Беручи до уваги те, що Єрусалим був колискою християнства і що Церква Єрусалиму мала такий великий вплив на інші Церкви в питаннях літургії, цікавим є те, що Єрусалим не лише втрачав власну літургійну традицію впродовж століть після арабського завоювання 638-ого року, але ще й в результаті того прийняв літургію Царгороду-Візантії.
Беручи до уваги те, що Єрусалим був колискою християнства і що Церква Єрусалиму мала такий великий вплив на інші Церкви в питаннях літургії, цікавим є те, що Єрусалим не лише втрачав власну літургійну традицію впродовж століть після арабського завоювання 638-ого року, але ще й в результаті того прийняв літургію Царгороду-Візантії. Про процес візантинізації розповів у публічній лекції в рамках Святкового тижня УКУ Даниїл Ґаладза, професор Віденського університету.
Даниїл Ґаладза у своїй лекції зазначив, що візантинізацію можна ознáчити як процес узгодження літургійних практик до практик Церкви Константинополя, за рахунок і шкоди своїм місцевим, в даному випадку єрусалимським, літургійним практикам. Дослідник закцентував, що літургія у житті християн Єрусалиму відігравала важливу роль у формуванні їхньої ідентичності, відмінної від візантійської:
«Як і всі основні церковні центри раннього християнства, Єрусалим мав власну божественну літургію, свій власний цикл читання Святого Письма під час богослужень та свій власний літургійнин календар. Єрусалимська євхаристійна літургія не була літургією Золотоустого, але радше літургією святого Якова, брата Господнього, який, згідно з традицією, був першим єпископом Єрусалиму».
Даниіл Ґаладза у своїй лекції зазначив, що відмінності між Константинопольським і Єрусалимським календарями та читаннями Святого Письма були досить численними в пізньоантичному періоді, оскільки великі свята і поминання святих були відзначені в різні дні:
«Наприклад, 26-ого грудня в Єрусалимі святкувався день святого Якова, якому приписана Єрусалимська Божественна Літургія. В Константинополі, однак, поминали святого Якова двадцять третього жовтня, в день, коли перенесли його мощі до Великої Церкви Святої Софії в Константинополi в 415-ому році. Те ж саме можна сказати і про цикл читання Святого Письма. Кожне місто мало свій власний порядок читання євангелій або апостола, що, в свою чергу, вплинуло на вибір пісень, які співали під час Божественної Літургії. У Єрусалимі Євангеліє від Луки читали по неділях Великого посту, і воно надавало натхнення для змісту піснеспівів у Великопосний час. У Константинополі недільні читання були з Євангелія від Марка, як сьогодні у візантійському обряді, з темами, пов’язаними з покаянням в період посту».
У восьмому столітті, зазначив Даниїл Ґаладза, літургія Єрусалиму почала зазнавати змін, які літургісти і історики називають візантинізацією. Точніше, єрусалимська Божественна літургія святого Якова модифікувалася, занепадала, і зникла з практики в тринадцятому столітті. ЇЇ замінили Літургія святого Василія Великого та святого Йоана Золотоустого. Календарі та лекціонарі Єрусалиму також поступово модифіковувалися, перш ніж зникнути:
«Так, наприклад, поминання святого Якова та інших святих, які жили і були поховані в Палестині починають відзначатися в Єрусалимі в день їх свят за календарем Константинополя. Піснеспіви, використані для цих богослужень, також змінилися».
Водночас дослідник наголосив, що в процесі візантінізації, єрусалимські піснеспіви не були виключені з літургійної практики на перевагу піснеспівів з Константинополя. Швидше, єрусалимські піснеспіви були перенесені на інші, менш помітні частини богослужень Візантійського обряду, на перевагу піснеспівам, відомих з Константинополя, де їх співали на Божественній літургії.
Професор Віденського університету розповів, шо серед церковних істориків існують дві головні теорії про те, як в Єрусалимі відбулася візантинізація. Перша стосується патріархів Єрусалиму, які жили на засланні в Константинополі. Вона передбачає, що літургійна візантінізація Єрусалиму відбулася миттєво: літургійні книги з Константинополя були доставлені до Єрусалиму і були негайно прийняті Єрусалимським Патріархатом. Згідно з цією теорією, заслані патріархи Єрусалиму були тими, хто повернув книги і нав’язав їх обряди і літургійні практики в Палестині. Натомість друга теорія передбачає, що руйнування церков і святих місць в Єрусалимі і Палестині позбавило єрусалимську літургію свого природнього оточення і контексту, і Єрусалим відповів на це, заповнивши цю порожнечу літургією Константинополя. Згідно з цією точкою зору, дві основні історичні події — облогу Єрусалиму персами 5-ого травня 614 року та знищення храму Гробу Господнього — були настільки руйнівними, що літургія Єрусалиму змінилася
Дослідник наголосив, що Царгород мав значно менше стосунків з витоками християнства, і радше був пов’язаний з візантійською імперською владою. Проте, переслідування з боку окупантів, арабських військ, а також конфлікти з нехалкидонськими християнами змусило православний Халкидонський патріархат Єрусалиму шукати союзника, зокрема Константинополь.
Професор Віденського університету на основі дослідження рукописів прийшов до висновку, що рукописці копіювали богослужебні тексти, аби зберегти Єрусалимські літургійні традиції:
«Але у відповідь на поступовий занепад і постійне знищення святих місць в Єрусалимі, вони стали більш схильні відмовитися від канону Єрусалимського богослуження на перевагу візантійському канонічному праву і православії Константинополя».
Даниїл Ґаладзе закінчив свою лекцію паралелями із сучасністю:
«Лишаючи Єрусалим тисяча літ тому і вертаючись до Львова XXI століття, можна бачити паралелі питань літургійного занепаду і відродження, візантинізації і латинізації, руйнування церков і їх відбудовування, та різні політичні і ідеологічні впливи, які перешкоджують місцевим християнам молитися згідно з їх рідними традиціями».