Матушка Апфія розповіла, що на Вінниччині багато святих, які, можливо, і «держать» наш край, моляться, не дають лиху сюди прийти. Моляться за нас і черниці – у монастирях і у миру.
Любов ДОБРИНСЬКА. — "Місто", 10 липня 2009 року
Монахиня Апфія: «У черниці дійсно багато хто йде з відчаю» Фразу: «Все, йду в монастир!» — часто кажуть, висловлюючи незадоволення своїм життям. Найчастіше слова ці так і залишаються словами, кинутими всує, на вітер. Але й монастирі нині поповнюються.
Про те, хто, чому і як стає черницями, наскільки довгим може бути шлях до Бога, знає мудра 65-річна вінничанка, монахиня в миру Апфія, яку вважають своєю сестрою у багатьох монастирях та храмах України. Вона розповіла, щоб стати черницею, не обов’язково іти в монастир, можна бути «черницею в миру». Таких монашок у Вінниці вже більше трьохсот.
— Багато жінок у черниці з відчаю ідуть, деякі від нещасного кохання приходять, — розповідає матушка Апфія. – Молоді рідко в монастир ідуть, а якщо приходять – то сироти, з дитбудинку, яким нема де дітися. Ось нещодавно ми трьох молодих жінок в інокині постригли. Їм по років сорок, я вважаю їх молодими. А от я бабусю Олю постригала в черниці, їй тоді було 82 роки. У монастир таку стареньку не прийняли, то вона стала монахинею в миру Єфросинією, їй вже десь років дев’яносто. Є в нас чоловік і дружина, як брат і сестра живуть, великий подвиг несуть. Молоді вони, їм по 30 років було, коли років вісім тому посвятили себе Богу.
Сама матушка Апфія зі священницького роду по батьковій лінії: з роду росіян Цвєтаєвих, до якого належить і поетеса Марина Цвєтаєва. Дідусь Апфії був священиком, дядя – монахом. Але черницею стала Марія Вікторівна аж у 50 років, коли виховала з чоловіком четверо дітей та діждалася онуків.
— Я одного разу була у відчаї, — каже матушка Апфія. – Впала на коліна і сказала: «Господи, спаси мою дитину, то не скину чорну одежу до кінця життя!» Бог доньку мою врятував, а я з тих пір я присвятила себе Богу. Як випробування, мені встановили заборону — не їсти м’ясо півроку. Аж через вісім місяців дав мені благословення владика Макарій на постриг.
Першим ступенем до постригу у черниці є послушаніє. Послушниці фізично працюють – на грядках, на фермі, по господарству, — «щоб не було лишніх помислів». Одна жінка була послушницею аж 9 років, поки постригли її в інокині. Інокиня – це вже вищий ступінь, їй вже дають правила, які треба виконувати. Правила – це молитви, які дає настоятель. Наприклад, Ісусові молитви – їх можуть дати три тисячі на день, можуть – півтори. Це означає, що потрібно щодня молитися.
— Я молюся по чотках, — каже матушка Апфія, — одна чотка – одна молитва. Тепер мені сім годин треба на ногах стояти, молитися. Протягом дня – три тисячі Ісусових молитов. Не кожен це зрозуміє, та й не треба пояснювати. Позбав мене, Господи, помислів – поганих і різних. Безгрішних людей немає, всі грішні. Але можемо знайти спасіння в молитвах, каятті. Прокидаюся о шостій ранку, молитва – до 10-ї години, потім свою роботу виконую. У мене теж є послушаніє – я у церкву Різдва Пресвятої Богородиці, що в селі Медвеже Вушко, проскури печу. Коли великий празник – 200 і більше. У цій церкві я веду службу, хором керую, читаю, відспівую. А уввечері знову стаю на молитву на три години…
Вирішальною подією для майбутньої черниці є постриг. Коли приймаєш постриг чернечий – даєш клятву перед Богом.
— Коли тебе стрижуть (вистригають хрестик на голові. – Авт.), то тричі кидають ножиці на землю, запитуючи кожного разу: «Стригти чи ні?» А ти щоразу піднімаєш ці ножиці і думаєш, бо вже в черниці йдеш. Як постригають, то косу заплітають, вона повинна бути завжди заплетена. Це вже все. Відтепер ти черниця…
Матушка Апфія розповіла, що на Вінниччині багато святих, які, можливо, і «держать» наш край, моляться, не дають лиху сюди прийти. Моляться за нас і черниці – у монастирях і у миру.