3-12 лютого 2013 у гостях веб-конференції — Руслан МАЛЮТА, президент Альянсу "Україна без сиріт", ініціатор проведення в Україні Дня молитви за сиріт, організатор Східноєвропейського саміту священнослужителів «Захисти сироту – зміни майбутнє» (Київ, 6-7 лютого 2013)
Пане Руслане, а як Ви ставитеся до російського закону, що забороняє усиновлення російських дітей американцями? Чи варто такий закон приймати в Україні?
Моє ставлення до цього закону однозначно негативне. Дуже шкода, коли діти, а особливо діти-сироти, стають заручниками політичних ігор, що останнім часом відбувається дедалі частіше. Впевнений, що як в Україні, так і в Росії потрібно посилено розвивати національне всиновлення, але це не означає, що треба забороняти міждержавне. Ми зараз багато чуємо від російської влади про підтримку національного усиновителя. А що заважало підтримувати російські сім’ї раніше, мотивувати їх брати старших дітей, дітей з особливими потребами чи вродженими вадами? Очевидно, що для серйозних змін в цьому напрямку потрібен час, тому певна кількість дітей, яких вже не можуть усиновити американці, а ще не готові усиновити росіяни, просто залишиться в інтернатах. Така ціна цього закону.
З цих же самих причин подібний закон не можна приймати і в нашій країні. Нагадаю, що в Україні вже діють доволі суттєві обмеження стосовно міждержавного усиновлення: іноземці можуть взяти в сім’ю тільки дитину старшу п’яти років і таку, яка має дуже суттєві захворювання чи вроджені вади. Також, на відміну від українців, не можуть всиновлювати одинокі іноземці. Переважна більшість українських дітей-сиріт, які потребують усиновлення – це старші діти та діти з особливими потребами. Незважаючи на дуже значну загальну перевагу національних усиновлень в Україні над міждержавними, іноземців, які готові брати саме хворих чи старших дітей, поки що більше, ніж українських усиновителів. А доки ми не зможемо знайти сім’ю для кожної дитини-сироти в Україні, ми не маємо ніякого морального права ні закривати міждержавне усиновлення, ні створювати штучні перешкоди на шляху іноземних усиновителів. А коли всі діти будуть влаштовуватися в сім’ї українців, питання міждержавного усиновлення відпаде саме собою.
От що в Україні потрібно зробити, так це привести законодавство стосовно міждержавного усиновлення у відповідність з міжнародними стандартами. В тому числі йдеться про приєднання до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення (Гаазька конвенція). Вона дасть можливість як покращити умови нагляду за вже усиновленими закордон дітьми, так і впорядкувати справи з наданням послуг іноземним усиновителям. Останнє поясню на простому прикладі. Кожен, хто прилітав в аеропорт «Бориспіль» знає, що спочатку на виході його зустрінуть підозрілого вигляду «часники», які нав’язливо пропонуватимуть свої транспортні послуги, а потім зроблять все, що обдерти як липку. Але якщо на них не звертати увагу, то далі можна найти нормальні таксі, або поїхати автобусом чи маршруткою. Так от, для іноземних усиновителів в нас, завдяки існуючому законодавству, крім підозрілих «часників» нічого й немає. Тому рівень корупції, ризику і тому подібного вражає уяву навіть для тих, хто знайомий з українськими реаліями.
З огляду на наведені вище аргументи, вважаю, що прихильники заборони міждержавного усиновлення, чи то партія «Свобода», чи інші, керуються чим завгодно, тільки не інтересами дітей. А коли я чую про продаж дітей на органи, про те, що кудись пропали тисячі усиновлених закордон дітей, то можу тільки порадити перестати поширювати нісенітниці і користуватися власних мозком, а не чиїмись вигадками.
Які труднощі виникають у тих, хто хоче усиновити дітей?
Усиновлення не є простим процесом, і людина, яка стає на цей шлях, має все добре зважити. Незважаючи на те, що ми пропагуємо усиновлення, я вважаю, що далеко не кожен може це зробити і тут не можна керуватися тільки емоціями. На Ваше питання щодо труднощів хочу відповісти у формі кількох основних порад.
