Як стати підприємцем та довіряти науці Церкви? http://www.iupax-ugcc.org.ua/article-details.php?id=241&lang=1
Середа, 26 Липня, 2017
Комісія УГКЦ Справедливість і Мир пропонує чергову цікаву розмову у рубриці «Історії, які надихають» із відомим фахівцем у сфері соціального підприємництва – Зиновієм Свередою, доктором соціальної економіки. Про соціальне підприємництво та український контекст економічного розвитку, про головну причину бідності українців та активність громадян, про найкращу «школу» та зміст розвитку і про багато іншого в нашому інтерв’ю.
Бути самим собою
Ви є доктором соціальної економіки, президентом Українського Кооперативного Альянсу, доцентом Папського Григоріанського Університеті (автором першої наукової програми щодо соціального підприємництва в Україні): Чи можете виокремити досягнення, яке вважаєте суттєвим в особистому (професійному) житті?
Я не є першим, хто опрацьовував програму соціального підприємництва. В Україні вже було кілька програм щодо соціального підприємництва. Я дуже шаную зусилля наших науковців, наприклад, викладачів Києво-Могилянської Академії, представників іноземних фондів та структур, що пробували розвинути соціальне підприємництво в Україні. Хоча я був одним із перших, хто мав можливість викладати соціальне підприємництво та кооперацію за кордоном. Це був цінний досвід, що дуже допомагає мені працювати в Україні в теперішній час. Тривалий період я працював над педагогічною програмою «Креативна економіка» (creative economics), де в центрі було декілька наук: невропсихологія, педагогіка, релігія, математика. Практичними моделями були соціальне підприємництво та кооперація. Для мене дуже важливим було зрозуміти феномен дару творчості людини та самореалізації, а також формування самої думки. А принципи соціального підприємництва допомагають сформувати творчого відповідального підприємця перед самим собою, суспільством та природою. Вони формують продуктивний світогляд.
Основним особистим досягненням вважаю кілька моментів. Я дозрів в житті до того, щоб бути самим собою, незважаючи на думку інших, та не піддаватися під умови загальної системи. Підприємницька робота має кілька особливостей: потрібно мати творче мислення, щоб на ринку товарів чи послуг подавати щось інноваційне, що створює ефект нового продукту, який цікавий і потрібен людям. Бо якщо думати так як всі, то і кінцевий продукт був би той самий, що і у всіх.
Інший важливий момент – це звільнитися від кайданів страхів, що у тебе щось може не вийти. Помилки теж є позитивом, якщо навчишся їх правильно аналізувати. Успіх і занепад підприємницької справи є частиною нашого життя, як радість і біль. Щоб стати успішним підприємцем, потрібно перестати мислити категоріями дипломів та звань, а міркувати бажанням щоденної реалізації.
Важливим досягненням вважаю досвід педагогічної праці, бо вона мене навчила розуміти те, чому колись мене навчали інші, а саме мистецтва критичного мислення, тобто зважувати усі «за і проти» досить швидко і продуктивно. Хоча близько 80% усіх рішень продовжую приймати на рівні інтуїції, але навіть вона сформована вже на основі отриманих знань та навиків. Досвід бути викладачем в Італії мені допоміг краще зрозуміти особисте місце в суспільстві.
"Шануймо та поважаймо своїх успішних українців"
Навколо вашої особи часто згадується ім'я Андрея Шептицького. Як вплинула ця особистість на Вас? Чого Ви у нього навчились? Чи були у Вашому житті інші особистості чи випадки, які вплинули на формування Вас як професіонала у своїй галузі?
Я захопився Шептицьким досить рано. Ще навчаючись у Львові, я взяв участь у конференції про українське відродження, де мав виступ про соціальну працю Митрополита Андрея. Згодом написав диплом та дисертацію на тему Шептицького і кооперації. Кожна епоха має осіб, що її створюють. Шептицький – це особа, що ніколи не піддавалася умовам систем чи урядів, а силою волі керувався мудрістю в житті. Він є справжнім соціальним підприємцем, він бачив реальні проблеми людей (від алкоголізму, бідності до зневіри в собі) і вмів створювати практичні моделі та програми для ефективних рішень. Він зумів віднайти ефективні мирні реформи та рішення на рівні людини та громад. Але головним його методом була просвіта, тобто зміна цінностей людини, світогляду, сильна віра та практичні знання, яких вимагав дух того часу.
