22 квітня 1880 р. львів’яни чи не вперше побачили багатолюдну маніфестацію греко-католиків, а саме урочисте перепоховання трьох єпископів і чотирьох крилошан. «Давно вже Львів не бачив такого поважного, величавого, а при том глубоко трогаючого походу, як в сей день»
Продовження публікацій про історію УГКЦ і, зокрема, митрополита Антонія Ангеловича.
Чому ж потрібно було перепоховати церковних достойників? Невдовзі після австрійської окупації Белзького та Руського воєводств Речі Посполитої нова влада наказала ліквідувати церковні цвинтарі (з точку зору міської гігієни), а також очистити від решток покійників підземелля святинь (імператорські укази 11 грудня 1783 р. і 9 вересня 1784 р.). Замість них Львівський магістрат 1788 р. облаштував чотири громадські цвинтарі, відповідно до кількості нових міських дільниць – Городоцький, Жовківський (більше відомий під назвою «Папарівка»), Личаківський, Стрийський. З них до наших часів зберігся лише Личаківський. Городоцький цвинтар Львівський магістрат закрив 1875 р. (його головна брама знаходилася приблизно на перехресті сучасних вулиць C. Бандери та Ю. Федьковича; приблизний терен: вул. С. Бандери – В. Антоновича – вздовж Городоцької – територія заводу телеграфної апаратури [2]), водночас рекомендувавши родичам похованих подбати про перенесення решток на Личаківське або Стрийське кладовища до 1 вересня 1880р. Собор св. Юра знаходився на території Городоцького передмістя, тому єпископів і крилошан доти ховали саме на Городоцькому цвинтарі. Відтак капітула під проводом митрополита Йосифа вирішила збудувати гробівець на Личакові, а коли справа була довершена, звернулася в магістрат про дозвіл на ексгумацію та перепоховання.
Варто зауважити, що в описах жалібної маніфестації 1880 р. іноді згадується також домовина митрополита Антонія Ангеловича, яка була … пустою!
Митрополита Антонія поховали 1814 р. на Городоцькому цвинтарі. Проте з якихось причин ні наступник Михайло Левицький (1815-1859), ні єпископи-суфрагани Іван Бохенський і Григорій Яхимович, ані капітула не подбали про пам’ятник для першого митрополита, тому його могила поступово зрівнялася з землею. Розпочинаючи з 1860-х років, українська преса регулярно звертала увагу на це неподобство, проте вже тоді ідентифікувати поховання було неможливо. 1880 р. спробували виправити ситуацію, але безуспішно.
Востаннє встановити місце поховання першого митрополита намагалися 1897 р. Ймовірно, нова спроба розшукати його могилу пов’язана із задумом відновити стару поховальну крипту Собору св. Юра. Ця крипта існувала ще з часів дерев’яного собору, була очищена від трун під час секуляризаційних реформ, відтак – закрита. За вказівкою митрополита Сильвестра Сембратовича її відновили; його саркофаг та всіх наступників (крім Юліана Куїловського, якого поховали в крилошанському гробівці на Личакові) зараз може побачити кожний охочий. Отже, можливо, задум полягав у тому, щоб першим поховати у відновленій крипті саме першого митрополита Греко-Католицької Церкви.
Завдання встановити місце поховання А. Ангеловича отримав крилошанин Мартин Пакиж. Цікаво зауважити, що після перепоховання пустої труни А. Ангеловича на Личакові львівський «Народний дім» заснував спеціальний фонд на пам’ятник йому, а «патріот» Петро Федорович пожертвував певну суму грошей. Наприкінці 1896 р. фонд становив 100 золотих ринських «ефектами» та 82 золотих ринських 2 крейцери готівкою [3].
Взявшись за виконання непростого завдання, о. М. Пакиж розпочав ретельний архівний пошук. Проте, хоч львівська преса 1814р. опублікувала детальні репортажі про похорон митрополита Антонія, ще й з участю тодішнього істеблішменту, жодного архівного документу, який би вказував на місце поховання, розшукати не вдалося. Виявлено натомість живих свідків відправ на могилі А. Ангеловича, проте всі свідчення були вкрай суперечливі. Врешті М. Пакиж звернув увагу на одне свідчення, яке вказувало на могилу поруч Домініканського пам’ятника.
Публікацію завершуємо детальним звітом про розкопки її учасника, бібліографа Івана Омеляновича Левицького, який опублікував його в тексті про А. Ангеловича словника видатних галичан свого авторства. Властиво, словник розпочинається з розлогої біографії А. Ангеловича.