Зберіть якомога більше інформації про усиновлення. Почитайте літературу з цього питання, почати раджу з посібника "Усиновлення крок за кроком", який був розроблений МБФ "Отчий Дім" і вже неодноразово публікувався нашим Альянсом. Нещодавно посібник вийшов в перекладі російською мовою. Також є вже ціла низка інших книг з різних аспектів цього питання, зокрема: "Как рассказать правду усыновленному ребенку", "Дети, пережившие травму, семьи, приносящие исцеление" тощо. Почитайте історії сімей, які усиновили. Якщо це можливо, поспілкуйтеся з такими людьми особисто.
Розберіться у своїй мотивації. Є дуже багато варіантів неправильної мотивації, не буду їх тут описувати, а правильна, по суті, одна – це готовність і бажання подарувати дитині родинне тепло і жертвенну любов, розуміючи, що усиновлення це назавжди. Правильне усиновлення завжди робиться в інтересах дитини, а не батьків. Також дуже важливо, щоб це рішення було спільним, якщо всиновлювати збирається подружня пара.
Зрозумійте, яку дитину ви готові усиновити. На сьогодні в Україні довжелезна черга сімей, які хочуть всиновити маленьку і здорову дитину, понад 1700 людей. Переважна більшість дітей, які потребують усиновлення, це діти старше 5 років, діти з різноманітними захворюваннями або вадами, та групи братів і сестер. Тому, якщо родина налаштована усиновлення тільки маленької здорової дитини, це може зайняти дуже багато часу. Раджу піти на сайт www.sirotstvy.net щоб побачити, які саме діти потребують усиновлення.
Заручіться підтримкою. Будьте готові, що далеко не всі будуть ставитися до вашого рішення з розумінням. На жаль, це може стосуватися навіть ваших близьких родичів, священнослужителя вашої громади, і дуже ймовірно, державних службовців, обов’язком яких є вам допомогти. Проте, вірю, що завжди знайдуться люди, які вас підтримають, тому не опускайте руки. Знову ж таки, познайомтеся з тими, хто вже усиновив дітей.
Знайдіть можливість пройти навчання. На даний час, для усиновителів, на відміну від опікунів або прийомних батьків, навчання не є обов’язковим, хоча не виключено, що це скоро зміниться. Я вважаю, що кожній родині потрібно пройти навчання перед тим, як всиновлювати дитину. Є низка громадських організацій, які можуть в цьому допомогти, в тому числі учасники Альянсу "Міжнародний центр лідерства та розвитку", "Ти будеш знайдений", "Мій дім" та інші. Також можна пройти навчання за програмою для опікунів та прийомних батьків. У Києві такі послуги надає державний "Міський центр дитини". http://www.sms.gov.ua/ssdk.html
Як християни мають ставитися до ювенальної юстиції? Чи діє ювенальна юстиція в Україні?
Насамперед, для тих, кому ліньки читати багато тексту. Ні, Альянс «Україна без сиріт» не підтримує запровадження в Україні якоїсь конкретної моделі ювенальної юстиції. Так, ми вважаємо вкрай необхідним ґрунтовного реформування системи правосуддя щодо дітей та сімей і заохочуємо християн до активної участі в цьому процесі.
Тепер вже детальніше і безпосередньо на поставлені запитання. Однією з причин, чому навколо ювенальної юстиції відбувається так багато баталій, є не зовсім коректне використання самого терміну. Він походить від двох латинських слів і, за суттю, означає правосуддя або справедливість відносно дітей. Тому якщо відійти від самого терміну «ювенальна юстиція», я думаю, мало хто сумнівається, що в Україні вкрай потрібно розвивати ефективну і справедливу систему правосуддя щодо дітей та сімей, якої зараз в такому вигляді ще далеко немає. Це стосується як ситуацій з правопорушеннями, скоєними дітьми, так і ситуацій щодо позбавлення батьківських прав, вилучення з сім’ї, усиновлення, тощо. Безумовно в Україні вже діє судова система з всіх цих питань, іншими словами, ювенальна юстиція в Україні вже в якійсь мірі є, питання тільки в тому, яка вона і що вона потребує значного реформування і доопрацювання.
