Ще у середині ХІХ століття парафія цієї святині переїхала з Верхнього міста до місцевості «Нова забудова», однак у 1962 році невеличку дерев’яну святиню знищили за ніч за наказом радянської влади.
Джерело: Вечірній Київ
На другий день після великого церковного свята — Трійці, християни відзначають День Святого Духа або Духів день, який присвячений Третій Іпостасі Триєдиного Бога.
З нагоди великого релігійного свята Трійці, «Вечірній Київ» традиційно розповідає про храми та святині нашого міста, які були втрачені у радянський час.
На сьогодні небагато хто з киян знає, що ще століття тому на Троїцькій площі, на перетині вулиць Великої Васильківської та Жилянської містилася невеличка дерев’яна церква. Її історія розпочинається у середині ХІХ століття, коли за ініціативою тогочасного Митрополита Київського Філарета (Амфітеатрова) були упорядковані парафії Старокиївської частини.
Священнослужитель вважав, що у Верхньому місті вже діяла велика кількість храмів, коли у нових міських кварталах, які виникали на Лук’янівці та ближче до річки Либідь, зовсім не було храмів.
На прохання Митрополита міська влада ухвалила рішення про перенесення 3 з 13 парафіяльних храмів Старокиївської частини, зокрема Вознесенської, Златоустівської та Троїцької. Остання знаходилася у районі сучасної вулиці Алли Тарасової.
Історик Микола Закревський описував її як: «Маленька, стара дерев’яна церква Святої Трійці з одним куполом та дерев’яною дзвіницею». Невдовзі її призначили до знесення та розібрали, а на заміну збудували новий дерев’яний храм на розі Великої Васильківської та Жилянської.
Проєкт нового храму розробив у 1852 році київський архітектор Павло Спарро. Будівництво розпочалося за 4 роки, а освячення храму відбулося 12 жовтня 1859 року. До нової будівлі перенесли храмові святині Троїцької парафії, серед яких стародавня ікона Божої Матері, яка за міською легендою могла походити з церкви на Золотих воротах «міста Ярослава».
Також у середині храму розмістили старий бароковий іконостас, створений у 1760 році за проєктом парафіянина Троїцької Старокиївської церкви, архітектора Івана Мічуріна, що керував будівництвом Андріївської церкви та Маріїнського палацу.
Троїцька церква завершувалася шатровим восьмигранним верхом над середохрестям та шатровою дзвіницею над притвором. Вікна були опоряджені нескладною лиштвою.
За спогадами киян, дерев’яний храм був невеличким та непоказним, однак у другій половині ХІХ сторіччя слугував архітектурною домінантою у навколишній, переважно малоповерховій, забудові.
Його поява в різний час відбивалася у найменуваннях Троїцького народного ринку, Троїцького народного будинку (Національна оперета), Троїцької лазні.
Серед відомих парафіян церкви був історик Володимир Антонович, який мешкав неподалік. Володимир Антонович оселився на Новій Забудові ще у 1860-х роках, а у 1880-х роках збудував власний будинок на розі вулиць Кузнєчної (нині має його ім’я) та Жилянської, де й мешкав до своєї смерті 1908 року.
Ще один цікавий факт з історії Троїцької церкви був пов’язаний з іменем першого настоятеля храму, священником Євфімієм Ботвиновським. Свого часу його згадував письменник Микола Лєсков згадував його у своїх київських «антиках», як людину просту та щирої вдачі, надзвичайно чуйну й безкорисливу. Також, Лєсков стверджував, що отець Євфімій у ході будівництва поховав у саморобній крипті під новою церквою свою померлу дружину.
Наприкінці ХІХ сторіччя, коли Київ охоплює перша хвиля будівельної лихоманки, відбувається стрімкий розвиток Нової Забудови. У місцевості розпочалося активне спорудження цегляних прибуткових будинків, а чисельність парафії неухильно збільшувалася.
