Created with Sketch.

Влада мильних бульбашок

24.08.2012, 18:14

FEMEN vs Pussy Riot в тіні хреста або інакше про нашу незалежність

Я маю тверде переконання, що людство сьогодні втомилося від епіки і пафосу. На екранах — лише епічна суперпродукція; з гучномовців агітпропу — епічні звіти про нову еру в історії людства, подолання руїни, небувалий розквіт...

Навіть в щоденному житті усе мусить бути не просто так, а епічно. Щонайменше, як у Попелюшки чи Фродо Торбінса (еге ж: це саме від мене залежить порятунок світу! А ви що, не знали?!!): фірмові вбрання, елітні парфуми, королівський відпочинок влітку, екран з діагоналлю як в кінотеатрі. Навіть якщо мене не стати на це. Пафос життя.

Про казани і оленів

І хоч казан вже доведено до кипіння, виливається з нього назовні, перш за все, отой же епічний пафос, яким проникнуте, зрештою, все наше життя. Не тільки його зовнішня оболонка, але й внутрішній світ: постави, ціннісна драбина, життєві пріоритети.

Що википіло цього разу? Чергова витівка постійно жадаючих уваги та любові дівчат із FEMEN. Руху загадкового, як північні чукотські олені. Оті самі, про них ще пісня є. Та й не меншою загадкою залишається, звідки ж росте у них коріння.

Але, менше з пафосом.

Епічні події

Спочатку сухі факти. Отже, дня Божого 17, місяця серпня черговий вилив ексгібіціонізму було скеровано проти пам'ятного хреста, який, до речі, було встановлено для вшанування пам'яті закатованих у в'язниці НКВС. Самі активістки заявили, що це їх вияв солідарності з дівчатами із Pussy Riot, а також боротьби проти режиму "Путіна-Гундяєва” (цитата).

От-такий собі перформанс, щось у стилі Гаги-Менсона. Ось тільки ще куска сирого м'яса на голові забракло, та й сценографія була досить убогою.

Колоритно? Ще б пак! Та й з яким пафосом! Виявляється, кілька залишених вдома ліфчиків можуть налякати сильних світу цього, змінити ходу історії, та що там - похитнути християнство! Сильно? Ага.

(майже) Голівудський досвід

Тільки замалий цей Київ, важко досягти тут голівудської епіки. От якби ж була така кнопочка...

“А це — ядерна кнопка!” “Товаришу сержанте! А може, гахнем?!” “Обов'язково гахнем! Весь світ у труху! Але потім” (цитата з фідьму ДМБ).

І що ви думаєте, наші дівчата не шукали? Хе, звісно шукали. Більше того — знайшли. Та й навіть чекати не стали, а гахнули! Пам'ятаєте цю славнозвісну акцію на площі святого Петра в Римі? Коли одна активістка, проти всього католицького світу (а це ж більше мільярда людей!), дослівно грудьми стала на захист... е... як це було... ну, це вже й не так важливо чого... аж цілих 30 секунд! Про неї навіть по два речення сказали в кількох провідних теленовинах світу!

Одним словом, наші й там побували. Та ось, не зрозуміли їх там ці всі буржуї. От і довелось повертатись на своє, рідне. Та й тут нудьгувати нема коли: то на дзвінницю треба лізти, то в аеропорт, то на бензопили грішми скидуватись...

Секрет геніальності

Тож в чому головний секрет феменівської епіки? Може ми, так примітивно кепкуючи з нових прометеїв, новітніх каменярів, просто не можемо своїми обмеженими мізками второпати всю велич їх соціального та культурологічного генію? Що ж, перевіримо себе.

FEMEN є рухом, який здіймає доволі багато галасу (по-перше, найбільш пафосними витівками, які тільки можуть вигадати, а по-друге, своєю підкресленою конфронтацією норм суспільної моралі). При чому, вони організовують свої “акції” в настільки різних культурно та ідеологічно сферах, що складається враження, що вони повернулись з Олімпіади, де як відомо, важливий не результат, а сама участь. Є ще невелика заява на мистецьке наповнення своїх дій (такий собі псевдо арт-хаус), але це чисто іміджевий хід, адже не можна справді після всієї отої недолугості вважати себе талановитим митцем.

Як їжака сідницями лякали

Отже, зазирнемо спочатку за куртину галасу та спробуємо окреслити їх ідеологічні орієнтири. Самі дівчата досить часто виглядають на розгублених та заплутаних в такому ключовому питанні, як: а навіщо це все?

Хоча найчастіше падає відповідь: за справу визволення жінки. Навіть була у них спроба отримати членство в міжнародних феміністичних організаціях. Але там феменок не зрозуміли і від співпраці відмовились, засудивши також деякі їх акції. Аргументовано було просто і зі смаком: коли говориш, що ти хочеш боротись за права жінок, то не можеш цю боротьбу проводити методами, які принижують гідність жінки як такої, а також зневажають права та погляди інших людей.

Це, доречі, також вдала ілюстрація всього так званого “євро-інтеграційного процесу” сьогоднішньої України. Ти або тут, або там, або ти поважаєш права всіх і захищаєш свої, або плюєш на всіх і сам же у цьому тонеш. Але ми не про це.

Так само нелогічно боротися проти, скажімо, проституції шляхом оголення. Цікаво, скільки сутенерів навернулося, коли подивились на феменок в акції? Чи це мало би їх залякати?

Тут так само зберігається вже згадане внутрішнє протиріччя: якщо ти ламаєш одні моральні норми, то як хочеш врятувати інші, до того ж, тісно пов'язані з першими? Ось тому і постає питання: а чи дійсно вони хочуть рятувати які-небудь моральні норми?

Це так, про протиріччя.

Кому б тут ще допомогти?

Зазвичай, рух чи ідеологія, яка має стільки внутрішніх протиріч, знаходить свій кінець досить швидко, протягом кількох років. Тому що жодна нормальна людина не стане марнувати своє життя на справу, безглуздість якої доведено самим її існуванням. Хіба що: а) це не є нормальна, адекватна психологічно людина; б) вона отримує з цієї справи певну собі відому користь, яка переважує над життям у шапіто.

Якщо придивитись, певні протиріччя вкладаються у цілком спланований сюжет.

Взяти, хоча б, останній “хрестоповал”. Задекларована ціль? Підтримка Pussy Riot. Що на це самі зацікавлені? Вони досить швидко і ясно дали зрозуміти, що такої підтримки їм не треба, і що це більше виглядає на чергову провокацію і спробу затягнути міцніше зашморг суспільного засудження на їх шиях (останнє інтерв'ю дивись тут).

Сутність і форма. Окремо, будь ласка

Ким є Pussy Riot? Це панк-група молодих дівчат, які провели політичну акцію проти Путіна в невдалому мистецькому забарвленні. Я розумію, що вони справді могли щиро вважати цю акцію ніяк не пов'язаною із суто релігійною складовою (зрештою, ці дівчата постійно підкреслюють лише свою політичну мотивацію), але зневага релігійних почуттів, навіть якщо її було вчинено ненавмисно, все ж таки залишається зневагою.

Це дає право морально засуджувати обрану форму вираження своїх поглядів, але не залишає сумнівів що до їх істоти. Як і що до справжньої сутності процесу. І саме це останнє робить їх в'язнями сумління, якими їх і визнано міжнародною спільнотою.

Статисти та декорації

Хоча і залишається неприємний посмак вмішання у всю цю історію власне справ віри. Найбільш обурює те, що Церкві відведено тут від самого початку лише місце статиста, розмінної фігури. Це все ми вже бачили у Варшаві на Краківському Передмісті, при нагоді іншого “хрестоповалу”. Хоча там, окрім політики і ідеології, роль підставного грала не тільки Церква, а й патріотичні почуття.

Прикро, що у свідомості дівчат із Pussy Riot Церква (Свята, але складена з грішників) не ототожнюється вповні із християнством. Але я не вірю, що вони свідомо намагались образити чиїсь релігійні почуття.

Ціль визначено...

Зовсім інша справа — феменівськи витівки. Повалення хреста з відповідними гаслами, скерованими проти християнства загалом та проти Церкви, що нібито знущається над жіноцтвом (невже оці дівчата дійсно вірять, що Церква за два тисячоліття менш протидіяла проституції, ніж вони за кілька років своїх “акцій”?).

В даній ситуації це досить явно виглядає провокацією, скерованою власне проти Pussy Riot. І це вже не є справою пустого пафосу. Треба підсилити суспільне враження демонічності засуджених дівчат. Крапка.

...але ким?

Виникає питання: а чи це дійсно такий дивний збіг обставин? Чому ведмежа послуга феменівок — власне зараз (а не на протязі кількох місяців процесу)? А можна я вже не буду писати відповідь, а ви здогадаєтесь самі?