В чому ж тобі проблема? Багато людей висловлюють небезпідставні побоювання, що в Україні буде запроваджена ювенальна юстиція саме західного зразка, окремі положення якої є дуже спірними з точки зору християнської моралі і біблійного підходу до питання прав батьків та дітей. Наскільки я розумію, в Україні мова не йде про сліпе запровадження західних норм, а про напрацювання власної моделі правосуддя щодо дітей та сімей. Тому християнам зараз потрібно не стільки протестувати проти якоїсь міфічної «ювенальної юстиції», скільки прийняти активну участь в розробці української системи правосуддя, яка буде відображати християнські норми та цінності і буде дійсно працювати на збереження і зміцнення родини, в той же час маючи ефективну процедуру захисту дитини, якщо їй загрожує небезпека. Потрібно пам’ятати, що навіть уже діючі норми законодавства України в цьому відношенні є далеко неоднозначними. Хочу нагадати, ніяк це не коментуючи, що законом України вже давно заборонене будь-яке фізичне покарання дітей. Також в Україні щороку тисячі дітей вже вилучаються з сімей, часто, тому, що це дійсно необхідно, але нерідко, як результат некомпетентності та упередженості відповідних службовців. Тому, якщо компетентні християни зокрема і християнська спільнота в цілому, не прикладуть зараз зусиль для опрацювання потрібної моделі, в Україні дійсно може з’явитися дивні, з позиції християнських цінностей, норми. Поки, на жаль, я не бачу такого діалогу між урядовими органами і представниками християнської спільноти, все обмежується тільки загальними деклараціями.
Зверну увагу на ще один важливий нюанс. Яка б справедлива система правосуддя не була встановлена в Україні, її ефективність все одно буде дуже залежати від компетентності та людських якостей тих, хто в ній буде працювати. Тому я пропоную християнам ставати соціальними працівниками, керівникам соціальних служб, суддями, прокурорами, працівниками відповідних Міністерств, і відповідально і посвячено працювати там на захист сімей та дітей.
Ще в мене є одна проста пропозиція до уряду: знайдіть іншу назву для тієї комплексної системи правосуддя щодо дітей і сімей, яку потрібно запровадити в Україні. Як на мене, назва «ювенальна юстиція» вже занадто скомпрометована.
Чому т.зв. догналіти нападають на Ваш саміт? Що їм несподобалося?
Пане Ігорю, справжні причини нападок т.з. догналітів на саміт і на Альянс мені невідомі, треба, напевне, запитати в них. Коментувати зміст цих нападок не буду, тому що його, як такого, там немає. Кому цікаво, можу тільки порадити вдумливо і уважно прочитати будь-який з їх матеріалів (або подивитися відео, яких вже також кілька з’явилося) і співставити це з здоровим глуздом. Мій улюблений пункт у звинуваченнях «догналітів», це те, що ми збираємо інформацію про дітей-сиріт і розміщуємо її на сайті НАТО. :) Де ці матеріали можна взяти, читачі вже напевне знають, оскільки активності «догналітів» можна тільки позаздрити. Зауважу, тільки, що мені прикро бачити як ці нісенітниці поширюють християни і представники доволі адекватних організацій.
Якщо хтось має обґрунтовані критичні зауваження щодо нашої діяльності, ми завжди відкриті до діалогу. Проте дану ситуацію можна віднести тільки до розряду відвертих провокацій.
Завершити хочу словами Ісуса Христа: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе рад Мене» (Євангеліє від Матві, 5 розділ, 11 вірш).
Як можна буде убезпечити дітей від торгівлі на органи після того, як ви реалізуєте цей проект?