Його твори та послання мені відкрили багатство науки та уміння логічно мислити. Він поставив в центрі економіки не капітали, а гідність та свободу людини. І головне – він показав все це на прикладі свого життя. Прибутки не витрачав для надмірних розкошів, а реінвестував у добрі справи творчих людей. Він зумів не лише створити альтернативу тогочасному зовнішньому колоніалізму над українцями, але і звільнив людей від полону власних страхів, що вони самі вибудовують завдяки браку здорового глузду та віри.
Він навчав людей цінувати те, що мають вже. У Шептицького можна навчитися одного важливого аспекту – це бажати пізнати правду та шукати за мудрістю життя. Він написав багато творів про мудрість, яка і має бути основою для людського розвитку.
Крім Шептицького, були інші особи, які творили епоху відродження, такі як О. Ніжанківський та Т. Войнаровський, які залишили чудові твори.
На мене дуже вплинув Борис Гудзяк (пам’ятаю досі його першу лекцію про те, що вся культура має розпочинатися з простих принципів, а саме навчитися говорити дякую та перепрошую), я мав змогу спілкуватися з Любомиром Гузаром – він є вчителем відповідальності та гідності нашого народу. Я дуже шанував Богдана Гаврилишина та його світогляд. Мені запам’ятався його вислів на наших ділових зустрічах, що він зрозумів найкраще науки, коли сам їх навчав інших, бо глибше розумів сам зміст. Мені дуже приємно, що я знайшов багато творчих людей в аграрному секторі, з якими ми працюємо щоденно над кооперацією.
Я б зробив такий висновок: якщо ми хочемо мати успішну Україну, то шануймо та поважаймо своїх успішних українців, вчимося від інших народів, але і визнаваймо та поширюймо інформацію про наших авторитетів духу і діла.
Щодо випадків, які вплинули на мене. Я б згадав один вислів Енштейна: «В житті немає випадкових випадковостей, просто є люди, які не аналізують події та факти в їхньому житті, тому й життя проходить без успіху». А інші стараються знайти зміст у кожній хвилині та моменті, тому й випадок стає можливістю та передумовою для самореалізації.
Особисто вважаю, що в житті не існує утопій: все, що з’явилося в наших думках, можна реалізувати. Бо багато речей, які років 200, 100 чи 50 були у сфері фантастики, сьогодні є реальністю: від передання інформації на відстані до швидкого переміщення. Ми ще досі не усвідомили безмежну силу людського інтелекту та науки.
Найкраща школа – це сім′я
Яка роль освіти та цінностей у формуванні та діяльності якісного соціального підприємницва?
Перед тим, як вести мову про освіту та її роль для соціального підприємництва, то потрібно визначити що саме ми розуміємо під словом «освіта». Якщо ми ведемо мову про сучасні вищі навчальні заклади, то вони мають бути реформовані. Ми всі це визнаємо. Потрібно відновити основну роль вишів – це навчити вчитися все життя, а не заради отримання диплому.
Проте вища освіта не є головною умовою для соціального підприємництва. Соціальний підприємець, як і будь-який фахівець, потребує зовсім іншого – це не навчання після 18-ти, а до 18-ти років. У сфері освіти ми зробили одну велику помилку: ми зруйнували систему сімейного виховання. Глобальна освітня перешкода – це віддавати формувати дитину іншим. Найкраща школа – це сім’я. Нам потрібен не тільки сімейний лікар, але і сімейний вчитель. Потрібно, щоб вся сім’я постійно навчалася. Тому що навіть найпрестижніші школи дають стандартні програми, які не завжди уміють розпізнати індивідуальні таланти. Найкращі соціальні підприємці – це ті, які вели сімейні бізнеси перед тим. Навіть Шептицький, я б назвав його, найбільшим соціальним підприємцем в історії економіки, найкращу освіту отримав у сім’ї, як сам він це сказав. Тому що сімейна освіта заклала не тільки навички, але і цінності.
Економічний розвиток є неможливий без етики. А етика і формує нашу щоденну культуру поведінки та уміння вибору. Практичний приклад: завдяки фінансуванню Державного секретаріату Швейцарії з економічних питань (SECO) та Дослідному інституту органічного сільського господарства (FiBL, Швейцарія) ми опрацювали серію тренінгів щодо розвитку органічного ринку: для нас не є лише питання розвитку сільського господарства, але і здоров’я людей та збереження навколишнього середовища.
Про соціальне підприємництво та український контекст економічного розвитку
Якими принципами має керуватися Соціальне підприємництво? Можете їх охарактеризувати?
