Сумна історія про плагіат, плагіатчиків і нашу науку та Христову заповідь "Не вкради!".
– І хто про це дізнається? – запитав мене директор одного з найкращих інтернет-порталів в Україні. – На це ж і розраховано: поговорили в вузькому колі – і забули! А люди продовжують робити свою чорну справу.
Отака була відповідь на мою емоційну розповідь про те, що один із випускників духовної академії слово в слово списав мою статтю, опубліковану на шпальтах серйозної і респектабільної газети, і поставив під нею своє прізвище.
Публікація, про яку йдеться, присвячена релігійній пресі - темі моєї докторської дисертації і монографії, яку досліджую вже кілька років. Я годинами працюю з комплектами цих газет і журналів, читаю статті, конспектую, шукаю відомості про авторів в архівах і старих газетах – і отримую від цього величезне задоволення. Своїми доробками я ладна поділитися будь з ким, і не роблю з цього таємниці. Відомості про часопис, свої розробки, знахідки, ідеї публікую в збірниках наукових праць, у засобах масової інформації. Будь ласка, читайте всі бажаючі. І, якщо не згодні зі мною, пишіть своє. Лише не списуйте, не видавайте чужі думки і чужу працю за свою.
Щось не складається у деяких наших науковців (із духовенства і у світських теж) із Христовою заповіддю «Не вкради!» Чи може, вони просто не знають, що плагіат перекладається українською як крадіжка?
Дійсно, ну чого я вирішила вивести на чисту воду одну людину, яка, до речі, навряд чи отримає гонорар або навіть подяку (тепер уже точну нічого не отримає, крім проблем). Я ж знаю, що студенти світських і духовних закладів витягають з інтернету тексти і видають їх за власні наукові розробки, що деякі з тих, хто має кандидатські і докторські ступені, відповідні посади і гроші, складають статті, монографії і дисертації з праць свої колег. І не для кого це не таємниця!
Пам’ятаю, як була вражена наша студентка, коли, збираючи матеріал для дипломної роботи, прочитала статтю одного досить відомого вченого з Росії і працю з тієї ж теми вітчизняного «науковця», слово в слово перекладену з іншої мови. Перепрошую, не зовсім так: «російські реалії» там було замінено на «українські реалії». Ось і весь «творчий і науковий внесок» псевдо-автора. А за всіма правилами, твір, який містить хоча 10% такого роду запозичень, не відповідає вимогам до наукових праць і не мусить публікуватись.
Поки писала цей текст, обурення пройшло, і стало якось незручно і соромно за цих невдах-«науковців», які плагіатять думки та ідеї не лише у колег, але й обкрадають себе, не думаючи, не працюючи, не шукаючи нові шляхи в науці. Прикро, що це у нас так поширено.
Може,щось придумаємо разом? Знайдемо засоби боротьби з плагіатом і не будемо ганьбитися перед світом? Це ж дійсно проблема, і не лише в мас-медіа, а й в науці.