Доброго дня, пані Маріє. На жаль, не зовсім розумію Вашого запитання. Якщо воно пов’язане з тими нісенітницями, які продовжують розповсюджувати про Альянс і саміт «догналіти», то тут немає що коментувати.
А прихильникам теорії, що міждержавне усиновлення є шляхом торгівлі дітьми на органи, кількість яких, на жаль, не обмежується представниками вищезгаданої групи, хочу дещо сказати. Міждержавне усиновлення є достатньо врегульованим і контрольованим процесом, щоби можна було впевнено стверджувати, що можливість такої ситуації практично виключена. Це просто ще одна «страшилка», яку використовують ті, хто намагається маніпулювати питаннями дітей-сиріт в якихось власних цілях. Я не маю на увазі, що проблеми торгівлі дітьми на органи взагалі не існує, але я не бачу ніякого її взаємозв’язку з питанням міждержавного усиновлення в Україні.
Доброго дня! Пане Руслане, які підсумки саміту? Чи ви вважаєте, що він матиме практичні наслідки для України? Чи не здається Вам, що він не цікавий українському суспільству? Я маю на увазі, що про нього не писали жодні світські ЗМІ.
Доброго дня, пане Олександре! Дякую за запитання. Саміт однозначно перевищив наші очікування і я переконаний, що він матиме практичні наслідки як для багатьох дітей і сімей, так і для всієї України і за її межами. Наразі ми спостерігаємо процес активізації та плідної співпраці християн задля вирішення проблеми сирітства не лише в нас, а й по всьому світу. І мені дуже приємно, що в деяких питаннях Україна зараз є прикладом для інших країн. Крім іншого, саміт мав на меті допомогти розвитку та розповсюдженню бачення "країни без сиріт" територією, як мінімум, Східноєвропейського регіону, адже Україна стала першою країною, в якій такий рух сформувався. Саме тому на заході були численні делегації з Білорусі, Молдови, Росії, Румунії, а також представники низки інших країн.
Саміт надав можливість подивитись на цю проблему в контексті різних країн, поділитись досвідом, а служителі повернулись додому з уже сформованими ідеями, напрацьованими методиками та контактами, які допоможуть їм у подальшій роботі. Цей захід також засвідчив ключову роль, яку відіграють Церкви і віруючі люди в цьому питанні, готовність до ґрунтовної співпраці між Церквами, громадами та організаціями, і наявність успішного досвіду, який відповідає найвищим міжнародним стандартам у сфері захисту дітей та сімей.
Важливим наслідком має стати і визнання державою важливості ролі Церкви у вирішенні соціальних проблем в Україні. Ми впевнені, що співпраця між ключовими учасниками цього процесу - органами влади, Церквами та релігійними організаціями, неурядовими організаціями та звичайними громадянами – є дуже важливою для реального досягнення "України без сиріт". Але ця співпраця можлива лише при наявності між ними продуктивного діалогу, тому на саміті був також присутній Уповноважений Президента України з прав дитини.
Стосовно зацікавлення з боку суспільства. Я б не вимірював його виключно увагою з боку світських ЗМІ, хоча це є важливим фактором. Проте в даному випадку, як до речі і в ініціативі "День молитви за сиріт", ми не ставили за мету потрапити на шпальти світських ЗМІ. Тим не менше, в деяких з них, наприклад у всеукраїнському виданні "День", цей захід було анонсовано. Саміт був спрямований на старших служителів Церков та інших християнських лідерів, від позиції яких залежить життя громади, на чому вона буде фокусуватись, які рішення прийматиме. Адже саме священнослужителі проголошують Слово Боже до людей. І, на жаль, обговоренню сирітства, проповідям на цю тему, практичним діям, часто приділяють не дуже багато уваги. Нашим завданням було показати, що саме віруючі люди є ключем до вирішення проблеми сирітства, трансформації суспільства, зміни майбутнього цілих поколінь, країни і навіть світу. Бог через Церкву змінює життя мільйонів людей. На заході були представлені сотні християнських громад, місій, та організацій, які тепер продовжать або розпочнуть втілювати ефективні програми на допомогу дітям та сім’ям.
