27-28 травня 2021 року відбулася Міжнародна науково-богословська конференція тему «Релігія і наука: від протистояння до взаємодоповнення». У роботі конференції взяли участь понад 70 учасників, що представляють наукові та богословські академічні установи із різних регіонів України, а також з Бельгії, Білорусі, Ватикану, Великобританії, Греції, Грузії, Італії, Нідерландів, Польщі, Румунії, США.
Одним із найпоширеніших стереотипів мислення є уявлення про те, що наука та релігія по суті несумісні. Хоча це твердження було спростоване на концептуальному рівні, воно залишається популярним стереотипом, що значною мірою сприяє протистоянню між релігійним та науковим дискурсами. Мета конференції - започаткувати конструктивний діалог між релігійними та науковими світоглядами, проаналізувати та подолати взаємні стереотипи, а також сприяти розвитку співпраці й обміну ідеями між ними.
Робота конференції розпочалася із виступу Алістера Макграта, одного із провідних сучасних християнських апологетів, професора науки та релігії, а також директора Центру Оксфордського університету Іяна Рамсі з досліджень науки і релігії (Великобританія). Професор Макграт у доповіді «Новий атеїзм та діалог між наукою та релігією» розглянув різні способи відносин природничих наук і релігійної віри, зосередивши особливу увагу на підході, що трактує науку та віру як різні мапи реальності. У намаганнях максимально зрозуміти наш світ і жити в ньому змістовно, нам слід використовувати багато мап, адже кожна з них є неповною сама по собі і нездатна правдиво описати наш світ, усю різноманітність інтересів і турбот його мешканців. Наукова мапа допомагає зрозуміти, як ми функціонуємо як біологічні істоти, однак богословська мапа допомагає зрозуміти наші найглибші потреби – і це важливо у духовному сенсі. Кожна мапа заповнює частину великої картини, але не є всією великою картиною. На думку, А. Макграта, проблемою Нового атеїзму було обмеження реальності тим, що може довести наука. Набагато продуктивнішим буде рухатися далі застарілої полеміки Нового атеїзму і відкривати, як наука і віра можуть доповнювати і збагачувати одна одну.
Відомий православний богослов Петрос Василіадіс, директор аспірантури Православної екуменічної теології у Міжнародному грецькому університеті (Греція), присвятив свою доповідь антропологічному виміру церковно-наукових відносин. На його переконання, одним із визначальних чинників сьогоднішнього свідчення Православної Церкви та її стосунку до науки є напруженість між церковною ідентичністю та сучасним плюралістичним суспільством, що базується насамперед на науці. Професор Василіадіс зазначив, що Церква не може виконувати свою місію в сучасному світі змістовно і ефективно без певної зустрічі з модерністю. Він підкреслив, що стара парадигма місії, яка виходила з прямого протистояння з наукою, існувала у формі заперечення еволюційної теорії на початку минулого століття та на рівні антропології в наш час, потребує серйозної переоцінки.
Габріеле Джіонті, науковий співробітник Ватиканської обсерваторії, спрямував увагу учасників конференції на взаємовідносини між даними сучасної космології та біблійним вченням про Creatio ex Nihilo. Доповідач нагадав, що спостереження за красою та злагодженістю всесвіту часто ведуть до гіпотези про існування Бога як «архітектора» гармонійного світобудови. Зокрема, теорія Великого Вибуху часто розглядається як наукове підтвердження вчення про створення світу Богом. На думку Джонті, такий підхід не є обґрунтованим, оскільки не враховує відмінності між теологічними та науковими методами, що спираються на різні епістемології. Наукові моделі, котрі намагаються пояснити Creatio ex Nihilo лише за допомогою фізичних концепцій є оманливими, адже вони плутають філософсько-теологічні поняття з фізичними. Християнське вчення про створення світу Богом має на меті показати, що остаточне буття всього існуючого є в Бозі. За допомогою цієї доктрини Бог спростовує думку про Свою віддаленість від творіння і нагадує про Свою присутність у світі. Логічна неможливість сформулювати науковий доказ буття Бога, підкреслив доповідач, не має заважати християнам бачити в порядку Всесвіту красу відбиток Творця, котрий створив Всесвіт Любов'ю. Однак гармонійна влаштованість Всесвіту є додатковим аргументом, який може лише зміцнити віру християнина, що спирається на Боже Одкровення.
