На початку XVII століття в Городку, що на Хмельниччині, трапилося велике диво. Подію жваво обговорювали в усіх єврейських громадах не лише Речі Посполитої, але й Європи. Ба, навіть в Палестині!
Дамо слово сучасникам.
У 1620 р. голова рабинського суду містечка Сатанів рабе Авраам бен Нафталі Гірш Шор написав рабину Львівської громади Мордехаю бен Давиду Кацу про «велике і жахливе діяння Боже, яке я чув і бачив на власні очі тут, у святих зборах Сатанова». Рабин розповів наступне:
«Тут, у святій громаді Городка, у трьох парасангах звідси (трішки більше 22 км – авт.) живе людина на ім'я р. Гедалі з маленьким сином чотирьох з половиною років. Юнак — лише хлопчик, який нічим не перевершує у навчанні інших дітей свого віку. Але коли його батько почав вивчати з ним єврейську абетку та молитовник, то побачив, що на ньому спочиває Святий Дух, тому згодом привів хлопчика до мене, у святу громаду Сатанова, щоб випробувати його. І я випробував його кілька разів, сто разів і більше, сам та разом із моїми колегами, які були зі мною, і ми бачили діло Господа та чудеса Його, бо Він дуже великий.
Я спитав його: «Будь ласка, скажи мені початок Галахи (збірна назва нормативної частини законодавства юдаїзму, що регламентує практичні дії юдея – авт.), яку я вивчив сьогодні»…
Той відповів.
Потім рабин Авраам почав розпитувати хлопчика про різні уривки із Зохара (основна і найвідоміша книга з багатовікової спадщини кабалістичної літератури – авт.), просячи батька, щоб його син цитував певні сторінки. Дитина відповідала правильно, навіть коли рабин не згадав конкретну сторінку, а лише вказав пальцем на певний уривок у книзі, прихований від дитини, але явно не від батька. Хлопчик навіть міг читати думки рабина, точно цитуючи біблійні уривки, над якими міркував рабі Авраам, знову ж таки за посередництвом батька. У світлі такої неймовірної демонстрації рабин міг тільки зробити висновок, що «хлопчик знає, що в серці людини, і це може бути лише дух пророцтва».
«Екзаменатор» був особливо вражений здібностями дитини, якщо врахувати, що хлопчик ще не навчився швидко читати, але іноді неправильно вимовляє слова і взагалі дуже сором'язливий.
Згаданий лист повністю цитується в книзі «Сефер Елім» знаменитого єврейського ученого і просвітителя Йосефа Дельмедіго, виданій в Амстердамі в 1629 р.
Дослідник Давид Рудерман з університету Меріленду (США) виявив й опублікував в «AJS Review», (№ 4, квітень 1979 р.) інші тогочасні свідоцтва про диво-дитину.
Зокрема лист, написаний вище згаданим Мордехаєм бен Давидом Кацем до Хаїма Вітала, головного учня Ісаака Лурії (Лурія створив одну з основних течій містичного вчення каббали – школу луріанської каббали) та великому каббалістичному авторитету у Цфаті. Цфат, нагадаємо, — місто в Ізраїлі, одне з чотирьох священних міст для євреїв окрім Єрусалима, Тверії та Хеврону.
Кац, спочатку скопіював первісне повідомлення про диво-дитину з Городка, яке він отримав від рабина Авраама Шора, і додав наступну історію:
«В одного єврея у святій общині Потилича працювала служниця. Коли минуло два роки, вона втекла від єврея без попередження.
Але відразу після її втечі якісь вороже налаштовані язичники (тобто християни – авт.) з того ж містечка Потилича піднялися, щоб обмовити цього єврея, кажучи: «Де ця служниця, яка працювала у вас?»
Але єврей не знав, куди вона утекла.
Коротше кажучи, ця колотнеча продовжувала збільшуватися через наші численні гріхи, поки Бог не надихнув їх сказати: "Давайте підемо до цього хлопчика і розпитаємо його"».
Гості ще не встигли відкрити рота, як диво-дитина розказала їм, чому вони прийшли, назвав ім’я служниці та сказав, що вона жива.
Хлопчик мав намір розкрити місцезнаходження жінки, але «одна зла людина» почала сперечатися з батьком хлопчика, змусивши його втекти з місця.
