Перший капелан при штабі АТО з 2014 року священик УГКЦ Андрій Зелінський розповів УП, з якими потребами військові звертаються до капеланів та про те, що змінилося на фронті за 8 років війни. За його словами, 8 років – це вже питання соціології, тобто прийшли люди з іншим мисленням, наступило нове покоління.
Джерело: Українська правда
Впродовж цього тривалого періоду російської агресії капелан виокремив різні етапи.
"Для першого етапу характерний високий рівень хаосу – людям важко було зрозуміти, що відбувається. Не існувало лінії фронту. Як розгорнувся перший намет у штабі АТО, до мене найчастіше звертались із запитанням "що відбувається?".
Цьому періоду також притаманна велика кількість вмотивованих людей, зокрема, якщо говорити про добробати. Тоді ж були серйозні й ідеологічні виклики, й технічні. Це був період великих викликів, до яких ми не були готові як держава.
Згодом настав інший – коли конфлікт почав затягуватися, одна за одною почали приходити хвилі мобілізації… Тоді вже до війська потрапляли люди, які відображали певний соціальний зріз, усі проблеми, які існують у суспільстві.
Уже на третій-четвертий рік війни ми виходимо на професійне забезпечення, на контрактну армію. Говоримо, що туди йдуть люди, які бажають служити, які розуміють, за що вони служать.
Втім, коли конфлікт затягується і зникає перспектива швидкої перемоги, зменшується рівень мотивації. Солдата, у першу чергу, годує ідея – от зараз ми кудись просунемся, от зараз переможемо. Військо не може сидіти і нікуди не рухатися, його основна функція – виконувати завдання за призначенням", - каже капелан.
На запитання, з чим отець асоціює війну, він відповів: "Саме з болотом – кілометри болота від позиції до позиції. І в цьому болоті доводиться і жити, і спати – воно скрізь. Попри всі інші "спецефекти", війна – це стоптана десятками кілометрів земля. І це саме та ситуація, де дуже важливо працювати з духом людини, з її психікою. Місія військового капелана – бути поруч, аби прихилити небо. Це віддзеркалюється як – повернути людині правду про її людяність. Ти тут, і це не тому, що тобі хтось поставив печатку у військовому квитку, а тому, що ти людина".
Щодо того, чи військові на передовій переймаються тим, що вони вбивають, фізично знищують людей, капелан дав таку відповідь:
"Дивіться, ми говоримо про військові тактики 21 століття. Сьогодні дуже рідко є таке, що людина бачить того, кого їй доводиться вбивати – сьогодні кущі стріляють у кущі. Найскладніше, напевно, снайперам – це найвразливіша категорія військовослужбовців, з погляду психічного та духовного здоров’я. Але на загальному тлі це винятки. У принципі все залежить від особистості.
Доктрина військового лідерства, ухвалена в грудні 2020, передбачає певний етос воїна. Цінності, які стають істинним орієнтиром. Коли людині є діло до власних цінностей, вона може дати собі відповідь на питання "навіщо це сталося". Не чому, а навіщо. Це забезпечує безпеку її психічного стану, запобігає розвитку посттравматичного стресового розладу. Якщо людина внутрішньо не захищена, вона сама створює для себе відповіді – комусь це вдається, а комусь ні".
За словами о. Зелінського, у збройних силах Канади, США є посібники з військової етики. Основним завданням військового вишу в Україні, на думку священика, сьогодні має стати підготовка військового лідера! І українське військо має повернути собі статус "школи життя".
"Ми сьогодні і ми в 2014 – це велика різниця, але це ще навіть не екватор наших можливостей. Я повторюсь, що мають значення всі реформи, які відбулись в Україні з 2014. Але всі наші спроможності, забезпечені ціною важкої праці багатьох людей, не матимуть ніякого значення, якщо ми не зреформуємо власну свідомість. Це найважливіша реформа. Зокрема для українського війська. І це забезпечується шляхом імплементації принципів військового лідерства, за яким упродовж десятиліть функціонують досвідчені армії світу", - резюмував о. Андрій Зелінський.