(уривок)
За могилою митр. Ант. Ангеловича шукали уже не раз. Шукали, коли тлінні останки митр. Гр. Яхимовича, Сп. Литвиновича, єп. Бохенського і других достойників рускої церкви переносили в цвітні 1880р. з Городоцького кладбища на Личаківське; шукали перед тим, шукали і по тім; але без успіха. Замічательно, що в поазбучнім списі гробів Городоцького кладбища нема сліду о могилі митр. Ангеловича, хотя в тім списі находяться далеко старші гроби, як тих, що упокоїлись в 1814 р. Крилошанин львівської капітули во Львові, о. Мартин Пакиж, ведений чувством пієтизма, задав собі в 1897 р. труду відшукати могилу заслуженого і через нерадивість наших предків забутого архієрея. Шукав отже в львівськім магістраті, чи не найдеся слід заплаченя такси за призначене на гріб місце, з чого можна би було заключати, хоть в приближеню, на котрій парцелі похоронений; шукав дальше в посмертних актах, котрі хоронятся єще в регістратурі краєвого суда цивільного во Львові, чи нема якого рахунку за роботи мулярські, а взглядно каменярські, щоб тою дорогою дослідити місце і сконстатувати, чи не був може поставлений який памятник на могилі, а вкінці шукав в львівських бібліотеках, чи не найдеся яка записка указуюча, хоть би в приближеню, то місце, на котрім похоронений митр. Ангелович. Однако пошукованя ті не вінчалися успіхом. Зверх того о. крил. Пакиж розпитував о могилі Ангеловича старожилів, але їх інформації були незгідні с собою, і кождий з них указував інше місце, на котрім будто би похоронений митроп. Ангелович. Межи тими стариками був однако один, котрий заявив, що – услугуючи в своєї молодости дуже часто при богослуженю бл. п. о. Юстину Кустиновичу, ходив з ним не раз на Городоцьке кладбище. Тут відмовляв він правильно на однім гробі молитви і за кождим разом повтаряв: «На тім місці лежить наш перший митрополит Ангелович!» Відшуканє гробу митр. Ангеловича набирало віроятности, зваживши, що бл. п. о. Юстин Кустинович був майже 40 літ приходським сотрудником при Свято-Георгіївській церкві во Львові і упокоївся 8 (20) жовтня 1880 р. в 76 році життя, а 48 священства, прото не виключалась можливість, що покійний міг знати о місці вічного спочинку митр. Ангеловича від одного з очевидців єго похорону. При помочи субсидії, уділеної «Народним Домом» во Львові з фонду «на памятник для митроп. Ангеловича», о. крил. М. Пакиж рішився розкопати згадану могилу. Розкопка сеї могили, віддаленої на 90 цмт. з правої сторони від так званої «коронації», розпочалась 3 серпня 1897 над вечером, а окінчилась рано слідуючого дня. По усуненю верхньої верстви землі оказалось, що гріб мурований, але склеплінє уже давно завалилось. Докопавшись до споду, виложеного цеглами, були лиш сліди темних смугів з перегнилої цілком трумни, довгої після тих смугів 1 м 46 цмт., а межи тими смугами, то значиться в тім місцю, где спочивало тіло, находилась жовтаво-сива, товста і липка маса, перемішана білявими пасмами, котрі при близшім розсліді оказались вапном; дальше горішня часть чашки о високім лобі, щока с всіми здоровими зубами, всказуюча на молодого чоловіка, і ніжні кончини, т. є. пальці від ніг, не захоплені вапном. Прочі же кости знищило вапно цілковито. Найдено також три суки, котрі свідчили, що трумна була з мякого дерева. З металю не найдено нічого в гробі, і взагалі нічого такого, на підставі котрого можно би не то положительно сказати, але догадуватись, що то тлінні останки митр. Ангеловича. Розкопаний гріб був межи стінками довгій 2 м 16 цмт., а глубокій 1 м. 40 цмт. Всі чотири стінки були виправлені і не було бічного отвору до гробу, значить, що з санітарних взглядів, по зложеню трумни, засклеплено доперва гріб. Я, яко учасник тої розкопки, сомніваюсь, що згаданий гріб був гробом митроп. Ангеловича. Поминувши тую важну обставину, що найдена щока всказувала на чоловіка, далеко молодшого віком, як на 57-літного, а увзглядняючи, що митроп. Ангелович помер на заразливу слабість шкарлятину, то все-таки годі допускати, щоб першого галицько-руського митрополита мали би були тайно вапном в так радикальний спосіб «забальзамувати»!?
[1] Б. Барвінський. Призабута українська жалібна маніфестація у Львові 1880р. // Записки ЧСВВ. – Т.1. – Жовква, 1924. – С.600-602.
[2] Т. Злобіна. Пам'ять місця і трансформація культурного простору: на прикладі Львівського заводу телеграфної апаратури, http://zumka.livejournal.com/135909.html
[3] Галичанин,1897. – №155.
[4] Х. Харчук. Формування Городецького цвинтаря у Львові (друга половина XVII – кінець XIX ст.) // Краєзнавство, 2013. – №3. – С.97-103.