирає слова апостола Павла з листа до Ефесян: veritatem in caritate (вершити істину в любові). А своїй останній лекції в університеті він дає назву «Готовність мислити. Про необхідність метафізики для справи теології» (Zustimmung zum Denken. Von der Unerlässlichkeit der Metaphysik für die Sache der Theologie). Своє єпископське служіння, що триває 10 років (до 1999 року) Вальтер Каспер неодноразово згадує у своїх численних доповідях і богословських працях як дуже плідне і важливе для отримання неоціненного пастирського досвіду.
Нарешті, 16 березня 1999 року Папа Йоанн Павло ІІ призначає Каспера секретарем Папської Ради зі Сприяння Християнській Єдності, а 21 лютого 2001 року зводить його до кардинальського достоїнства. 25 липня 2010 року кардинал Вальтер Каспер пішов у відставку, досягнувши 75-літнього віку.
Вальтер Каспер - один із провідних богословів сучасності. Він є почесним доктором багатьох університетів (в тому числі, і про це приємно нагадати, - Національного Університету «Києво-Могилянська Академія»). Його творчість багатогранна і охоплює різні тематичні напрями. Безперечно, найбільш відомі його книги «Ісус Христос» [6] і «Бог Ісуса Христа» [7]. Також варто назвати книгу «Вступ до віри»[8] (твір, присвячений одному з вчителів - Генріху Фрізу, опублікований у 1972 році) – блискучий аналіз природи і змісту віри. Ці твори перекладені багатьма мовами. Добре відомий у світі і «Лексикон теології і Церкви», створений під редакцію Вальтера Каспера [9]. Останнє, третє видання Лексикону (в одному томі) вийшло у 2009 році в обсязі 8292 сторінок! Сьогодні видавництво Herder здійснює 17-томне видання творів кардинала Каспера [10].
Які ж ідеї німецького богослова є визначальними для його творчості? Передусім, це ідея творчого діалогу теології з сучасним мисленням. Про це свідчить і остання тюбінґенська лекція Каспера на посаді професора догматики. Читачів його богословських книжок не може не вражати глибина й ерудиція автора. Коли він звертається до Канта або до Геґеля, до схоластів або Гайдеґґера, відчуваєш, що це не поверхове цитування з метою показати своє знайомство з філософією. Це завжди – глибоке і компетентне знання філософських позицій.
Іноді невеличкий абзац або коротка фраза уводять нас до самого центру думок того або іншого мислителя. Тоді розумієш, що за цим абзацом чи фразою стоять місяці і роки напружених і вдумливих студій. Стає очевидним, що з філософською освітою на провідних богословських факультетах Німеччини все було в порядку. Сказане є актуальним в світлі нещодавнього включення теології до списку наукових дисциплін в Україні. Наші богословські факультети мають наслідувати приклад Вальтера Каспера: богослов не має права бути поганим філософом, раціональність теології має відповідати найвищим стандартам гуманітарного мислення.
Однак, філософська компетенція не закриває для Каспера Христа і Його Євангеліє. Касперова думка не губиться у численних філософських та богословських системах і концепціях. Мислення Каспера має ще одну важливу перевагу: воно синтетичне і цілісне. Він уміє відзначати сильні сторони того або іншого мислителя й уникати крайнощів і перебільшень. Коли читаєш його екскурси в теологію, філософію, соціальні й історичні науки, починаєш бачити історію західної думки як величну лабораторію з пошуку Істини, як документацію спільних зусиль багатьох поколінь осягнути Правду.
Попри все сказане, хотілося б відзначити ще одну властивість Касперової думки – її орієнтованість на внутрішній особистий досвід. Як би добре богослов не знав теологію й філософію, яким би він не був ерудитом й інтелектуалом, але якщо йому не йдеться про особистий досвід віри – одразу всі ці інтелектуальні чесноти втрачають своє значення. Так, деякі твори Каспера непрості для читання, про це він сам каже з усією прямотою. Однак головна його мета – досягнення справжньої й істинної простоти, тієї простоти віри, до якої повинен прагнути кожен християнин. Так, ця простота дається нелегко, але у нас немає іншого шляху. Увесь інтелектуальний скарб богослов має покладати до підніжжя Хреста, смиренно схиляючись перед неосяжною таємницею Логосу.
З іншого боку, особистий досвід віри можливий лише як вираження досвіду Церкви. Каспер завжди підкреслює фундаментальне значення церковної Традиції для богословської думки. Відкритість християнської Вісті назустріч світові не мусить загрожувати ідентичності Церкви і змісту християнської віри. Представляючи свій головний христологічний твір українському читачеві, він каже: «Книга виходить з ідеї, що пізнати Ісуса Христа можна лише через біблійну та церковну Традицію. Тобто вона написана у контексті традиції перших великих Соборів та писань Отців Церкви. Ця Традиція є спільною спадщиною всіх церков. Традиція перших соборів та першого тисячоліття об’єднує всіх нас, особливо з православними церквами, і я сподіваюся, що саме тут, в Україні, ця книга слугуватиме екуменічним цілям» [11, с.XXXIV]. У цій опорі на Традицію думка Каспера має відчутні переваги у порівнянні з такими грандами богослов’я як Карл Барт, Рудольф Бультман або Вольфгарт Панненберґ. Каспер пропонує нам зважений і мудрий шлях між полюсами сектантської само-замкненості і радикального модернізму, готового принести в жертву зміст і визначеність християнської віри взамін на примарні перспективи удаваного «миру» з секулярним світом.
