Після анексії Криму у багатьох виникло резонне питання щодо до статусу місцевих православних єпархій РПЦ. Щоби не розгубити паству, у Московському Патріархаті вирішили не підпорядковувати їх собі, а здійснювати контроль як і раніше ‒ через УПЦ, яка теж Московського патріархату. Ну тобто кримські єпархії як були у РПЦ так і залишилися, просто Москва ними керує не прямо, а нібито через Київ.
В 2015 р. з цього приводу розгорівся скандал оскільки єпархії змушені були перереєструватися відповідно до українського законодавства, через анексію. А от їхні статути повинен був затвердити Синод УПЦ (МП), тобто де-факто визнати анексію. У результаті Синод показав якійсь типові статути, без згадки Росії, а у Криму все одно все зареєстрували по-своєму.
Отож раніше усі питання щодо кримських єпархій вирішувалися на рівні Синоду УПЦ (МП). Але на останньому Синоді РПЦ з'явився вельми цікавий журнал № 15:
«Слухали:
Рапорт Преосвященного митрополита Псковського і Порховського Тихона, голови Патріаршої ради з культури, про звернення Преосвященних митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, митрополита Феодосійського і Керченського Платона, архієпископа Джанкойського і Роздольненського Аліпія щодо стану древніх пам'яток Криму.
Постановили:
Патріаршій раді з питань культури мати постійний нагляд за якістю проведення реставрації церковних пам'яток Криму.».
Цікаво чому треба було це питання проводити через Синод? Також не зрозуміло, про яку реставрацію йдеться? Яку проводить церква самотужки, або російська влада? Якщо остання, то до чого фраза «мати постійний нагляд»? Ніби це щось вирішить, адже церква у Росії відділена від держави і не повинна втручатися у діяльність органів влади (хоча це час від часу відбувається).
Якщо мова про церкву, то чому питання про нагляд за чим би то не було у Криму делеговано Патріаршій раді з культури, а не Синоду УПЦ (МП), який має безпосередні повноваження з опіки за єпархіями у Криму.
Це чудова ілюстрація до лукавих тез спікерів УПЦ (МП), що ця церква повністю незалежна і самостійна в управлінні. Це неправда, залежна, і журнал № 15 Священного Синоду РПЦ від 26.02.2019 цьому підтвердження.
Такий крок, з включенням кримської проблематики у рішення Синоду РПЦ, я вважаю апробацією, спробою прощупати реакцію української сторони ‒ насамперед громадської і церковної. Наскільки Україні важливий Крим, чи пам'ятають про нього, чи вважають досі своїм або вже чужим? Таким чином вивчається потенційна реакція, щоб зрозуміти, чи вже зараз можна кримські єпархії виводити з під юрисдикції Синоду УПЦ (МП) під пряме керівництво Синоду РПЦ, або з цим краще почекати? Саме від нашої реакції залежатиме, яке рішення буде прийнято.
Показовою у цій ситуації є фігура митрополита Тихона (Шевкунова). Саме через нього кримська тематика потрапила до журналів Синоду. Патріарх Кирило вважає Крим токсичною темою і намагається обходити його стороною, інакше це загрожує йому цілою низкою втрат за кордоном. У Тихона таких проблем немає, він спокійно відвідує Крим і виправдовує анексію.
Більш того, на мою думку це ще і особиста ініціатива самого Тихона. Так, він напередодні Синоду був у Криму (у порушення правил перетину державного кордону України, зрозуміло). Він у такий спосіб напрацьовує собі рейтинг в очах Кремля і суспільства, а у разі невдачі усю відповідальність все одно повісять на Кирила, оскільки він зараз у керма. Крим і загальний курс на ізоляцію (що державну, що церковну) це природні елементи світогляду Тихона на відміну від «західника» Кирила, який хоча і пропонував «Русский мир», але всі ж в рамках цивілізованої конкуренції із Заходом. Реалізувавши сценарій «повернення Криму-2» Шевкунов значно збільшить свої шанси на посаду нового патріарха РПЦ, тим більш, що від Гундяєва у Кремлі явно втомилися. Про можливість Тихоном стати патріархом, я вже писав раніше.
Попередній раз вони забрали митрополію у Криму 230 років назад. Спочатку її анексували у Константинопольського патріархату, а потім взагалі ліквідували державним актом.