Ну дійсно, чому майже всі “акції” цих дівчат проходять саме тоді, коли проходять? Чому їх мотивацією не може бути піднесення комусь рейтингів за допомогою скандалів або привернення/відвернення уваги до/від певних справ?

А от ви спробуйте підчас нудної прес-конференції вскочити і почати щось істерично викрикувати, бажано з погрозами, аж поки не знадобиться 3-5 міліціонерів, щоб вас вивели. Скандал? Авжеж. А яка увага! Таким чином найнудніша в світі прес-конференція потрапляє на перші шпальти національних видань.

Або, чому коли Pussy Riot провела свою “акцію”, то їх відразу ж пов'язали, а феменівки вже де тільки не були? Та це ж і гроші треба мати на такі роз'їзди. Виявляється, доведено актуальність прислів'я: партія сказала: “Треба!”, комсомол отвєтіл: “Єсть!”

Нарешті, мильні бульбашки

Ось і розходяться славні діяння достойних дівиць по суспільстві, як брехня по селі, як мильні бульбашки площею. А як же переконані вони (а з ними і їх режисери), що заволоділи людськими думками, що владарюють світом. І преса так активно і професійно (я ж насамперед журналіст, а тільки потім людина! А тут ще може бути багато цікавого, тож чого мені втручатись і собі хліб відбивати?) роздмухує оті мильні бульбашки, висилає їх у світ та не перейматиметься, коли вони луснуть — адже будуть і наступні.

Яка насолода! Яке відчуття влади над людьми! Влади мидляних бульбашок.

В тіні хреста

Припустимо, це все ясно і зрозуміло. Пошлість, звісно (доречі — набагато бридкіша від традиційної проституції). Але чому залишається у шлунку такий осад?

Тому що Церква — статист. Статист у суспільній свідомості. Це просто сценографія, декорації для чергових маніпуляцій. Статист в людській душі. Я розумію, що дівчатам Церква уявляється, максимум, ідеологічно-суспільною установою, як партія. Але вони ще молоді, їм ще все до одного місця. Навіть щодо розрізнення конфесійних течій із ними не проводили лікнеп (от халепа — а хрест, виявилось, і не православні встановлювали!).

Але ж це хтось знімав. Тут же був “епічний” розмах — стільки свідків. Людей різного віку. І що, не було там в серці якогось зойку, коли хреста пиляли? (А що пиляти не вміли та й сил небагато, то це певно якийсь час та й зайняло).

Self-photo на День Незалежності

Ось так ми і прийшли, дорогі, до картини і образу себе самого. Себе, як народу. Себе, як християн. Звісно, це лише витинок величезної панорами. Але він показує певні тенденції.

А якщо так справи маються у суспільстві (а ми ж становимо його частину), то ми не можемо не провести маленьку екскурсію в нетрі своєї свідомості. Запитаймо себе: а чи Церква, як організація заснована Христом, та й взагалі християнство, як фундамент мого життя, не опинились часом статистами, вигідною сценографією, і в моєму житті (наприклад, суспільному)?

Слава Богу за таких ворогів Церкви!

І ще дуже важливо запитати себе: а як реагувати на подібні історії. Христос вже колись сказав: “Віддайте боже Богові, а кесареве — Кесарю”. Тож і ми, віддаймо цим дівчатам належне. Тобто, залишімо їх у колі їх уподобань та й почтимо їх пам'ять хвилиною мовчання. Як реагувати на присупи істерії? Або на такі ж приступи розіграні за сценарієм? Не загострювати увагу.

В Польщі на минулих парламентських виборах досить відчутний процент голосів (13, здається) отримав Рух Палікота. Палікот — це той же фемен, тільки в штанях, та й закликає до легалізації проституції, наркотиків і гомосексуалізму. А так — те саме. Ті ж самі безглузді “акції”, стільки ж само пафосу в боротьбі із Церквою. Минув приблизно рік, і він повернувся до попереднього рівня підтримки — близько 1%.

Шимон Головня, католицький журналіст, колумніст у світському відомому журналі Newsweek, написав нещодавно: “(...) у Церкві ми можемо бути абсолютно спокійні щодо власного щастя, якщо будемо мати лише таких переслідувачів, як Палікот. (...) Її реально нищать не Палікот, Туск або Боні, але ми самі, коли на проповідях та в приватних розмовах опрацьовуємо для Господа Бога каталоги Його ворогів, замість застановитись, що зробити, щоб Він мав хоча б на кілька справжніх друзів більше”.

Читайте також