Вертепна фієста ляльок на Волині

І знову засвітилася у Луцьку зірка Міжнародного фестивалю театрів ляльок „Різдвяна містерія”. Цього разу свої народні традиції святкування Різдва Христового представили 13 театрів з п’яти держав-сусідів України, — розповідає кореспондент РІСУ на Волині Ольга ХАРІВ.

І знову засвітилася у Луцьку зірка Міжнародного фестивалю театрів ляльок „Різдвяна містерія”. Цього разу свої народні традиції святкування Різдва Христового представили 13 театрів з п’яти держав-сусідів України, — розповідає кореспондент РІСУ на Волині Ольга ХАРІВ.

Гостей зустрічав колядою фольклорний колектив зі с. Веселе Луцького р-ну у фойє обласного театру ляльок, де й відбувалися усі вистави. Офіційне відкриття великого театрального дійства благословили священики Луцького Святотроїцького собору УПЦ КП під чаруючий спів кафедрального хору „Оранта”. З вітальним словом до учасників фестивалю звернулися заступники голови Волинської обласної ради Василь Струк і Володимир Банада та начальник управління культури Волинської облдержадміністрації Володимир Лисюк. Директор фестивалю, заслужений діяч мистецтв України Данило Поштарук зачитав поздоровлення від голови правління Національної спілки діячів театрів України Леся Танюка і почесного президента Міжнародної спілки діячів театрів ляльок УНІМА Генріка Юрковського. А далі настав час вертепної казки, яка на різних мовах свідчила дітям і дорослим про вічні істини.

„У нас традиція шопок сягає давніх віків, вони були дуже важливим мотивом лялькового театру. Від вертепів чи батлейок, власне й почався театр”, – розповідає Рената Штабнік зі Слупська (Польща). Державний ляльковий театр „T?cza” (,,Веселка”), в якому вона працює, виставляв у Луцьку „Народну польську шопку” за авторством знаменитого драматурга Генріка Юрковського (режисер – Станіслав Охманський, сценографія – Раймунд Стрелєцкі, музика – Богуміл Пастернак; актори – Пшемислав Ласковський, Урсула Шидлік, Тереза Ковальонек, Міхал Мільчарек, Марек Хушик, Адам Гендрош). У п’єсі поєднано класичні біблійні елементи та інтермедію повсякденного життя приморської землі, де присутні такі персонажі, як Циган, Ведмідь, Доктор, Пілігрим та інші. Відповідно в оформленні сцени використано фрагменти човна та рибальських сітей. Супроводжується дійство характерними польськими піснями. Як подає анотація, колись у кашубському краї на різдвяні свята колядники ходили від одного дому до іншого з ляльками, мандрівні актори грали вистави, розповідаючи про народження Ісуса, про злого царя Ірода, трьох волхвів, пастухів, чорта і смерть. В перші роки існування театру „T?cza” актори-лялькарі також їздили по навколишніх селах і селищах на санях запряжених кіньми і бажали місцевим жителям: „На щастя, на здоров’я, на Різдво! Щоб вам щастило, щоб вам добре уродило: в хліві, в хатині – скрізь багато!” У Луцьку „Народна польська шопка” гостювала вперше, а в своїй стороні виступали навіть в костелі.

Не відійшли від усталених правил лялькової оповіді про народження Спасителя світу й решта гостей із Польщі. Люблінський театр ім. Г. Х. Андерсена подав „Польську народну шопку” (автор – Генрік Юрковській, режисер – Влодзімеж Фелінчак, художник – Раймунд Стшелецкій, композитор – Богуслав Пастернак), укладену згаданим вже професором Генріком Юрковським. Написана п’єса зухвалою, соковитою мовою, не обтяжена надмірно архаїзмами, зрозуміла навіть наймолодшим глядачам. За визнанням акторів, ця досконала реконструкція народного звичаю є продовженням релігійних шопок люблінського, радомського краю при збереженій основі відомого краківського вертепу Станіслава Ейстрейхера.