Соціальне підприємство має бути, перш за все, підприємством, тобто, забути про те, що це благодійна установа, яка житиме за рахунок пожертв або грантів. Соціальне підприємство повинне виробляти якісні товари та послуги, що потрібні суспільству, клієнтам та споживачам. Соціальні підприємці не мають боятися конкуренції з іншими фірмами. Але якщо вони вирішують ту чи іншу соціальну проблему, то держава має допомогти у відповідності потреби.
Наприклад, засновник створив передумови, щоб у нього працювали підлітки з особливими потребами чи діти з важких сімей. Тому він має взяти на роботу і психолога, педагога, побудувати зручну інфраструктуру (від туалету до робочого стола), сходи та офіс. Мати при цьому асистента для допомоги підліткам. А все це витрати, що закладаються в остаточну вартість того чи іншого продукту. Комерційне підприємство не має таких витрат, бо його цікавить тільки прибуток. Тому ціна їхніх товарів буде нижчою і більш привабливою для споживачів, які шукають дешевшу продукцію тої самої якості. Тому, повинні бути програми держави, які б мали компенсувати дані витрати. Бо тут соціальне підприємство виконує ту роль, що згідно Конституції, мала б робити держава. Але державні програми є малоефективні в Україні. Бо потрібно утримувати бюрократію, інспекторів, спеціалістів, транспорт і так далі. Але тут немає найголовнішого – прямої мотивації та відповідальності держслужбовців. Все це стає причиною як корупції, так і марнотратства.
Соціальне підприємство для дітей-інвалідів дає набагато більше – це не тільки місце праці, але і самореалізація, діалог, соціальна адаптація та відчуття потреби для суспільства. Тому без круглого столу між засновниками та представниками місцевої влади не обійтися. Соціальне підприємництво було б добре презентувати для об’єднаних територіальних громад, які б могли і сприяти і контролювати та підтримувати різні соціально-економічні ініціативи.
Наприклад, Український Кооперативний Альянс, завдяки фінансовій підтримці посольства Польщі, відкрив школу бджільництва для соціальної реабілітації екс-учасників АТО. Тут не лише є питання навчити бджільництву, дати юридичний чи бухгалтерський консалтинг, але і мати професійних психологів для травмованих бійців та їхніх родин. А це щоденна праця і додаткові витрати на інших спеціалістів, які не пов’язані лише з виробництвом меду чи інших продуктів. Але не маючи їх, суспільство лише отримує сумну статистику щодо збільшення самогубств, алкоголізму та руйнування родин. А дані травми були спричинені самою ж державою, яка вимагала виконати свій обов’язок для захисту країни.
У своїх інтерв′ю Ви згадуєте таке поняття як «етичний кодекс сталого розвитку громад». Чи могли б Ви пояснити, що це? Які перспективи його впровадження в українських реаліях?
«Етичний кодекс сталого розвитку громад». Саме поняття сталого розвитку виникло в середовищі науковців, педагогів та підприємців, які побачили згубний результат форми економіки, яка була орієнтована лише на прибуток та не зважала на навколишнє середовище та здоров’я людей.
Ми все більше говоримо про відповідальність, бо свобода підприємця закінчується там, де починається наше здоров’я та навколишнє середовище, яке є нашою домівкою. Ми потребуємо не тільки нової економіки, яка дбає про збереження ресурсів, але і для збереження основного дару людини, а саме, життя як такого. Нова етика – це співвідповідальність не окремих осіб, а громад, які контролюють взаємно членів своєї спільноти. Я часто вживаю поняття «sustainable community», а не просто «sustainable development». Потрібно одне – щоб люди мислили більше категоріями науки та взаємовідповідальності, а не лише нездорової амбіції конкурентності, яка виходить за межі здорового глузду. Бо інакше ми матимемо підміну понять, що, в свою чергу, деформує взагалі прогрес як такий. Замість інституцій розвитку ми будемо засновувати лише установи та програми, які будуть лише виліковувати створені нами ж проблеми, а не сприяти реальному добробуту.
Наприклад, бюджет нашої держави передбачає все більше витрат на «каральні органи», як міліція, служби безпеки, антикорупційні бюра, прокуратуру, які реально для суспільства нічого не виробляють, але все менше витрат йде на освіту, сільські школи, науковців та інноваторів. Ми повністю зруйнували профтехосвіту. А як може прийти інвестор в депресивні райони, якщо там немає якісних спеціалістів. Причина економічних криз – це людська глупота.
Єдиний метод реалізації сталого розвитку громад – це розвивати культуру солідарності та діалогу між членами громад, засновувати спілки за інтересами та потребами. А згодом, на їхній основі реалізовувати різні моделі сталого економічного та соціального розвитку.
