Серія «Київське християнство» Українського католицького університету поповнилася ще одним томом під назвою «Собори Київської архиєпархії». Презентація книжки відбулася 12 жовтня в онлайн режимі. У новому томі вміщені 45 документів-матеріалів соборів Київської митрополичої архиєпархії XV-XVIII століть, які є важливим свідченням про походження, традицію й тяглість соборів Київської архиєпархії від середньовіччя до ранньомодерного часу.
Вони стають підтвердженням того, що Греко-Католицька Церква, попри стереотипні уявлення, є органічною для українських земель і розвивалася не лише на території сучасної Галичини ― її витоки беруть початок у центральній частині України. Дослідники шукали документи у чотирнадцятьох бібліотечних і архівних зібраннях шести країн. Доповнює видання передмова професора Ігоря Скочиляса, яка заслуговує стати повноцінним монографічним виданням і може стати основою досліджень нових поколінь науковців.
Власне ідея дослідити історичні джерела цього періоду існування Української Греко-Католицької Церкви належить Ігореві Скочилясу ― докторові історичних наук, завідувачеві кафедри історії Гуманітарного факультету УКУ, керівникові Центру релігійної культури, натхненнику й керівникові усієї програми «Київське християнство». На жаль, уже майже два роки вченого немає серед нас, однак його справа живе, має послідовників і дає вагомі плоди.
Ігор Скочиляс не встиг упорядкувати 14-ий том до кінця ― цим по його відході у вічність продовжили займатися дружина Ірина Скочиляс ― кандидатка історичних наук, і Дарія Сироїд ― кандидатка філологічних наук. Видання побачило світ завдяки співпраці Київської митрополичої архиєпархії УГКЦ, Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, Гуманітарного та Філософсько-богословського факультетів і навчально-дослідницької програми УКУ «Київське християнство».
За словами Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, презентація нового видання надзвичайно важлива у житті сучасної Церкви, адже кожний крок у вивченні Унійної Церкви, Київської митрополії на землях Центральної та Правобережної України ― це прорив свідомості самих греко-католиків, а відтак ― дуже життєдайний вимір:
«Ми показуємо собі й усьому світові, що наша Церква родом звідси. Окрім цього, ми говоримо про собори Київської митрополії періоду, який об’єднує доунійний, унійний і післяунійний час життя цієї митрополії. Особливо йдеться про собори, які не лише займаються організаційними, душпастирськими та внутрішніми питаннями, але собори, на яких Церква як єдине тіло не тільки з духовенства й монахів, але й, перш за все, мирян роздумує над своєю ідентичністю в модерній добі. На таких соборах вирішується майбутнє Київської Церкви. Пізнати глибше соборність Київської митрополії та повчитися на взірцях еклезіального буття нашої Церкви в минулому для нас є надзвичайно важливо».
Блаженніший Святослав також наголошує, що документи попередніх століть дозволяють Церкві прослідкувати розвиток інституцій і органів, дослідити їхнє функціонування й порівняти з сучасними умовами.
«Ми готували Декрет, яким хотіли відновити фундацію Київської Трьохсвятительської семінарії. Тоді Ігор Скочиляс сказав: «Блаженніший, ви, будь ласка, нічого не створюйте в Київській архиєпархії. Усе те, що вам потрібно, вже колись там було. Ваше завдання ― відновлювати». Завдяки його праці ми знайшли фундаційну грамоту Київської семінарії. Декретом ми відновили семінарію, яку російська влада закрила рішенням 1839-го року», ― додає Глава УГКЦ.
Канцлер Київської архиєпархії УГКЦ о. Василь Чудійович пригадав, що їхня співпраця з Ігорем Скочилясом почалася ще 2012-го року, коли науковець уперше проводив лекції для духовенства архиєпархії. Відтоді почалися поглиблені спільні дослідження історії УГКЦ на Київщині, відбулися кілька міжнародних наукових конференцій і досі тривають публікації у видавничій серії «Київське християнство».
