Таку думку висловив о. Орест Фредина, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці у Львові, під час ефіру програми «Відкрита Церква». За його словами, коли ще рана свіжа, то ми можемо бути в жалобі за близькою людиною. Але якщо ми віримо, що в Господі переходимо від смерті до життя, то значення має наша віра в життя, а жалоби як такої не існує. Існує віра.
Священник вважає, що смерть ставить перед нами правду життя. «У практиці Церкви, – каже він, – завжди закликали пам'ятати про смерть. Деколи люди кажуть: якщо ми про неї пам'ятатимемо, то життя виходить якесь страшне, паралізоване. Зовсім ні. Таким чином ми просто пам’ятаємо про те, що ми тут на короткий час», — повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Як зауважує о. Орест, від цього не втечеш. Можна на якийсь час забути, можна хотіти про це не думати, але так чи інакше від цього не втечеш. Важливо пам'ятати, що Бог покликав нас до безсмертя, але прийде момент, коли треба буде дати рахунок за своє земне життя.
«У своїй практиці, – розповів священник, – я бачив, що коли хтось дуже молиться за дорогу померлу людину, то в його житті стає більше цієї людини, ніж коли вона була фізично присутня».
«Мені не раз доводилося бачити, – продовжив він, – як люди впадають у розпач, коли лишаються сам на сам із втратою дорогої людини. Але тому Господь Бог і прийшов у цей світ, щоб простягнути нам руку допомоги, аби ми ніколи не залишалися самотніми».
Отець Орест розповів, що в перші часи християнства, коли хтось носив жалобу, то його навіть картали за тією логікою, що якщо ми, християни, віруємо в життя в Ісусі Христі, то як можна з цього приводу сумувати. «Якщо мить нашого відходу з цього життя не є миттю, коли все втрачено, а навпаки, є часом, коли йдемо на зустріч із Господом, у якого вірили і якого любили, то вона є радісним моментом нашого буття», – пояснив душпастир.