«Війна діє як моральний каталізатор, який оголює людську природу і змушує суспільство повертатися до фундаментальних питань — віри, сенсу, відповідальності, — і дедалі частіше приводить людей до Церкви, ніж у “тихі” часи».
На цьому наголосив Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, виступаючи на дводенній конференції «Голос УГКЦ у світі», що розпочалася 23 січня у Катехитичному центрі святого апостола Петра в Чернівцях.
Захід організували Департамент зовнішніх зв’язків Української Греко-Католицької Церкви, Інститут Архангела Гавриїла та Український католицький університет.
«Одне з ключових питань, яке сьогодні постає для дослідників релігії, — чи стало в нашому житті більше релігії і більше Церкви під час війни», — звернувся до учасників заходу Голова ДЕСС Віктор Єленський.
Згідно з останніми опитуваннями громадської думки, майже кожен четвертий українець став більш релігійним або прийшов до віри після початку повномасштабного вторгнення.
«Близько 26 відсотків людей говорять, що стали більш релігійними, і лише 6 відсотків — що віра відійшла на другий план. Це не просто цифри — це прямий запит до Церкви, до її голосу», — підкреслив він.
Віктор Єленський зазначив, що війна радикально змінює внутрішні орієнтири людини. В умовах екзистенційної загрози зникає зона байдужості — люди або відходять від віри, або, навпаки, приходять до неї значно глибше. І хоча війна оголює недосконалість людської природи, значно частіше вона відкриває інше — здатність до самопожертви, людську гідність і ту «іскру Божої подоби», яку людина носить у собі.
Сьогодні Церква в Україні залишається серед інституцій з найвищим рівнем довіри, поступаючись лише Збройним силам України. Водночас, за його словами, ця довіра має зовсім іншу природу, ніж у 1990-х чи на початку 2000-х років.
«Тоді до Церкви зверталися часто тому, що більше не було до кого звернутися - усі інші інститути мали мізерний рівень довіри. Тепер же це усвідомлена, глибока довіра, народжена з досвіду реальної зустрічі людей із Церквою, зокрема і під час Великої війни», — підкреслив Віктор Єленський.
Українці повідомляють соціологам, що особисто мали досвід допомоги з боку церковних структур, волонтерів релігійних громад, духовенства. Для багатьох саме ця жива зустріч стала доказом того, що Церква здатна бути поруч із конкретною людиною тут і тепер.
Віктор Єленський зазначив, що голос українських Церков сьогодні дедалі гучніше звучить за межами країни. Активність українських релігійних діячів і спільнот у Європі, Північній Америці та інших регіонах світу вже дає відчутні результати.
«Сьогодні те, що було вистраждане нашими предками і за що ми продовжуємо боротися нині, становить для нас очевидну істину, але досі потребує пояснень. І саме тут міжнародна адвокація українських Церков має величезне значення. Українські католики, протестанти, євангельські християни змогли достукатися до своїх одновірців і партнерів у світі. І це настільки відчутно, що викликає граничну нервову реакцію з боку російських пропагандистів і контрольованої Кремлем Російської Церкви», — зауважив він.
Упродовж останніх десятиліть ми бачили неодноразові, кардинальні зміни уявлень фахівців про роль релігії у сучасному світі. Спочатку домінуючою була думка про те, що релігія безперечно лишає цей світ. Потім - що вона полишає щоденне життя мешканців лише певних регіонів світу, передовсім, Західної Європи, посилюється у глобальній політиці й міжнародних відносинах. Приблизно з початку 2010-х років силами Рональда Інглегарта ми були вирішили, що релігія таки слабшає - людина стала жити довше, більш мирно і заможно, а глобалізація зробила продукти прогресу надбанням, якщо не всіх, то дуже-дуже багатьох. Але, як зауважує Голова ДЕСС, спочатку пандемія, а потім повномасштабна російсько-українська війна розтрощила і цей концепт.
“Що це означає для Церкви? Безперечно, можливості. І, безперечно, виклик, над яким зостановиться і ця Конференція”, - зазначив Віктор Єленський.
Підсумовуючи, Голова ДЕСС наголосив: навіть в умовах повномасштабної війни свобода совісті в Україні залишається недоторканною — і це принципова відмінність української держави від держави-агресора.
«Під час війни Українська Держава обмежує свободу зібрань чи слова, але не свободу совісті. Стаття 35 Конституції України не обмежується, і близько 60 відсотків опитаних громадян підтверджують, що ця свобода реально існує і вони або можуть самі реалізовувати цю свободу, або можуть бачити, як її реалізовують ті, для кого вона є важливою. Українці навчилися не тільки цінувати релігійну свободу, але і змагатися за неї і, зокрема, змагатися із тими, хто цю свободу хоче знищити», — підкреслив Голова ДЕСС.