Рабин Кац попросив у листі Хаїма Віталя вивчити це питання, щоб порадити йому, що робити далі. Він звернувся до Віталя, бо чув, що незадовго до смерті Ісаака Лурії той сказав своєму учневі, що ще за його життя «у землі Едома» (тобто християнських землях) з'явиться хлопчик, який розповість про дивовижні та жахливі речі».
Дещо розтлумачимо описану ситуацію.
У «колотнечі» щодо пропажі служниці йшлося про популярний у ті часи «кривавий наклеп» — звинувачення євреїв у ритуальних вбивствах християн. Але диво-хлопчик своїм ясновидінням цей наклеп спростував.
Тут, однак виникає запитання. Служниця пропала в Потиличі (нині с. Потелич Львівської обл.). А від Потилича до Городка – майже три сотні кілометрів. Це й сьогодні — чимало, а у ті часи – дуже багато. Якось беруть сумніви, що аби потрапити на суд малої дитини, хтось би долав тоді таку значну відстань (приблизно тиждень у дорозі).
Давид Рудерман також знайшов свідчення про дитину з Городка (в двох листах, теж датованих 1620 р.), що залишив італійський лікар Авраам бен Хананія Ягель. В першому листі він здебільшого вихваляє дивовижного малюка, а також заявляє, шо «багато хто повстав проти нього і хоче його убити». Другий, — нагадує біблійні легенди чи пізніші казки про діяння основоположника хасидизму Баала Шема Това (Бешта). Мовляв, «десять єврейських авторитетів з тих областей [Речі Посполитої] пішли і знайшли хлопчика, зустрілися з ним у певному місці і попросили його розповісти їм про спокуту і преображення і про таємницю того, коли прийде дивовижний кінець. Але хлопчик відмовлявся відповідати, доки вони не заклинали його ім'ям Бога, щоб він розповів, що знав. Тоді він відповів: «Знай, що мої слова тебе не заспокоять». Але серця їх сильно збентежилися через це, і люди благали його. Але коли він почав їм відповідати, що наступного місяця нісану розпочнуться родові перейми і настане період лиха для Якова, він не встиг сказати, що вони врятуються і як станеться порятунок, бо вогонь впав з небес, і він пішов у бурю, і вже не був видимий їм».
Побачивши це диво, вся громада оплакувала хлопчика і постувала в трепеті від пережитого. Але приблизно через сорок днів дитина таємничо повернулася. По цього рабини ревно охороняли дитину та вже не ставили їй непотрібних запитань.
Тут пояснимо значення вислову «лиха для Якова». «Яков» — це євреї у цілому, а «Ісав» — усі інші. Тобто дитина пророкувала якесь лихо для усіх євреїв.
Власне, в історії про диво-дитину нічого нового немає. Такі досить поширені в різних народів і культур. Досить згадати, як новонароджений Геракл задушив у колисці змій, які за велінням ревнивої Гери мали його убити, чи єврейські рабиністичні уявлення, що Мойсей міг вільно розмовляти одразу після народження. Аналогічні перекази маємо й про святого Миколая. Розповідають, що немовлям, під час здійснення обряду Хрещення, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі впродовж трьох годин, чим показав, що буде вірно служити Святій Трійці. Також розповідають, що по середах і п'ятницях майбутній святий відмовлявся смоктати материнські груди, бо то були пісні дні.
Зрозуміло, що чутки про дивовижну дитину, яку Бог обдарував особливим даром, впали на поживний ґрунт і до Городка з усієї Речі Посполитої та навіть з-за кордону посунули прочани, — які палали бажанням доторкнутися до такого зримого прояву Божественного Чуда.
Приїхав до Городка і Йосеф Шломо Дельмедіго. Однак якогось особливого трепету перед проявом Божественого Дива у нього не було. Було бажання дослідника та вченого з цим розібратися.
Виходець з Криту Йосеф Дельмедіго був знаним рабином, філософом, математиком й астрономом і однією з найосвіченіших людей того часу. Він уславився енциклопедичними знаннями як у традиційній єврейській вченості, так і у світських науках. В 1606-1613 рр. Дельмедіго навчався в Падуанському університеті, де під керівництвом Галілео Галілея вивчав астрономію та математику, а у інших викладачів — філософію та медицину. Він був палким прихильником геліоцентричної системи Миколи Коперника і одним з найулюбленіших учнів Галілея, якому знаменитий астроном навіть довіряв самостійно користуватися своїм телескопом (таких серед учнів були лічені одиниці).