Ще кілька слів щодо висвітлення теми Бога, віри та релігії у світських ЗМІ. Про це досить влучно сказав у своїй статті журналіст Руслан Кухарчук, а саме – "У 2007-му році сім’я у Донецькій області всиновила ВІЛ-інфіковану дитину. Це був чи не перший випадок в історії України. Звісно десятки камер, фотоапаратів, диктофонів – преса зібралася чудово на цю подію. Це була родина євангельських християн. Але майже всі медіа чомусь вирішили промовчати про релігійні переконання цієї родини. Можливо, щоб ж не звинуватили у "релігійній пропаганді"? і т.д." В даній ситуації мене втішає, що про сам саміт напевне напишуть мало які світські ЗМІ, а от про разючі зміни в суспільстві і в житті окремих дітей та сімей з часом дізнаються всі, як це відбулося з родиною Ісаєвих і багатьма іншими. Але справжні служителі роблять те, що вони роблять, не для визнання в суспільстві. Як сказав один із почесних гостей та спікерів саміту президент Compassion International Вес Стефорд – над нами усіма є інший світ, над нами є інше Царство - Царство Боже..." Тож головне, що у цьому зацікавлений Бог.
Не можна Гаазську конвенцію сприймати однозначно. В ній напевно є свої позитиви і негативи. Напевно сьогодні особливо потрібно говорити про мінуси, щоби застерегтися перед тим, як вони стануть зобов'язуючими для України.
Пане Олександре, дякую за Ваше запитання. Насправді, в мене доволі категорична позиція стосовно Гаагзької конвенції – Україні до неї потрібно долучитися, оскільки в нас законом дозволено і практикується міждержавне усиновлення, а дана Конвенція – це основний міжнародний документ, який встановлює стандарти в цій сфері. Серед них важливість збереження біологічної сім’ї, пріоритетність влаштування дітей-сиріт в сім’ї громадян країни, захист та отримання інформації щодо тих дітей, які були усиновлені закордон, попередження торгівлі дітьми тощо. Всі ці питання нещодавно обговорювалися на круглому столі у Верховній Раді, в якому приймали участь і представники Альянсу. Детальніше з його результатами можна ознайомитися за наступними посиланнями: http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/72731.html, http://www.president.gov.ua/news/26852.html. Ця зустріч ще раз чітко показала, що ніяких об’єктивних аргументів проти прийняття конвенції немає, є тільки низка міфів, які активно поширюють, знову ж таки, певні групи. Як правило, це ті ж самі люди, які стверджують, що заборона російською Думою усиновлення сиріт закордон була прийнята в інтересах дітей, а не з політичних міркувань. Коментувати це твердження також не буду.
Безумовно, сама по собі ратифікація Конвенції не вирішить всіх проблем у сфері міждержавного усиновлення, для цього потрібно ще багато попрацювати і в частині законодавчого врегулювання, і в налагодженні прозорої процедури самого усиновлення. Але прийняття Конвенції є важливим кроком вперед у цьому напрямку. Насправді, Україна вже мала б давним-давно це зробити, а той факт, що Верховна Рада вже понад п’ять разів «провалювала» голосування з цього питання я можу пояснити тільки тим, що, на жаль, і депутати інколи керуються міфами і «страшилками» в більшій мірі, ніж логікою і компетентною оцінкою ситуації. Сподіваюся цього разу буде інакше.
А взагалі, я глибоко переконаний, що в Україні є достатній потенціал для того, щоб знайти люблячу і спроможну дитину для кожної дитини, яка її потребує, незалежно від її віку, стану здоров’я чи інших обставин. Але для того, щоб цей потенціал був реалізований, нам потрібно продовжувати активно працювати над популяризацією усиновлення і сімейних форм виховання і розвивати широку систему різноманітної підтримки родин, які прийняли до себе дітей-сиріт. Особливо це стосується усиновлення дітей старшого віку і дітей з різноманітними захворюваннями, адже поки що такі випадки в Україні це радше рідкість. В той же час, тільки минулого року з 803 дітей, яких усиновили іноземні громадяни, 144 – це діти-інваліди, в той же час, як українці усиновили кілька десятків таких дітей. В нас ще є над чим працювати, але рухатися треба не шляхом штучного обмеження чи заборони міждержавного усиновлення, а якомога активнішим розвитком національного. Я також переконаний що не за горами той час, коли українці самі будуть готові всиновлювати дітей з інших, менш благополучних країн, тому прийняття Конвенції це також і захист їх інтересів.