Про основну причину бідності українців та активність громадян
Пане Зиновію, публічно Ви часто говорите про таке поняття як «активний громадянин», як Ви його охарактеризуєте? Яку роль відіграє, зокрема у соціальному підприємництві такий громадянин?
Я б розпочав із філософського дуалізму «активний громадянин – пасивний громадянин». Основна причина бідності 95 % українських громадян – це монополії, які взяли під контроль державні органи влади та імітують реформи. Вони змістили акцент джерела влади з народу на інституції, які самі ж і створили.
Монополії приймають закони, які не є в інтересах людей, бо громадяни відсутні в обговоренні, а захищають свої корпорації та мега-структури. Монополії – це не тільки зосередження влади в руках дуже малої кількості «політичних чи економічних диктатур», але і показник пасивності людей, примноженої на їх кількість.
Активний громадянин – це відповідальна та енергійна особа. Добробут держав створює вільний середній клас. Для того, щоб руйнувати середній клас, то достатньо тримати під контролем тарифи на енергетику. Ставлячи високі тарифи, які входять у ціну кожного товару, то можна спокійно робити багато підприємств неконкурентоспроможними. Бо великі корпорації дуже тісно ввійшли в політику і завжди можуть отримати дотації та відшкодування, або так звану «реконструкцію боргу». Великі капітали робляться там, де людина чогось не розуміє.
Інший парадокс у тому, що, завдяки нашій пасивності, ми самі ж себе руйнуємо. Наприклад, маленьке містечко, в якому є біля 30-ти власників невеличких магазинів, але всі вони мають рахунки в одному-двох банках. До директора банку приходить його товариш та отримує кредит для будівництва супермаркету: його будує, робить демпінг цін, та, за короткий час, банкрутує більшість тих магазинів. Парадокс в тому, то, не маючи контролю за своїми ж коштами, власники магазинів були збанкротовані за рахунок своїх фінансів.
Реально «активним» в Україні був кримінал, який звик об’єднуватися навколо своєї «кримінальної етики», а саме створювати схеми та жити за чужий рахунок.
Я скептик в тому, що інституції, які закріпачили людей, напишуть якісь програми для їхнього ж добробуту. Тільки сильна ініціатива знизу та культура об’єднуватися за інтересами та професійністю створить передумови для безпеки та процвітання. Нам потрібні не лише індивідуальні активні громадяни, але й активні солідарні громади, що формуватимуть середній клас.
Активний громадянин – це брати на себе відповідальність за інших теж. Тому це необхідність для соціального підприємництва.
Нещодавно урізних містах України проходила серія відкритих діалогів «Справедливість, Мир і Демократія: місія України», де дискутанти визначили, що сьогодні нам потрібні нові «правила гри», які зрозумілі кожному, зокрема це стосувалося економічного сектору. Як би Ви це прокоментували? Можливо, Ви б навели певний перелік таких правил?
Цікавим є те, що «нові правила гри» усі знають і усе вже прописано. А саме – гарантії прав і свобод. Успішний ринок є тільки там, де є успішна демократія. Побудувати нові правила є неможливим без реальної боротьби проти корупції та організованого криміналу, що засів навіть у держорганах. Тіньова економіка найбільше вигідна не людям, а тим, хто безвідповідально отримує високі прибутки завдяки схемам. А це, переважно, політичний клас. Нові правила гри є можливі, коли ми будемо творити нові громадські організаційні форми та установи, щоб не користуватися послугами кримінальних напівлегальних структур. Проблема не у правилах: ми вже маємо «найкращу у світі Конституцію», яка захищає всіх, крім своїх же громадян. Є потреба і лідерів, що дотримуються тих правил в щоденному житті і створенні громадських альтернатив для спільного захисту інтересів.
Чи могли б Ви у кількох реченнях окреслити різницю між соціально відповідальним бізнесом та соціальним підприємництвом?
Соціально відповідальний бізнес зароджується переважно в середовищі індивідуальних бізнесменів, що стали меценатами у своїй справі. Крім того, є багато етичних підприємців, що хочуть знайти гармонію між амбіцією особистого прибутку та добробуту суспільства. Соціальне підприємництво переважно зародилося на основі культури солідарності, де участь беруть не просто індивідуальні підприємці, а, наприклад, кооперативи. Але в будь-якому випадку, на початках потрібні лідери, що виконають так-звану «чорну організаційну роботу». Головне – це відповідність практичної діяльності задекларованій місії.
