Відійшов до вічності владика УГКЦ Миколай (Сімкайло)

В УГКЦ з глибоким сумом повідомили, що 21 травня 2013 року внаслідок раптового погіршення стану здоров’я зупинилося серце владики Миколая (Сімкайла), єпарха Коломийсько-Чернівецького.

В УГКЦ з глибоким сумом повідомили, що 21 травня 2013 року внаслідок раптового погіршення стану здоров’я зупинилося серце владики Миколая (Сімкайла), єпарха Коломийсько-Чернівецького. Про похоронні заходи буде повідомлено окремо.

Довідка Інформаційного департаменту УГКЦ: життєпис владики Миколая (Сімкайла)

Преосвященний владика Микола (Сімкайло), син Михайла та Анни, народився 21 листопада 1952 року в м.Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році батьки повернулися в Україну, і Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив в 1967 році. У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як "син націоналістів" не міг поступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974 р. в с.Підпечари під час Божественної Літургії владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. Відтак він працював як підпільний священик у трьох галицьких областях.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало на Арбаті з 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.

20 лютого 1990 року грамотою владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації „Карітас”. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991-1995 років навчався у Теологічно-катехитичному духовному інституті.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, мітрою, грамотою і медаллю Вселенського Архиєрея Івана Павла II „Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архієрея”, почесними грамотами та відзнаками.

2 червня 2005 року номінований єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ.