Вітаючи ініціативу створення Ради Українських Церков Володимирового Хрещення, молимося, щоб Дух Святий просвітив наші серця і щоб наступив той час, коли ми будемо славити Господа «одними устами і єдиним серцем
Його Блаженству
кардиналу Любомиру Гузару
Голові Української Католицької Церкви візантійського обряду
Ваше Блаженство!
На Ваш лист від 26 квітня поточного року, де Ви пропонуєте власну модель об’єднання українських Церков, які є прямими чи непрямими наступницями Володимирового Хрещення, а також висловлюєте своє бачення подальшої співпраці між нашими Церквами повідомляємо, що Українська Православна Церква розділяє Ваше занепокоєння розділеннями, що існують в Україні між єдинокровними братами, які в минулому сповідували одну віру, але не у всьому можемо погодитись з Вашим баченням способу відновлення втраченої єдності.
Вважаємо, що підняті у Вашому листі питання доцільно розділити на дві групи, а саме: а) питання відновлення єдності між Католицькою та Православною Церквами взагалі, та б) питання відновлення єдності між православними, православними і католиками східного обряду в Україні. З Вашого листа дійшли висновку, що Українській Православній Церкві та іншим деномінаціям, православним за своїм сповіданням, а також всьому православному і католицькому світу, пропонується модель відновлення єдності, яка по суті є класично унійною.
Перш за все хотіли би наголосити, що такий підхід не відповідає загальному контексту православно-католицького діалогу, завдання якого полягає у знайденні спільного богословського розуміння догматичних розбіжностей між нашими Церквами, таких як питання про примат в Церкві, Філіокве тощо. Лише після усунення догматичних відмінностей можливе відновлення єдності між нашими Церквами.
Серед питань, які обговорювались в процесі діалогу, стояло й питання «унії» як способу досягнення єдності між католиками та православними. Це питання розглядалось Змішаною комісією з православно-католицького діалогу у Фрайзингу (Німеччина, 1990 р.) та в Баламанді (Ліван, 1993 р.). Зокрема, в Баламандському документі говориться, що «форма "місіонерського апостольства", названа "уніатством", не може бути більше прийнятною ні як метод, ні як модель єдності, що вишукується нашими Церквами». Нагадаємо, що цей документ був ратифікований як Православною, так і Римо-католицькою Церквою, структурною частиною якої є очолювана Вами Українська Греко-католицька Церква. З огляду на це, у нас викликають щире здивування Ваші «унійні» пропозиції, які не лише суперечать згаданим документам, але й є застарілими, тому що були відкинуті в процесі православно-католицького діалогу.
Також у нас є сумніви щодо правомочності очолюваної Вами Церкви самостійно виступати з подібного роду пропозиціями, адже УГКЦ не має окремого Статуту і в канонічному відношенні керується Кодексом канонічного права Східних Церков, згідно з яким вона є частиною «Католицької Церкви, якою керує наслідник Петра та єпископи, що знаходяться в спілкуванні з ним» (канон 7, § 2). У відповідності до цього, як структурна одиниця Католицької Церкви, УГКЦ очевидно не має права вступати у будь-які канонічні чи літургійні об’єднання, котрі суперечать канонічним нормативам Католицької Церкви. Все це спонукає нас думати, що висловлені у Вашому листі ідеї позбавлені будь-якої екклезіологічної, канонічної чи літургійної підстави.
З огляду на вищесказане вважаємо, що замість утворення нових церковних об’єднань, які не відповідають екклезіології ані Православної, ані Католицької Церкви, найдоцільнішим було б об’єднати наші зусилля для вирішення суспільних та соціальних проблем, не вдаючись до спекуляцій на екклезіологічному ґрунті. Саме тому Українська Православна Церква з самого початку схвально віднеслась до ідеї створення Ради Українських Церков Володимирового Хрещення. Ми сприймаємо як добрий знак, що й очолювана Вами Церква підтримує цю ініціативу. Віримо, що такий орган може стати місцем для зустрічей та продуктивної співпраці між нашими Церквами.
Разом з тим, користуючись нагодою, хотіли б ще раз відзначити, що прямою й безпосередньою спадкоємницею Володимирового Хрещення, а також наступницею древньої Київської Митрополії є Українська Православна Церква. Що стосується УАПЦ та УПЦ КП, то, як Вам добре відомо, вони є новоутвореними деномінаціями, що недавно відійшли від УПЦ. Ми визнаємо за ними, як і за УГКЦ, яка також колись належала до Київської Митрополії, лише опосередковане, а не пряме відношення до Володимирового Хрещення.
На наше глибоке переконання, єдина для всього українського народу Православна Церква може постати лише тоді, коли будуть ліквідовані розколи серед православних. Далі, беручи до уваги стан православно-католицького діалогу, в процесі якого було взаємно визнано, що модель унії як способу відновлення єдності є неприйнятною, вважаємо більш доцільним, щоб ті вірні УГКЦ, хто ототожнює себе зі східним християнством, повернулись до Православ’я, а ті, для яких є дорогим зв’язок з Римською Церквою, перейшли до неї, зберігаючи свій східний обряд. Тим більше, що після Другого Ватиканського собору Римо-католицька Церква розширила своє сприйняття обряду, про що свідчить, наприклад, існування в її лоні відомих монастирів у Шевтоні (Бельгія) та в Бозе (Італія), які зберігають візантійський обряд, але не виділені в окрему канонічну структуру. Таким чином могла б зникнути одна з вагомих перешкод на шляху до відновлення вселенської єдності між Православною та Римо-католицькою Церквами. Розуміємо, що це не просто, але в даному випадку це залежить тільки від нас – православних та греко-католиків України. Водночас реалізація запропонованої Вами моделі залежить від визнання «Української Помісної Церкви» іншими Церквами (Православними і Римо-Католицькою), можливість чого, м’яко кажучи, викликає у нас великі сумніви.
Вітаючи ініціативу створення Ради Українських Церков Володимирового Хрещення, молимося, щоб Дух Святий просвітив наші серця і щоб наступив той час, коли ми будемо славити Господа «одними устами і єдиним серцем».
Джерело: офіційний сайт УПЦ