До великодніх свят у Миколаївському обласному художньому музеї ім. Василя Верещагіна представили унікальну виставку сакральної дерев’яної скульптури, яка поєднала твори західноукраїнського церковного мистецтва XVIII–XIX століть та дерев’яну пластику сучасних митців Миколаєва.
7 квітня, у день великого християнського празника – свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, Миколаївський обласний художній музей імені Василя Верещагіна представив відвідувачам унікальну експозицію дерев’яної скульптури «Спадщина – Відродження». Виставка знайомить з західноукраїнською сакральною дерев’яною скульптурою та іконами XVIII–XIX століть, а також з сучасною дерев’яною пластикою Півдня України.
Замисел мистецького заходу народився у відомого миколаївського колекціонера та мистецтвознавця Станіслава Кобусова, який багато років поспіль є поціновувачем, збирачем та подекуди рятівником творів релігійного мистецтва. Виставка організована та проходить за сприяння директора художнього музею Сергія Рослякова. Долучилися до створення експозиції, надавши свої роботи, сучасні миколаївські скульптори Юрій Макушин та Юрій Одробінський. Провідна ідея виставки, за словами її авторів та організаторів, – поєднання історичного та сучасного мистецтва дерев’яної пластики задля відродження традицій різьблення по дереву як виду декоративно-прикладного мистецтва в Україні.
Цей задум втілює й структура виставки, простір якої дводільний. Перша експозиція під назвою «Спадщина» – це твори мистецтва з приватного зібрання С.Кобусова. Вона складається зі старовинних дерев’яних скульптур та ікон, представляє переважно західноукраїнське церковне мистецтво, починаючи від епох бароко та рококо. «Відродження», друга експозиція, репрезентує сучасні роботи миколаївських майстрів дерев’яної пластики.
Як зазначає директор музею Сергій Росляков, виставка, на перший погляд, нібито побудована на протиставленні. Дійсно, можна виділити кілька яскравих антитез, що відбивають сутність, часовий та стильовий виміри представлених експонатів: релігійне – світське мистецтво, старожитнє – сучасне мистецтво, бароковий – сучасні мистецькі стилі тощо. А втім у зверненні сучасних майстрів до прадавнього матеріалу – дерева, у втілених ними вічних образах та темах чітко прослідковується спадковість традицій. Недаремно Станіслав Кобусов уподібнює творчість миколаївських скульпторів до зміцнюючої сили коріння. «Як корені дерев уберігають ґрунт від ерозії, так митці, продовжуючи традиції різьблення по дереву, рятують від небуття цілий вид мистецтва», – наголошує колекціонер.
Експозиція «Спадщина» навіть мимоволі викликає душевне хвилювання, бо перед нами не просто мистецькі твори. Тут експонуються переважно сакральні предмети з церковного інтер’єру, що походять з теренів Західної України. Розп’яття, постаті Богоматері та Ісуса Христа, фігури ангелів та святих, ікони та навіть навершя іконостасу, – кожен експонат має власну складну історію та пов'язаний з долею костелів та церков, цілих парафій та окремих людей.
Ледве не половину витворів мистецтва з майже 40 представлених датують XVIII століттям. Як відомо, це доба бароко та рококо в Україні, епоха, коли на Галичині творив великий скульптор Йоган Георг Пінзель. Існує висока вірогідність того, що життєві та творчі шляхи видатного майстра та анонімних авторів виставлених дерев’яних скульптур перетиналися, або деякі з них могли належати до кола митця. Тому музейна експозиція дозволяє ще й доторкнутися до особливого світу – епохи бароко.
Звісно, представлені роботи не завжди збереглися у належному стані. Приміром, декотрі статуї мають тріщини та лишилися кінцівок. Та всупереч часу й втраті композиційного призначення скульптури вражають майстерністю різьблення по дереву, виразністю образів та індивідуальністю ликів. Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися на фігури «Святого Петра», «Йоана Богослова» та «Святого Яна Непомука». Примітно, що серед шедеврів Й.-Г. Пінзеля також значиться постать улюбленого чеського католицького святого Яна Непомука.
У бароковому мистецтві особливе місце займає розробка образів янголів. На миколаївській виставці Божі посланці представлені різноманітно. Погруддя «сумного янгола» з витонченим лицем, маленькі путті та херувим, пристоячі ангели у повний зріст, вбрані у золоті гіматії. Останні вписані у центральну композицію з розп’яттям, яка є серцевиною експозиції.
Заслуговує на особливу увагу одне з експонованих католицьких розп’ять, що спочатку було виносним, тобто використовувалося під час хресної ходи. Цей літургійний хрест, що, ймовірно, походить з Волині, за словами Станіслава Кобусова, має трагічну історію. Її повідала жінка, що зберігала реліквію. У 1944 році, аби покарати місцеве населення за вчинену партизанами диверсію, німці розстріляли усіх учасників хресної ходи та зруйнували церкву. Процесійний хрест з розп’яттям, що тоді несли віруючі, відтоді став символом пам’яті про невинно вбитих.
Передають особливості епохи та свідчать про західно-східну культурно взаємодію запропоновані для огляду ікони та фрагменти їх оздоблення. Наприклад, ікона «Святого Василія Великого» виконана життєрадісними, соковитими фарбами. Святий зображений зі світлим ликом, проникливим і водночас доброзичливим поглядом. Його архипастирське облачення орнаментоване золотими в’юнкими трояндами. Якраз наближеність зображення ликів святих до живих людей, емоційність образів, застосування яскравих чистих кольорів та рослинних візерунків, – це все характерні риси українського іконопису барокової доби.
Образ «Свята Трійця Новозаповітна» є важливим для розуміння специфіки української культури. Він втілює один із типів іконографії «Новозавітної Трійці», що виник у східній християнській культурі під західним впливом. Подібні ікони, щоправда написані з дотриманням певних правил, у більш суворій аскетичній манері, й досі присутні у православних церквах та користуються любов’ю віруючих. Однак щодо канонічності цього типу іконографії у православних колах вже не одне століття продовжуються суперечки.
Українська ікона, представлена на виставці, крім візуального вираження християнського догмату про триєдність Бога, робить зримою головну християнську аксіому: «Бог є Любов». Золотий та білий кольори вказують на Царство Небесне, червоний колір гіматія Спасителя акцентує увагу на жертовній любові Бога до людини. Прямо на глядача дивиться напівусміхнений Христос.
Пануючу атмосферу Божественної Любові передають й особливості композиції: близьке розташування образів Бога-Сина та Бога-Отця, що постає у вигляді сивоволосого старця, зображення постатей у півоберта, зі схиленими один до одного головами, а також така деталь – Саваоф підтримує лівою рукою Ісуса. Довершує композицію голуб з розпростертими крилами, який символізує Бога Святого Духа. Такі ікони, наближені до сприйняття простої людини, створювали піднесений настрій, вселяли впевненість у Божій помочі, вчили життєлюбності та любові до ближнього.
Сучасний вимір сакральної дерев’яної пластики демонструють роботи миколаївських скульпторів, вони представлені в експозиції «Відродження». Спочатку познайомимося з кількома творами станкової скульптури відомого митця, народного художника України, Юрія Макушина.
Нашу увагу одразу привертає скульптура під назвою «Пієта. XX століття». Як відомо, сцена оплакування Богоматір’ю Сина – одна з найтрагічніших сцен християнського образотворчого мистецтва. Для Юрія Макушина п’єта – це вічна проблема в історії існування людства. «Жінка народжує, виховує, а потім ховає свою дитину. Це безумство, що матір переживає свою дитя, втрачає свого сина. Саме XX століття позначено втратою мільйонів синів і рясно полите сльозами матерів, тому я назвав свою роботу “П’єта. XX століття”», – зазначає скульптор.
Композиція складається з двох взаємопов’язаних фігур. Материнська постать зображена у стані сильного душевного болю, зі здійнятими угору руками, ніби з неї вирвали частину єства – це підкреслює зяюча пустота. Скам’яніле тіло сина лежить на золотому постаменті. Майстер пояснює: «Треба враховувати заради чого гине цей син, заради злата. Розділ імперій, захват територій і ресурсів завжди відбувається чужими руками, тому вічними залишаються тема Юди та тема Христа».
«Народження істини» – ще одна робота скульптора. Примітно, що в ній особливе смислове навантаження мають пелени. За словами пана Юрія, людину від народження сповивають в хибні уявлення та ідеологію певного суспільства. Вмирає чоловік також сповитим у традиції. Народження істини, позбавлення пелен, передбачає рух суспільства та окремої особистості до уявного небокраю. «Сам рух до істини породжує це прекрасне життя», – резюмує майстер.
Зворушливою та обнадійливою є постать «Хранителя Землі» – ангелоподібної істоти, що стоїть на сторожі життя на планеті. Тендітна срібляста кулька символізує Землю, а гілочка в руці хранителя – саме життя.
Завершують експозицію роботи молодого скульптора і науковця Юрія Одробінського, який вже є знаним майстром і прищеплює любов до художньої праці з деревом своїм студентам. Митець працює у техніці рельєфного різьблення, створюючи різноманітні декоративні дерев’яні панно. Розмаїта творчість вирізняється життєстверджувальним характером. Ю.Одробінський у своїх творіннях оспівує життя та сакралізує різні аспекти материнства: «Мати-Земля», «Мадонна з немовлям», «В очікуванні дива» тощо.
Примушує зупинитися і придивитися уважніше панно «Прощення». Твір мистецтва розповідає історію про грішного ангела. Аби спокутувати провину, ангел віддалився від світу, заточив себе у глибокій печері та весь час проводив у молитві. Здається, промайнула ціла вічність. Раптом ангел почув ледь вловимий подих повітря, підняв голову і побачив двох метеликів. Йому прощено, тепер він вільний і починає нове життя.
Наприкінці зазначимо, що виставкою сакрального мистецтва, відкритою напередодні Великодня, Миколаївський художній музей імені Василя Верещагіна вдало нагадав кожному про вічне. Одним поглядом охопити глибоку різнопланову експозицію неможливо. До багатьох творів, щоб лише доторкнутися до їх таїни, треба повернутися ще не один раз.
Світлини автора