"Розвиток – це не накопичення благ чи збільшення маєтків, а вдосконалення якості життя"
Що, на Вашу думку, може стати джерелом сил, допомогою у непростих життєвих ситуаціях?
Джерелом сил може стати відчуття того, що ви торкнулися дна і потрібно підніматися вгору. У світі перемагають не інтелектуальні, а інтелектуально-мотивовані люди, які шукають можливості для праці, а не оправдання власної бездіяльності. Навіть в межах недосконалого законодавства в Україні є безліч можливостей. Біля 4.5 мільярдів людей у світі, які навіть не мають доступу до води чи нормального харчування, тільки і мріють про такий рівень життя як в Україні. А ми тільки нарікаємо на те, що в нас постійно чогось немає. Ми легко знайшли бюджетні кошти на стадіони під ЄВРО-2012 (біля 2 мільярдів доларів), чи євробачення-2017 (30 мільйонів, хоча інші держави витрачають по 8-14 мільйонів), але не маємо грошей на освіту, стипендії науковцям та інноваторам.
Проблема є і у світогляді: ми не шкодуємо грошей для бідних людей, але нам важко допомогти талановитим. Тому і маємо велику «соціалку» та паразитуючу бюрократію, але відсутність хоча б дешевих кредитів для тих, хто хоче відкрити свою справу. Занепад можна трактувати як руїну, але і як «релігійний піст”, щоб усвідомити помилки та поправитися і розпочати новий етап у розвитку.
Для мене джерелом є бажання недарма прожити теперішній день. Ми не змінимо майбутнього, якщо нічого не будемо робити сьогодні.
Чи можете розповісти історію особистого життя (а чи випадок), яка Вас надихнула а чи надихає й досі?
У мене є багато випадків, які мене надихнули як позитивні, так і негативні. Досить часто, навіть відчуття зради від людей, з якими ти працював та які були для тебе моральними авторитетами. В мене були партнери, яким дуже довіряв, але в один момент, коли були складні ситуації, отримав відмову. Це мене витверезило від ідеалізації когось чи чогось. Тому для мене довіра і недовіра є рівноцінні. Часто ми сліпо довіряємо і втрачаємо розуміння, що насправді нами користуються та маніпулюють. Але і можемо мати настільки велику недовіру, що самі себе ізолюємо від інших. Тому є важливим користуватися гармонійно тим, що нам дано: знання і віра, мудрість і мотиваційність.
Чи є у Вас улюблена книга? Місце, яке б ви порадили обов'язково відвідати?
Останнім часом я захоплююся фантастикою, тому що світ показав, що нічого нереального не існує. Наше дитинство було побудоване на казках, але більшість із них реалізовані, завдяки інноваціям та технологіям. Почитайте твори про життя і діяльність Андрея Шептицького – і ви зрозумієте, хто такий справжній чудотворець, соціальний підприємець, який завдяки слову проповіді умів створити щось з нічого.
Місце, щоб відвідати, то можу сказати лише одне – не втомлюйтесь подорожувати та пізнавати землю: вона чудова.
Яка є Ваша мрія, ціль, якою живете?
Я вже не ставлю цілі: їх мав років у 12-14. Зараз я їх реалізовую. Я не живу для того, щоб виграти грант чи реалізувати проект: я встаю зранку і працюю. І це приносить мені насолоду. Ми маємо основний дар: нам дали життя, то подаруймо його й іншим. Сім’я – то мрія кожного.
Який Ваш рецепт успіху? Життєве кредо?
Одна з речей, якій я навчився за останні роки – це уникати дурнів, невігласів та людей, що бажають демотивувати тебе в житті. Їх я просто уникаю та не спілкуюся. Не маю такої розкоші, як витрачати свій ресурс часу. Мій рецепт успіху простий: якщо в тебе немає ідей або грошей, то займися спортом і біжи. Біг допомагає вигнати з голови втому та депресію, залишити їх позаду, щоб не наздогнали. Якщо організм втомився, то дай йому відпочити. Відпочинок – це теж мистецтво. А відпочивати я люблю, особливо на природі. Природа – це велике джерело ідей. Я мало замислююся над тим, чого мені бракує, а більше ціню те, що маю. Тому стараюся розпізнавати красу у буденному дні. Не потрібно чекати свята – зроби його зараз. Бо розвиток – це не накопичення благ чи збільшення маєтків, а вдосконалення якості життя.
Підготували: Іванка Бедь та Злата Бичкова
Інформаційна Комісія УГКЦ Справедливість і Мир