«Ідея професора Скочиляса ― створити цілий науковий центр, який би систематично опрацьовував джерела, популяризував їх, доносив історію нашої Церкви до широкого загалу. Це мав би бути центр «Житомирська унія: історичне передання та еклезіяльна традиція Київської архиєпархії». Він мав об’єднати різних істориків, які займаються історією Унійної Церкви з різних країн. Багато ідей залишилося. Я певен, що презентоване нове видання ― це один з проростків зерна, яке посіяв професор Скочиляс», ― зазначив о. Василь.
Дарія Сироїд стала однією з упорядниць нового тому. Однак насамперед вона долучилася до проєкту як перекладачка хіротонії та циклів повчань для священників.
«Ігоря цікавив цілісний підхід: повнота самих документів і повнота інтерпретації. Він хотів, аби ця книжка була доступна не лише фахівцям-історикам, але щоб вона послужила Церкві в широкому розумінні. Тому в книжці є переклади й документи, опубліковані не тільки в оригіналі. Багато з цих джерел складні й інтертекстуальні. Їх потрібно читати багатьом фахівцям, бо кожен побачить щось своє. Це тексти ХV-XVII століть, які написані простою руською мовою, містять цитати церковнослов’янською, мають сліди мови різних часів, лексики, яку вживали в ХІ-ХІІ століттях», ― розповідає пані Дарія.
Оригінали документів перекладені на сучасну українську з латинської, польської, руської, церковнослов’янської. Окрім Дарії Сироїд, з ними працювали Ростислав Паранько й Іван Сварник.
Цікаво й те, що дослідження документів вартісне не лише в контексті однієї релігійної спільноти. Про це слушно говорить професор Києво-Могилянської академії Максим Яременко:
«Ця книга дає підставу для порівняльних студій. Церковне життя, релігійну культуру, інституційну історію Церков домодерного часу на українських теренах треба вивчати в порівняльній перспективі, не замикаючись на церкві як спільноті, що живе відгороджено від інших. Наприклад, я коли знайомився з цими джерелами, то думав про Київську митрополію, але православну, а не унійну. Коли порівнюємо різні гілки християнства на українських домодерних теренах, то такі самі явища, інституції, процеси як в Унійній Церкві бачимо в ранньомодерних українських православних, хай і під іншими назвами, зі своїми нюансами. І це цікавий момент».
Актуальність видання документів довготермінова. Це робота на перспективу, адже завдяки доступності давніх джерел з`являтимуться нові дослідження, дискусії, наукові роботи (інколи ― з протилежними поглядами). Однак задля зацікавлення давніми текстами нових поколінь науковців потрібен ретельний підхід до їхньої підготовки. Як зазначає професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Василь Ульяновський, однією з переваг нового тому «Київського християнства» є хороший археографічний стиль і адаптація джерел для сучасного читача. Попри те, роботи з виданням ще багато: потрібні коментарі до документів, а також пояснення щодо використання термінології (адже в текстах різних століть однакові поняття мають різні значення). Це ще одна нива, на якій можуть працювати історики, богослови, перекладачі й філологи.
Значення видання «Соборів Київської архиєпархії» для історії Церкви підсумував владика-помічник архиєпископа Тернопільсько-Зборівського Теодор Мартинюк:
«Це не просто історичні документи, які відображають життя Церкви минулих століть. Вони мають практичне значення. Кілька років тому Блаженніший Святослав створив синодальну групу, завданням якої є кодифікація права УГКЦ. Ми працюємо над збіркою «Кодекс канонів УГКЦ». Завдання кодифікації ― дати відповідь на сучасні потреби церковного життя. Однак дати відповіді на виклики ― не означає придумувати щось нове. Одним з наших завдань є надання нового життя достовірним джерелам, які свого часу будували й розвивали Церкву. Ця публікація, як і інші з серії «Київського християнства», є просто скарбом для кодифікаційної комісії і для праці над канонами УГКЦ».
Через інтердисциплінарний підхід Ігоря Скочиляса до досліджень є змога розглянути церковне життя широко, залучити до дискусії фахівців у різних наукових (і не лише) галузях.
Запрошуємо до прочитання та рефлексії: