Історія вірмен Львова, величезні духовні та культурні надбання, які вони залишили нам, є органічною складовою неповторної аури нашого міста. Львівські вірмени на містичному перетині східних і західних цивілізаційних культурних впливів творили унікальний Львів – місто Заходу і водночас Сходу, де у багатокультурному “плавильному котлі” століттями вироблялися звичаєві засади толерантності і пошанівку інакшого.
Ярослав МАРИНОВСЬКИЙ. – «Високий Замок», № 211 (3618), 15 листопада 2007 року
Уже в XV столітті вулиця Вірменська мала кам’яний брук, водогін та зливну каналізацію
За свідченнями істориків, вірмени у Львові з’явилися набагато раніше першої історичної згадки про наше місто. Деякі дослідники датують поселення вірмен під Високим замком серединою XII ст. Напис на могильному камені одного зі знищених вірменських цвинтарів свідчить, що вірмен ховали тут 1277 року, тобто через сім років після того, як король Данило переніс до Львова столицю Галицько-Волинського князівства.
Історія знає декілька хвиль переселення вірмен в Україну. Найпотужнішою виявилася еміграційна хвиля середини XIII ст., коли батьківщину вірмен захопили монголо-татари. Хроніки свідчать про те, що вірмени служили у військових дружинах Данила Галицького і Лева Даниловича.
Львів ще від часів Галицько-Волинського князівства став культурною і торговельною Меккою, яка притягала до себе талановитих людей: архітекторів, художників, поетів, ремісників, купців. Пошуки вірмен у торговельному бізнесі, знання й навички віртуозних ювелірів, гартувальників, шкіряників – все це знадобилося у Львові, який зростав як європейський ремісничий і торговельний центр.
У XIV ст. Львів поряд із Венецією і Амстердамом стає однією із трьох найбільших вірменських колоній у Європі. На Сході Європи львівська вірменська громада була найчисленнішою, і саме тому 1364 року Львів став центром Вірмено-Григоріанського єпископства.
Львівські вірмени мали свої школи, бібліотеки, шпиталі. Вірменський історик і мандрівник Симеон Дпір Лехаці писав, що у вірменській дільниці велася потужна харитативна діяльність: у неділю тут не обідали без жебраків, чужоземцям надавали притулок, голодних годували, хворих лікували. Якщо зима була довгою і суворою, жебракам роздавали хутряні шапки, кожухи, чоботи.
У Львові діяла перша на території СНД вірменська друкарня. Тут 1616 року Ованес Карматенанц видав “Псалтир”, єдиний примірник якого зберігається сьогодні у Венеції.
Після того, як польський король Казимир III у середині XIV століття переніс центр Львова з-під Високого замку на рівнину Полтви, для вірменської громади відвели частину укріпленого міста під північним муром (це і є нинішня вулиця Вірменська).
Протягом усього середньовічного періоду потуга Львова базувалася на торговельних зносинах між Заходом і Сходом. Історично склалося так, що торгівля зосереджувалася здебільшого в руках вірмен. 1484 року вірмени мали у Львові 19 крамниць, українці – 3, поляки – 2. Та вірмени не лише торгували самі, а й обіймали надзвичайно важливі посади перекладачів, і через них місто здійснювало усі торговельні контакти з іноземними купцями. Забудова вулиці Вірменської поряд з площею Ринок і вулицею Руською була найкращою у місті. Позаяк вірменська громада була найбагатшою у місті, то для зведення своїх кам’яниць вона запрошувала поважних місцевих та приїжджих будівничих. Вже у XV столітті вулиця мала кам’яний брук, водогін та зливну каналізацію.
Вірмени, як народ торговий, мусили зважати на панівний етнос і панівну релігію тієї країни, куди їх занесла доля. 1630 року вірменський архієпископ Миколай Торосович оголосив про перехід львівських вірмен до унії з Римо-католицькою церквою, що спричинило їхню полонізацію. Якщо на початку XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то до кінця XVIII століття їх залишалося удесятеро менше, а вже у XX столітті їх майже не було – залишилися лише поляки з полонізованими вірменськими прізвищами.
Радянська епоха кардинально змінила демографічну ситуацію. До Львова приїжджали вірмени з усього СРСР.
Головна святиня львівських вірмен – Собор Успіння Пресвятої Богородиці – унікальна пам’ятка східної культури на європейських теренах. У 1360-х роках вірменська громада розпочала будівництво величного храму. Сілезький архітектор Дорінґ будував церкву за зразком катедри в Ані – древній вірменській столиці на території сучасної Туреччини. Храм побудовано з ламаного каменю і обличковано тесаними плитами, товщина стін - півтора метра.
Вірменський собор за радянських часів закрили і влаштували тут спочатку сховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року - сховище Національного музею. Приміщення храму довго не хотіли передавати вірменській громаді. У січні 2000 року храм нарешті передали вірним. На Різдво 7 січня 2001 року у капличці церкви на подвір’ї відслужили першу Літургію. У травні 2003 р. відкрили вхід до церкви з вулиці Краківської. Тоді ж відбулося посвячення Вірменського катедрального собору Верховним патріархом вірменської церкви, Католікосом усіх вірмен, Гарегіном ІІ.
...Сьогодні є велике бажання львівських вірмен долучитися до збереження їхньої, а також і нашої з вами культурної спадщини. І міська влада, і громада Львова повинні їм у цьому сприяти. Або принаймні не перешкоджати вірменам у їхньому намаганні зберегти для нащадків неоціненні культурні скарби Львова.