Введені в характері інтермедій плебейські тексти, надають шопці життя і динамічну театральність. Колядники з зіркою і лелекою оживлюють ляльки Ангела і Чорта, Ірода і Трьох Королів, св. Марії і св. Йосипа. Так як Христос народжений в бідній стайні, то не буде Він обдарований ласкою сильних світу цього. Божу Дитину побачить тільки той, хто захоче прийти до убогих ясел.

Подібне дійство показав театр „Ляльки і Актора” з Ломжі (Польща). Його „Польська народна шопка” (режисер – Станіслав Охманський, сценографія – Раймунд Стшелецький, музика – Богуміл Пастернак) починається релігійною частиною: вхід колядників, поклоніння пастухів, злочин та покарання Ірода. А потім глядача знайомлять з галереєю постатей різних верств і професій.

Польська театральна компанія „Дагмара Сова, Павел Хомчик” з Білостоку для вистави про Різдво Христове „Шопка польська” використала спеціальні декорації з елементами архітектури Кракова (актор/лялькар – Павел Хомчик, акторка/лялькарка – Дагмара Сова, дизайнер ляльок – Веслав Юрковський, художники-конструктори з виготовлення ляльок – Збігнев Романик, Малгожата Роман, Хелена Поплавська, Тереза Чернявська). Ляльки зроблені в традиційному, народному стилі майстрами варшавської Театральної Академії, факультету лялькового мистецтва в Білостоці. Різдвяна вистава складається з діалогів, зроблених на основі народних текстів. Щодо тематичних особливостей, то автори додали до традиційного сюжету згадку про Благовіщення.

Взагалі більшість постановок не виходила за межі жанру і не зробила якогось відкриття в інтерпретації різдвяного вертепу. Лише додавався місцевий та національний колорит. Наприклад, „Театро Неліне” з Братіслави (Словаччина) привіз „Різдвяну виставу” (автор і режисер – Петронела Дусова), в якій устами колядника провіщається радісна новина і описується, як її сприйняв світ.

На показ п’єси Анатоля Вертінського „Ригорка – ясна зорка” Брестського театру ляльок чекали з нетерпінням. Адже 2005 року цій виставі на фестивалі у Словенії дитяче журі присудило диплом „25 Зірок”. Один із найстаріших лялькових колективів Білорусі поставив її за принципом так званої батлейки на основі народних казок (режисер – Олег Жугжда, художник – Валерій Рачковський, музика – Володимира Кондрусевича; актори: Тамара Тевасян, Юрій Тесля, Анатоль Богданав, Іван Герасевич). Прем’єра відбулася 1990 року, і, як оповідають брещани, це був сміливий експеримент, оскільки театр повертався до своїх витоків, відновляв принципи старовинного білоруського народного театру батлейки. Поновлена 2004 року, вистава отримала нове сценічне життя. В музичну основу лягли колядні канони. Розігрують сюжет чотири бродячих актори, перебрані у традиційні білоруські маски ангела, чорта, діда і коня.

„Ригорка – це ім’я головного персонажу усієї цієї історії”, – каже Дмитро Нуянзин. Різдвяна батлейка чи вертеп розповідає, як до діда та баби, в яких загинули діти на війні, прилітає ангел і повідомляє, що у них буде син: „Як сонце сяде за гірку, на небі з’явиться зірка, скотиться з неба світлий комочок, це і буде ваш синочок”. І цей хлопчик робить добро для людей, бореться зі змієм-лиходієм, і над селом загорається щаслива зірка.

Колеги з Вітебського театру „Лялька” запропонували виставу “Загублена душа або покарання грішника” (автор – В. Гривцов, режисер – О. Жюгжда, художник – А. Сидоров, композитор – П. Кондрусевич). За допомогою ляльок-маріонеток вони інсценізували книгу „Шляхтич Завальня або Білорусь в фантастичних оповідях” класика білоруської літератури ХІХ ст. Яна Борщевського. У 1999 році на Міжнародному фестивалі в Югославії спектакль відзначено Гран-Прі і спеціальними дипломами за кращу режисуру, сценографію і музику.

„Курський державний театр ляльок” зацікавив своїм „Теремом” (автор – Олександр Ліманов, режисер – заслужений діяч мистецтв Росії Валерій Бугайов, художник – Віктор Нікітін, композитор – Олександр Москаленко; актори: Наталія Бугайова, Тетяна Биканова, Сергій Козлов, Олена Печкуренко, Сергій Чижов, Микита Шмитько, Денис Кручинкін). У 2002 році спектакль відзначений премією Комітету культури Курської області, а також дипломом Білгородського філіалу Російського фонду культури за відкриття нового імені в драматургії і творчих пошуків нових форм в царині традиційної культури.

„Тут присутні, звичайно, різдвяні мотиви, – розказує акторка Наталія Бугайова, – але все-таки йдеться не про Різдво. Це складна філософська притча про світогляд людини, як у ній поєднується добро та зло. Кожен виносить з цього спектаклю щось своє. Там є й конкретні теми, зокрема, Росії, яка руйнується і відроджується. Це вистава для дорослих”.

„На мою думку, п’єса відповідає усім властивостям містерії, – доповнює режисер театру Валерій Бугайов. – Вона містить ще поганських традицій, але якийсь внутрішній зв’язок з вертепом існує. Ставлення до неї неоднозначне і мені інтересно почути оцінку колег”.

Несподіванкою для глядачів стало прохання Московського театру „Бродячий Вертеп” зібратися у фойє. Як з’ясувалося, актори працюють в естетиці ярмаркових видовищ, що спонукає до живого спілкування з публікою. „Вертепне дійство” (режисер – Олександр Греф, вертепний ящик і ляльки – роботи Олександра Грефа і Олени Слонимської) було зіграно тисячі разів на різних майданчиках: від театральних залів до коридору комунальної квартири, лікарняної палати і корабельного кубрика. Характерний штрих саме цього спектаклю – використання різноманітних музичних інструментів та виконання різдвяних пісень в обробці Олени Слонимської та Лариси Соколової (Захарченко) на дев’яти мовах.

Між іншим, з ініціативи „Бродячого Вертепу” 2003 року у Росії створено Гільдію вертепників.

„Коли 15 років тому піднімався вертеп, – говорить режисер театру, кандидат хімічних наук Олександр Греф, – багатьох бентежило це слово. А зараз воно усім зрозуміле. Бродячий вертеп – означає те, що ми завжди хочемо не до себе звати публіку, а приходити самі до неї. В Росії є близько ста вертепів, так що говорити, що ми – не вертепна країна не можна”.

У Володимирі, Коломні, Петербурзі проводяться фестивалі вертепів. Звичайно, російський вертеп опирається на змішану українську і білоруську традиції. Якихось національних особливостей нема, можливо, у нас вертеп більш спрощений. Тому що у Росії це було не сільське мистецтво, а містечкове, займалися ним у приміських зонах. Персонажі вистави традиційні, зміст також, єдине, що нема комедійної частини. Сьогодні у Росії не зрозуміло, як її грати, не вміють, розучились. Нового смішного тексту, ні нового прийому не придумали. Замість того ми, наприклад, даємо велику музичну частину.

Ярославський державний театральний інститут, (кафедра театру ляльок) зіграв „Різдво в селі Осташково” (режисер – В. Домбровський, художник – А. Чалиш). Ця вистава максимально залучала дітей до ігор на сцені і тим нагадувала новорічні ранки. Сюжет побудований на компіляції народних передань, говірки і старовинних молодіжних розваг Центральної Росії, коли в сільській хаті одинокої старшої жінки на святвечір збираються хлопці і дівчата, аби заколядувати, поворожити, розіграти сцени з рядженими Козою чи Ведмедем і подивитися лялькову „Драму про царя Ірода”.

„Зараз у Росії живої традиції колядування і вертепу, як в Україні, нема, – говорить художній керівник Вадим Домбровський. – Років 15 тому вона почала відроджуватися завдяки зусиллям театрального діяча, історика і художника Віктора Новацького. У Ярославлі я спробував зацікавити цим студентів. Вони сприймають вертеп з інтересом, але часом не знають як на це видовище реагувати. Оці традиції народного життя якось у Росії більш зруйновані. Коли ми почали, вивчати, то розкрилися деталі поганських звичаїв. Те, що побачили студенти тут, – це гарна наука. Вони в захопленні від Луцька, від того, що у поїзді провідниці колядували, що у церквах співають, прославляючи Різдво, що наче весь світ святкує народження Христа. У Росії не так. Ми якраз пробуємо відновити втрачені традиції”.