Дозволю собі невеличкий приклад. Сьогодні, одна з часто повторюваних вимог, скерованих до християнської Церкви, це вимога поширювати процеси демократизації на всі сфери церковного життя. Що можна відповісти на такі слова? Каспер рішуче стверджує, що демократії, як формі державного правління, сьогодні немає жодної альтернативи. Однак демократизацію не можна автоматично переносити на всі сфери людської екзистенції. Є багато важливих сфер сучасного життя, що не можуть існувати без ієрархічного принципу. Церква належить саме до такої сфери. Це не означає, що Церква виключає діалог, взаємну підтримку і участь у спільному житті: (Und so ist die Kirche keine Demokratie, aber es kann in der Kirche Mitbestimmung, Mitsprache, Partizipation geben - und die soll es auch geben – Інтерв’ю дане 18.08.2005 в рамках всесвітнього Дня молоді, що проходив у Кельні).
Нарешті, не можна оминути надзвичайно важливу для Каспера тему – діалог між католицтвом і православ’ям. Те, що нас об’єднує є набагато суттєвішим за те, що нас роз’єднує, не втомлюється повторювати Каспер. На боці єдності – близьке розуміння природи Церкви та її таїнств, спільна тисячолітня традиція й авторитет Отців Церкви та перших Соборів. На протилежному боці – ментальні й культурні розбіжності, посилені політичними чинниками минулого століття. Хіба підстави єдності не переважають?
Правда, можна почути аргумент, що однією з основних перешкод для зближення є питання папського примату. Адже католики не можуть відмовитися від нього, бо примат Папи є для них конститутивним моментом церковної єдності. А православні не можуть визнавати папський примат у тій формі, в якій його приймає латинська Церква. Чи у такій ситуації можливий вихід? Ось що відповідає кардинал Каспер: «Це очевидно, що юрисдикційний примат (Jurisdiktionsprimat), як він сьогодні тлумачиться у латинській церкві, не можна поширити на церкви Сходу». Далі він цитує слова Йозефа Ратцинґера, сказаного ним за часів тюбінґенського професорства: «Рим не повинен більше вимагати від православних підтримувати вчення про примат як це практикувалося й формулювалося у першому тисячолітті» (Rom von der Orthodoxie nicht mehr an Primatslehre fordern muss als im ersten Jahrtausend gelebt und formuliert wurde – інтерв’ю Вальтера Каспера німецькій газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung від 27.11.2006). До старої ідеї Пентархату вже не можна повернутися. Однак, досвід першого тисячоліття може сьогодні слугувати підставою і моделлю для пошуків шляхів зближення у найближчому майбутньому. Наприклад, можна по-новому інтерпретувати правило 34 Апостольского Канону IV століття, надаючи ідеї юрисдикційного примату першого єпископа (Protos, Primas) універсального значення. Це лише перші кроки до єдності. «Метою може бути не якесь одне і остаточне розв’язання проблеми для Сходу і Заходу, а радше – прагнення до єдності у різноманітності і різноманітності в єдності» [12, S.569-652, зокрема S.638-639].
Сприяти здійсненню такої мети є завданням кожного з нас. Це є не тільки нашим обов’язком, але й вимогою часу. Книга, яку читач тримає у своїх руках, є глибоким свідченням доброї волі й щирого прагнення до взаєморозуміння і взаємного визнання.
Примітки
1. Walter Kasper. Die Lehre von der Tradition in der Römischen Schule, Mainz 1962.
2. Walter Kasper. Das Absolute in der Geschichte. Philosophie und Theologie der Geschichte in der Spätphilosophie Schellings, Mainz 1965.
3. Walter Schulz. Die Vollendung des Deutschen Idealismus in der Spätphilosophie Schellings, St 1955, Pfullingen 1975.
4. Klaus Hemmerle. Gott und das Denken nach Schellings Spätphilosophie, Freiburg-Basel-Wien 1968.
5. Jürgen Habermas. Das Absolute und die Geschichte. Von der Zwiespältigkeit in Schellings Denken, Bonn 1954.
6. Walter Kasper. Jesus der Christus, Mainz 1974.
7. Walter Kasper. Der Gott Jesu Christi, Mainz 1982.
8. Walter Kasper. Einführung in den Glauben, Mainz 1972.
9. Walter Kasper (Hrsg.). Lexikon für Theologie und Kirche, Herder, Freiburg-Basel-Wien 2009.
10. Walter Kasper, Gesammelte Schriften, Herder, Freiburg-Basel-Wien. [Дозволю собі навести тематику всіх 17 томів Вальтера Каспера, щоб український читач мав уявлення про широту його наукових інтересів: 1. Die Lehre von der Tradition. 2. Das Absolute in der Geschichte. 3. Jesus der Christus. 4. Der Gott Jesu Christi. 5. Das Evangelium Jesu Christi. 6. Theologie und Wissenschaft. 7. Grundlagen der Dogmatik. 8. Gott, der Schöpfer und Vollender. 9. Christologie. 10. Pneumatologie und Sakramente. 11. Die Kirche Jesu Christi. 12. Die Kirche und ihre Ämter. 13. Ökumene I. 14. Ökumene II. 15. Kirche und Gesellschaft. 16. Pastoral. 17. Predigten].
11. Вальтер Каспер. Ісус Христос, К.: Дух і Літера 2008.
12. Walter Kasper Petrusdienst und Petrusamt. Biblische Grundlage – Geschichtliche Entwicklung – Ökumenische Perspektiven // Die Kirche und ihre Ämter. Herder, 2009.
Андрій Баумейстер, доцент кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.