Сьогодні значна частина вірян УПЦ потрапила в ситуацію розриву сенсів, або як ще люблять казати - когнітивного дисонансу. З одного боку, вони щиро за Україну. Тут їхній дім, їхня сім"я, їх вбивають і грабують росіяни. З іншого боку, ієрархія УПЦ як анклав русского міра.
Джерело: Фейсбук
Юрій Чічак
В першому випадку все начебто зрозуміло, тут будинок в Бучі, син на війні, невістка з дітьми в Польщі, родичі в Харкові... одним словом, вдома війна. З УПЦ складніше. Тут ніби і сам бачиш ці широкі жести благовоління Москві, коли ієрархи УПЦ освячували російську військову техніку, запевняли, що Росії на сході немає, що Росія нам не ворог, про ми адін народ, фото духовенства з портретами російського царя під звуки російських ракет і пострілів, замовчування анексії РПЦ цілих єпархій, звинувачення українського народу в тому, що це він не хоче закінчення війни, що це йому за гріхи, поїздки деяких єпископів УПЦ на росію, щоб помолитися разом з вбивцями свого народу, чайку попити і тд, і тп.
Здавалося б, що ситуація очевидна, але це не так. Треба розуміти, що всі моменти з УПЦ пов"язані із сильними і глибинними релігійними переживаннями. Все це несвідомо асоціюється із такми важливими поняттями як Бог, святість, гріх, покаяння, благодать, вічне життя тощо. Людям здається, що відхід від УПЦ, це відречення від самого Господа. Так власне їх і лякають.
Люди потрапили в важку ситуацію внутрішнього протиріччя і смислового шпагату. В житті кожному із нас нерідко приходиться провалюватись у таку проблему ціннісного конфлікту на різних рівнях. Така ситуація зазвичай і є запитом у роботі психолога. Тут психолог має допомогти людині виявити її власні переконання, які створили внутрішній конфлікт, і усвідомити його, щоб людина сама вже розумно, свобідно і відповідально розв"язала його так, як бажає.
У людей, які до психолога з таким не йдуть, а власної духовної навички бути з собою відвертим і чесним немає, психіка діє в автоматичному режимі забезпечення комфорту і самозбереження. Вона несвідомо створює таку картинку світу, де частини проблеми просто не існує, вона стає непоміченою. Не проблема, що там немає якихось очевидних фактів і речей, зато людина може вже спокійно спати. Треба сказати, що це поки що, таке завжди наздоганяє. Не треба цьому дивуватись, ми не об"єктивні істоти, а ціннісні в першу чергу, факти тут мають другорядне значення.
І от такий вірянин УПЦ виходить з зазначеного протиріччя в той спосіб, що просто не бачить і не чує, як його ієрархи шлють привіти Москві. Скільки б ви їм не скидали фотографій чи відео, вони в доміку. Це називається там - ми поза політикою.
- Ось, глянь! Івано-Франківський єпископ УПЦ молиться на росії разом із тими, хто благословляє вбивати нас! Позавчора!
- Це все політика. Не чіпай мене, я поза політикою, мені аби з Богом бути.
Раптом так всі аполітичними стали, молитовними. Люди просто ховаються в цю позицію від свого внутрішнього конфлікту, їм треба спокійно засинати. Їм важко признати, що політика сьогодні, це не бла-бла-бла. Сьогодні політика стала ракетами, які летять на наші голови. Від цієї політики гинуть живі люди, на своїй землі, в своїх домівках, зі своїми дітьми. Вся ця політика, якої ви так благочестиво намагаєтесь уникнути сьогодні, це те, що відбувається навколо, це наше життя, це стало страшними нашими буднями. Ця політика може врятувати чиїсь життя, а може й ваші власне. В такій аполітичності ви ризикуєте не на жарт стати ангельського чину і втратити все людське.
Якщо триматись за пробиту руку Христа, то можна насмілитись бути чесним із собою.