Луганський обласний театр ляльок Луганськ виніс на суд глядачів п’єсу „Бик, Осел і Звізда” (автор – М. Бартенєв, режисер – Є. Ткаченко, художник – І. Гололобова, Композитор – С. Туреєв). Проста і водночас глибока євангельська розповідь йде від імені тварин. Головні персонажі – Свята Родина – присутня, але зберігає багатозначне мовчання. Таємниця Вифлеємської зірки відкривається не кожному, хоч ключ знайти до неї знайти так просто.

Кардинально інший, але не менш містерійний сюжет „Магія душі” представив Хмельницький монотеатр „КУТ” за книгою Лева Силенка „Мага Віра” (постановник і виконавець – Володимир Смотритель, звукооператор – Руслан Божок, світлооператор – Олексій Білоусов, костюм та реквізит – Ірина Богуш, зав. пост. частиною – Іван Грищук). Хоч вистава „не вписувалася” в узвичаєне християнське спрямування фестивалю, організатори вирішили скористатися нею, аби розширити тематику та принагідно дати поштовх до дискусії. Сам керівник театру Володимир Смотритель називає її експериментальної роботою, що подає інакший погляд на таку субстанцію, як душа. Смішно говорити про вплив „потусторонніх сил”, але факт – жодна з фотографій „Магії душі” не вийшла якісно.

„У книзі Лева Силенка є цікавий кут зору на мікро- і макросвіт, – говорить Володимир Смотритель, – на те, що відбувається з людиною, з її душею, що таке вічність. Фестиваль „Різдвяна містерія” торкається таких питань. Лев Силенко знає про цю постановку, йому передали відеозапис. Вперше виставу показали 2000 року, публіка сприйняла її прекрасно”.

Закарпатський обласний театр ляльок запам’ятався виставою Дмитра Кошеля „Недотепа із Вертепа” (режисер-постановник – заслужений артисту країни Олександр Куцик, художник-постановник – Ярослав Данилів, музичне оформлення – заслужений артисту країни Олександр Куцик; актори – Наталія Орєшнікова і Микола Карпенко). Дія розгортається в одному з гірських сіл на Закарпатті, що має назву Вертеп. Тут говорять різними діалектами, тут поєднуються різні культури, і тут живуть бабка Фіскарошка, учитель Фийса, інспектор Годя, дід Соломон, які стараються допомогти головному герою Митрику знайти відповідь на питання: чи дійсно людина походить від мавпи? Прекрасні декорації, колоритні костюми, характерна говірка, майстерна акторська гра, закарпатська народні мелодії, а також музика композиторів Еміра Кустуриці і Горана Бреговича були щедро оплачені оплесками та вигуками захоплення. На думку відомого волинського етнографа Олекси Ошуркевича, це одна з найкращих інсценівок фестивалю.

„У ній використано народну традицію у філософському світоглядному аспекті, – ділиться Олекса Ошуркевича. – Яскраво представлений народний гумор, що допомагає вижити у будь-яких випадках”.

„Одвічна тема українського вертепу, – підсумовує директор фестивалю Данило Поштарук, – може змінюватися в нас, в особистостях. А сама ідея – народження Христа не змінюється. Можуть бути нові засоби виразу, нові форми, різне сприйняття. Коли ми готували перший фестиваль у 1993 році, ми боялися відійти від канонічного вертепного слова. І тоді до нас приїхала французька трупа з Безансона і показує свою версію вертепу, за якою Ісус Христос народився не в яслах, а в гаражі. І не волхви йдуть з дарами, а мер міста прилітає на дирижаблі. Нам тоді здалося, що це страшна версія. Сьогодні ми вільно поводимося з цією темою і розширюємо рамки містеріального дійства”.