Запитання від Олесь Пустоцвіт
Повторю запитання щодо мас-медіа, але в іншому ракурсі. Як на вашу думку, чому світські ЗМІ фактично були байдужі до Вашого заходу? Чи це для них байдуже чи може прес-служба саміту спрацювати не достатньо якісно? Зрештою, також і в церковних ЗМІ не було багато матеріалів про цей важливий захід. А їм що не так?
Частково відповідь на Ваше запитання міститься у головній меті заходу: інформувати і об'єднати зусилля Церков для ефективної відповіді на виклик соціального і духовного сирітства. Ми не розглядали саміт, як PR-захід орієнтований на суспільство в цілому, тому, можливо й справді уділили не надто багато уваги роботі з світськими ЗМІ. Крім цього, не знімаючи відповідальності з себе, відмічу, що складається враження, наче світські ЗМІ в Україні в цілому не почувають себе комфортно у справі висвітлення тем релігійної спрямованості. На цьому фоні приємною була співпраця з всеукраїнським виданням «День», яке розмістило низку матеріалів щодо саміту. Про підготовку заходу писали й різні світські ЗМІ регіонального масштабу.
Більш важливим, ніж висвітлення у світських ЗМІ для нас було також те, щоб саміт став гарним майданчиком для налагодження, у першу чергу, міжконфесійної співпраці. Адже ми, християни, сьогодні ще тільки вчимося говорити один з одним, чути один одного, розуміти роль та важливість об’єднання зусиль Церков та віруючої спільноти не лише для ефективної відповіді на виклик сирітства, а й взагалі для трансформації нашого суспільства. Проте, безумовно, було б дуже добре, якщо світські ЗМІ звернули б більшу увагу на діяльність Церков і віруючих людей в напрямку подолання проблеми сирітства і на їх співпрацю в цій сфері.
Щодо роботи прес-служби з християнськими ЗМІ, ми мали постійних інформаційних партнерів, таких як РІСУ, ТБН, Інвікторі, CNL, CBN, «Світле» радіо та інші, які анонсували та висвітлювали цю подію, не кажучи вже про активну співпрацю з церковними ЗМІ і прес-службами. Якщо якесь певне видання чи інформаційна служба не приділили достатньої уваги цій події, це вже, напевно, питання безпосередньо до них. Проте, маємо надію, що ще все попереду, і ті зерна, які були посіяні під час заходу, вже зовсім скоро принесуть дуже гарні плоди.
А для привернення уваги світських ЗМІ і суспільства в цілому ми проводимо заходи іншого типу, як от проект «Свято футболу, що дає надію», про який розповідали 8 найбільших національних телеканалів, велотури «Україна без сиріт» та «Світ без сиріт», та інші.
Сьогодні відбувся перший день саміту. Які враження?
Пане Олександре, прошу пробачення, що не зміг відповісти на Ваше запитання вчасно, занадто напруженими виявилися як дні самого саміту, так і от уже два тижні після нього. Якщо описати мої основні враження тільки двома словами, то це буде подяка і натхнення.
Подяка – кожній людині в Україні і за її межами, яка відгукується на біль і потребу іншої людини, а особливо, якщо це дитина. Подяка кожному, хто молиться, допомагає, підтримує, проповідує, наставляє, всиновлює. Подяка кожному, хто виходить за межі зони свого комфорту, хто готовий відкласти вбік власні інтереси, жертвувати, наражати себе на труднощі і небезпеки, щоб змінилося на краще чиєсь життя. Подяка тим, хто довіряє Богу і мріє про те, що кожна дитина жила в люблячій і турботливій родині.