У 1880-х до споруди храму, за проєктом Володимира Ніколаєва, прибудували додатковий Пантелеймонівський приділ. Нижній ярус храму та дзвіниці обклали цеглою. Огорожа церкви первісно була дерев’яною; наприкінці XIX століття було влаштовано нову цегляну церковну огорожу зі сторожкою. Проте чисельність громади продовжувала зростати, то вже на початку XX сторіччя за проєктом Євгена Єрмакова, поруч з Троїцький храмом розпочинається будівництво нового кам’яного храму.
Згідно з цим проєктом, це була двоярусна споруда у псевдоросійському стилі, з величезною центральною цибулястою банею на потужному барабані, до якого прилучалися чотири малі цибулясті баньки. Із західного боку до неї прилучалася 5-ярусна дзвіниця з видовженим шатром. Проєктована висота головного об’єму храму з хрестом центральної бані мала скласти 56,5 м; висота дзвіниці з хрестом — понад 65 м.
Однак, реалізувати повною мірою цей проєкт не вдалося через велику вартість будівництва, що сягала понад 189 тисяч карбованців. У 1903 році парафіяни звернулися до видатного архітектора Володимира Ніколаєва з проханням про розробку більш бюджетного проєкту для Троїцького храму.
Він запропонував здешевлений варіант, де храм проєктувався меншим за розмірами, без дзвіниці, завершений шатровою банею з чотирма малими цибулястими баньками, загальною висотою понад 40 метрів. Його кошторис склав близько 104 тисячі карбованців.
Проте, він не сподобався єпархіальному керівництву, яке прагнуло збудувати на Новій забудові православний храм, не менш помпезний за Миколаївський костел. Тож, проєкт Єрмакова вирішили реалізовувати почергово (перша черга — основний об’єм, друга черга — дзвіниця).
У вересні 1911 року відбулася урочиста закладка нової церкви, що мала будуватися саме за цим проєктом. Перший камінь в основу майбутнього храму поклав митрополит Київський і Галицький Флавіан (Городецький).
Спорудження нового храму відбувалося безпосередньо за східними апсидами старої церкви.
Однак, через брак коштів, постійні доопрацювання проєкту, будівництво перетворилося на довгобуд, який не вдалося завершити до 1917 року. З приходом радянської влади будівництво остаточно припинилося, а у 1930-х недобудований храм розібрали, то як стара дерев’яна церква продовжувала існувати. Храм був закритий у 1930-х, у роки другої світової та німецької окупації богослужіння відновили.
Церква продовжувала діяти й у повоєнний час, поки 25 вересня 1962 року її не знесли за одну ніч, для проведення «ремонту вулиці». Доля храмових реліквій залишилася невідомою.
Частину колишньої церковної ділянки зайняв наріжний перший у Києві 16 поверховий будинок на Великій Васильківський, 51, зведений у 1965-1969 роках.
У 2015 році на незабудованій білянці, де колись знаходилася Троїцька церква, розпочалося будівництво величезного собору Української православної церкви (МП), в архітектурних формах наближеного до проєкту Євгена Єрмакова.
Будівництво пов’язують з підсанкційним олігархом і бізнесменом, головний спонсором УПЦ МП Вадимом Новинським.
Нове будівництво вже тривалий час викликає неоднозначну реакцію у суспільстві. Кияни неодноразово висловлювали незадоволення новим будівництвом впритул до школи, обурюючись російським архітектурним стилем споруди, що будується у час війни у центрі Києва.
«Свято-Троїцький храм УПЦ МП на початку Жилянської, практично на розі Великої Васильківської, поруч із місцем, де колись була зруйнована в 1960-ті Троїцька церква, але разів у десять більша й по-богатому. Концентрат стилю, смаку й, безумовно, святості. А також, що вже казати, взірець дотримання закону. Сил і бажання щось додавати тупо немає» — зауважив декілька років тому у своєму дописі у Facebook відомий журналіст Юрій Макаров.