Більшість життя Дельмедіго провів у мандрах. Він встиг пожити в Каїрі, Константинополі, Кандії, Вільні (Вільнюсі), Гамбурзі, Амстердамі, Франкфурті-на-Майні, а помер у Празі.
На момент, коли єврейську спільноту Європи сколихнула сенсаційна звістка про чудо в Городку, вчений жив у Вільні, де служив придворним лікарем у князів Радзівілів. Дізнавшись про диво-дитину, на яку «всі польські рабини, а з ними кілька тисяч євреїв боялися навіть дивитися», Дельмедіго поквапився на Поділля. Як рабину та знаному вченому йому кортіло з’ясувати, чи тут дійсно сталося Чудо Господнє, чи просто якесь шахрайство.
Що було далі відомо зі звіту Мойсея Метца, учня Дельмедіго, який супроводжував свого наставника до Городка на Поділлі. Цей звіт вміщено до книги Дельмедіго «Сефер Елім».
Метц і розповів, як його вчитель викрив фальшиве чудо: «Одразу ж, коли мій учитель [Дельмедіго] побачив, що тому (хлопчику – авт.) потрібен його батько, він виявив хитрість, за допомогою якої він (батько) давав йому підказки в коді. Наприклад, на букву «алеф» він говорив йому «так» на ідиші; для «бет» — «добре»; для «гімел» — «правильно» і так далі. І запитувач повинен був ставити запитання через батька, і той домагався відповіді від нього (хлопчика), поміщаючи йому в рот літери, щоб він вимовляв літери без голосних чи вокалізації, а його батько інтерпретував та озвучував їх».
Далі Дельмедіго, перевіривши дитину без участі у розмові батька, підтвердив свою початкову підозру і відразу ж «хитрощі стали відомі всім зборам».
Як з’ясувалося, батько малолітнього «пророка» отримував солідний прибуток від свого шахрайства. Коли це сплило йому, як богохульнику і шахраю, рабини проголосили «херем» — виключенні засудженого з громади – фактично громадянська смерть. Доля хлопчика склалася теж трагічно – невдовзі він помер. Чому саме – невідомо.
Зауважимо, що батько хлопчика, який організував цю аферу, був досить ризикованим і розумним чоловіком. Вірогідно, у нього би все вийшло, як планувалося, але втрутився незапланований фактор – до Городка припхався учень самого Галілея.
Можна припустити, що згаданий вище «злий чоловік», який сварився з батьком чудо-дитини, то і є Дельмедіго, бо навіть після викриття шахрайства чимало людей продовжували вірити в «святу дитину» — народ, зазвичай палко бажає чуда і дуже важко прощається зі своїми ілюзіями.
Вірогідно, що й згадка, що «багато хто повстав проти нього і хоче його убити», то теж про учня Галілея та про реакцію на його викривальне дослідження.
Сьогодні історія, що колись прогриміла на всю Річ Посполиту та далеко за її кордонами, невідома навіть більшості істориків, що досліджують добу Ренесансу. Першоджерел про це майже не залишилося. Крім листів, знайдених Давидом Рудерманом, єдину, хоч трішки широковідому згадку про цю подію можна знайти лише в неодноразово згадані книзі «Сефер Елім», яка є знаменитістю сама по собі. Це перше єврейське енциклопедичне видання, де вміщено інформацію, що стосується механіки, математики, теорії музики, філософії, теології, астрономії тощо. Астрономії та пропаганді геліоцентричної системи світобудови Миколи Коперника, «аргументів на користь якої не можуть зрозуміти лише дурні», там приділене особливе місце.
У самому Городку чи не найяскравіша сторінка в історії міста дотепер теж залишалася абсолютно невідомою, а інформація про «чудо-дитину» і учня Галілео Галілея чимало потішила містян.
Крім того історія про Дельмедіго та світлини сторінок його книги незабаром поповнить інтерактивну частину Городоцького краєзнавчого музею.
Наостанок – трішки моралі. Історія з фальшивим пророком з Городка і його «дивами», яскраво показує, що навіть до загально визнаних див потрібно ставитися критично. І завше задавати собі питання, — чи приховане за цим чудом «святе» бажання «наваритися» на легковірах?
Дмитро Полюхович