Подяка – кожному, хто зробив свій внесок в те, щоб саміт відбувся, а це десятки, якщо не сотні людей з різних організацій, церков і країн. Подяка як тим, хто виступав на сцені і ділися Словом Божим, так і тим, хто залишився за лаштунками і кому, можливо, навіть ніхто до сих пір не сказав дякую. Дякую Вам! Я знаю, що Ви не робили це для власного іміджу або іміджу іншої людини чи організації, Ви робили це для дітей і для Божої слави.
Подяка – за тих, хто поширює наклепи, поливає брудом і порочить благородну справу. Ви нагадуєте нам, що служіння людям, і дітям-сиротам зокрема, це не просто соціально значима діяльність, а серйозна духовна боротьба і потрібно завжди бути готовим до чогось подібного. Подяка і тим, хто конструктивно критикує і, таким чином, допомагає нам краще виконувати Боже покликання в майбутньому.
Натхнення – від думки про ті зміни на краще, які відбудуться в житті сотень, а сподіваюся навіть тисяч, дітей в Україні і по світу внаслідок рішень, котрі були прийняті учасниками саміту. Натхнення від того, як багато може зробити Тіло Христове на землі, якщо віруючі люди діють з одним баченням та спільними зусиллями, відкладаючи вбік суперечки про ті чи інші питання. Натхнення від того, що хоч в чомусь Україна є джерелом натхнення і прикладу для людей з інших країн. Натхнення працювати далі, оскільки саміт це лише один порівняно невеликий крок до нашої мрії – щоб жодна дитина не була і не відчувала себе сиротою.
Руслане, мені здається, що не варто недооцінювати роль ЗМІ, зокрема, світських у цій справі. На жаль, не релігійні ЗМІ роблять т.зв. "суспільні хвилі". Зрештою і релігійні ЗМІ не зовсім адекватно висвітлили саміт. Власне завдяки ЗМІ ми можемо звертати увагу цілого суспільства до проблеми сирітства. І це також цей випадок, коли через ЗМІ можна донести інформацію як багато Церква, християни можуть зробити для подолання соціального лиха покинутих дітей. Чи не плануєте після саміту проводити якісь медіа-заходи: прес-конференції, прес-тури тощо?
Тарасе, дякую за Ваш коментар і запитання. Так, я погоджуються з Вами, що світські ЗМІ відіграють дуже важливу роль в суспільстві і здатні робити «суспільні хвилі». Саме тому ми час від часу реалізовуємо проекти, які спрямовані на те, щоб звернути увагу якомога більшої кількості людей на проблему сирітства і ефективні шляхи її вирішення, про що було вже сказано дещо вище. Стосовно ж саміту, напевне, дійсно, ми не приділили достатньо уваги роботі з світськими медіа, оскільки сфокусувалися саме на християнській спільноті. Це було б прекрасною нагодою показати світським ЗМІ яку масштабну і плідну роботу роблять Церкви в цій сфері, але, на жаль, дуже мало хто з цих ЗМІ відреагував на запрошення прийняти участь в саміті. На даному етапі ми не плануємо більше ніяких заходів для ЗМІ щодо саміту, але в майбутньому будемо продовжувати активно працювати над цим питанням і сподіваюся, що картина з висвітленням світськими ЗМІ діяльності християн у вирішенні гострих соціальних проблем змінюватиметься на краще. В той же час, дуже важливо, щоб самі Церкви, їх керівники та священнослужителі, бачили важливість такої взаємодії і поширення позитивної інформації, та були відкриті до співпраці в цьому напрямку.
Хочу висловити щиру подяку від імені Альянсу «Україна без сиріт» редакції РІСУ та особисто пану Тарасу Антошевському за вашу участь та інформаційну підтримку. Бажаємо всій команді РІСУ успіхів, натхнення та рясних Божих благословень, як в праці, так і в сімейному та особистому житті.