Директор Асоціації «Наука та віра для студентів, які вивчають релігієзнавство» в Інституті Ecclesia Mater Римського Латеранського університету (Італія) професор Джандоменіко Боффі, зауважив, що така наукова дисципліна як математика може виступати містком між наукою та релігією. Професор Боффі зауважив, що математика не може бути зведена до логічного обчислення і завжди перевищує формалізацію, в якій вона виражена. Зустрівшись із таємницею вже у своїй науці, математик не здивується, коли знову зустрінеться з нею у набагато вищій, релігійній реальності. Тому той факт, що релігія передбачає таємницю, є для математиків скоріше необхідною умова її достовірності, ніж перешкода для її прийняття. Можна сказати, що для математика релігія без таємниць була б очевидно хибною. Звичайно, необхідна умова відрізняється від достатньої, і насправді багато математиків не були і не є релігійними. Однак все ж, математика, яка допомогла звільнити наукові дослідження від надмірного теологічного втручання, може виступати у ролі містка між наукою та певною відкритістю до таємниці реальності.
Професор Тільбурзької школи католицького богослов'я Арчібальд ван Вірінген (Нідерланди) у доповіді «Дихотомія релігії та науки з точки зору Біблії та екзегези» підкреслив, що віра не є протилежністю науці. Наука може входити до складу християнського тлумачення світу, і, навпаки, віра може бути частиною наукового дискурсу, в якому емпіричні підходи мають своє відповідне місце.
Пьотр Рошак, професор фундаментальної теології Університету Миколая Коперника у Торуні (Польща) висловив переконання, що важливо ставити питання не тільки про те, чому вчені повинені бути відкритими для теології або те, яку користь вони приносять теології, але й чому теологи повинні бути відкритими для науки, чи актуальною є наука з богословської точки зору? Доповідач наголосив, що фідеїстичний підхід суперечить ідеї теології як мистецтва “інтеграції” науки та релігії. Іншою крайністю є пост-радянський досвід, що постулює непримиренну ворожнечу між наукою та релігією. На думку професора Рошака, збалансована теологія науки повинна прагнути прочитати «всі мапи» з конкретного кута: sub ratione Dei. Він закликав до відродження класичної, схоластичної традиції герменевтичної єдності, яка не розділяє науку і теологію як непов’язані між собою способи пізнання світу, але плекає жвавий діалог теології із досягненням науки. Наукові відкриття, у цьому сенсі, нагадують шлях біблійних мудреців зі Сходу, що йшли до Віфлеєму. Їхній шлях розпочався завдяки спостереженню за світом (наукою), в Єрусалимі вони дізналися про старозавітні пророцтва (контакт з "релігією"), але останні кілометри на шляху з Єрусалиму до Віфлеєму вони керуються обома книгам: Святим Письмом і Природою. Їх подорож виявляє дивовижне співзвуччя, єдність світу і обох історій – біблійної та природної, а також їх примирення.
У заключній доповіді Крейтон Марлоу, професор Протестантського теологічного університету у Лювені (Бельгія) розглянув місце науки у біблійних книгах Старого Завіту. На підставі ряду екзегетичних досліджень богослов прийшов до висновку, що Не існує конфлікту між Біблією та наукою, оскільки (1) якщо Бог говорив на тему науки, то Він не міг помилитися, але (2) Його біблійні одкровення здебільшого не стосуються науки, як ми її знаємо сьогодні. Спочатку слід довести, що текст робить наукове твердження, а вже тоді обговорювати його зв’язок із сучасною науковою теорією. Змушування біблійного тексту промовляти науковим чином, вкладання в нього неконтекстуального значення більше шкодить, ніж допомагає християнському свідченню.
Крім пленарних засідань робота конференції тривала під час у п’яти секційних групах. У двадцяти секційних доповідях обговорювалися різноманітні проблеми відносин релігії і науки, зокрема, особливості релігійного і наукового підходів до пізнання світу, специфіка їх раціональності відображення релігійно-наукової проблематики у віронавчальних текстах, екологічні проблеми, питання екуменізму.
Конференція інавґурувала проект “Religion and Science: Capacity-Building for the Future” Східноєвропейського інституту теології (Львів, Україна).
Проект здійснюється за підтримки Фундації Джона Темпелтона в рамках програми «Нові горизонти для науки і релігії у центрально-східній Європі у співпраці з Центром Оксфордського університету з досліджень науки і релігії. Співорганізаторами конференції виступили Українська філія Європейського товариства католицького богослов’я, Івано-Франківська академія Івана Золотоустого (Україна), Товариство європейських євангельських теологів (Нідерланди), Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького (Україна).
За результатами конференції буде опублікований збірник матеріалів.
Доповіді, що прозвучали під час пленарних засідань конференції, будуть розміщені на YouTube каналі проекту.
Організаційний комітет планує провести наступну міжнародну та міжконфесійну конференцію восени 2021 р. Інформація дату та місце проведення конференції та наступні заходи проекту згодом буде опублікована на сайті проекту.