Їхав у зону проведення бойових дій як волонтер, а повернувся звідти капеланом. Так про свою першу поїздку на схід України у 2015 розповідає військовий капелан Євген Флиста. Чоловік каже, за вісім років служіння майже пів сотні разів їздив на позиції бійців. Крім духовної допомоги доставляє бійцям продукти та речі, які зібрали волонтери для захисників.
Джерело: Суспільне. Тернопіль
Богдан Боденчук
4 січня – вісім років, як отець Євген Флиста відвідує бійців у зоні бойових дій. Священник пригадує першу поїздку на схід у 2015 році. Тоді каже, їхав туди як волонтер.
"Я не знав, що я буду капеланом. Я просто поїхав, як священник, який допомагає доставити ліки. Дорогі ліки для діточок. Ми мали неподалік Донецької області зустрітися з людьми, передати, але вийшло так, що ми поїхали в Авдіївку. Ну і з того почалося. Почалися обстріли, почали роздавати адресні допомоги людям. І після чого почали зустрічатися з військовими і вже так почалося моє служіння. Потрібно було залишатися. Потрібно було з ними працювати. Хрестили, служили під обстрілами".
Після контузії, каже Євген Флиста, майже рік не їздив до бійців у зону проведення бойових дій. Отримав травму, пригадує священник, на Різдво у 2016 році.
"Коли відслужили літургію, особисто до мене прийшло дуже багато порожніх смс. Я не міг зрозуміти, що це таке. Я запитав в командира: "Що це може відбутися, чому саме порожні повідомлення?". Він подивився, бо в мене єдиного був телефон з ввімкненим звуком. І він каже до мене: "Напевно на нас ретранслятори направляються, значить зараз будуть обстріли. Треба терміново в укриття". Ми побігли в укриття і так сталося, що десь ударна хвиля, яка трішечки дістала нас мене просто відкинула в бліндаж. В опору бліндажа. Дуже сильно пошкодив ногу. Але, дякувати Богу, на сьогодні все добре".
У 2017 Євген Флиста відновив поїздки на передову. Там разом з бійцями перебувають по 2-3 тижні.
"Вони говорять про себе, про війну, про рідних. Дуже багато говорять про рідних. Вони спілкуються про Бога дуже часто. Вони просять, щоб ми навчили їх молитися, можливо не правильно моляться. Вони, на сьогодні, дуже сильно вже переживають, чи саме вони залишаються такими, як вони були. Чи часом вони не змінилися в гіршу сторону. Тому що війна, вона дає свої плями, вона дає свої проблеми особливо у відносинах з рідними".
Євген Флиста їздив до українських бійців понад 50 разів. Пригадує, які поїздки запам’яталися найбільше.
"Був дощ і нас зустрічали на колінах військові. Ми плакали, бо для нас було дуже дивним такі картини бачити, як військові в болоті стоячи на колінах зустрічають нас священників. Ми заїжджаємо в їхній підрозділ і ми кажемо їм, що підійматися, це ж болото. А вони кажуть: "Ні, ви нам Бога привезли". Це для нас було щось особливе. Були служіння під обстрілами. Досить часто було. Але що важливо: перші рази обстріли, тоді багато військових тікали в укриття. А були моменти, коли вони не тікали, не розходилися і вони казали, що тут точно Бог, Бог нас врятує. І так точно було".
Військовослужбовці часто звертаються до капеланів із проханням похрестити їх.
"Ще у 2015 році, неочікувано для мене, прийшли люди. То були місцеві жителі Луганщини, серед них був і військовослужбовець, які попросили, щоб їх охрестили. Сказали, що хочуть бути з Богом. Це були дорослі люди, які розповіли, що у них навіть ніколи не було церкви та священника, але вони зрозуміли, що Бог має бути. І вони вірили в Бога, просто не знали, як це має бути все. На мою думку, військові найперше хочуть також спільної молитви, хочуть окремої святої літургії і Святого Причастя. Для багатьох це дуже важливо, адже вони потім уже свідчать, що Бог рятує людей. Вони ставлять конкретні намірення у молитві – за родину, чи за свою дитину. Вони дуже переживають за тих, хто чекає на них вдома", – каже Євген Флиста.
Кожного разу коли їдуть до військових, розповідає Євген Флиста, везуть близько трьох тонн волонтерської допомоги. Особливо, каже капелан, військові люблять вареники.
"Розкажу вам жарт, який нещодавно відбувся. Це правдива історія, коли один військовий до мене каже: "Отче, привезіть вареників", а він сам з Львівщини. Я кажу до нього: "А нащо тобі вареники, їсти є, все добре". А він говорить: "Я думати не годен". Він є командир великого підрозділу. Він каже, що в мене кожної неділі зранку, як ми приходимо з церкви після служби Божої в нас вдома завжди були вареники. Традиція для багатьох є. І вона дуже сильно об’єднує, і показує, що це наше, ми українці. Ми маємо свої домашні традиції".
Флиста також підтримує те, що військових капеланів прирівняли до військовослужбовців з єдиним винятком – капелан не має права на зброю.
"Якщо звернутися до історичних джерел, то капелани завжди були частиною війська. І капелан справді має бути серед військових, разом з ними жити, служити, до нього повинні звертатися, як до військовослужбовця, а не просто священника. Капелан має бути на рівні із ними й однозначно, що то є офіцерська посада".
На війні капелани представляють державу і церкву, але не конфесії.
"Тому ми не говоримо про приналежність до якоїсь конфесії, а говоримо про Бога. Я більше скажу, капеланство, то є можливо відкидання конфесій, але навернення до єдиного Бога. І навіть у наших військових частинах уже немає храмів та капличок тої чи іншої конфесії, як раніше. Зараз є релігійні центри і там може молитися кожен. Пригадую, якось ми мали Святу Літургію в окопі і коли почали молитися, а там був цілий підрозділ, розпочався обстріл. По нашій стороні почалося дуже багато прильотів. Ми потім дізналися, що було 62 прильоти. І під час цієї літургії ми не розійшлися, а щиро молилися, військові співали. Коли літургія закінчилася, ми найцінніше – чашу, забрали. І після цього почалися попадання саме біля того місця. Але довгий обстріл ми пережили разом з Богом та молитвою. Були й інші трепетні моменти, коли заїжджали до одного підрозділу, то падав дуже сильний дощ, довкола болото. І коли уже заїздили у підрозділ, почали плакати священники, хоча на війні священники рідко плачуть. Ми почали плакати, бо усі військові стали на коліна. Ми просили, щоб вони піднялися, але вони відмовилися. Сказали нам, що ми їм Бога привезли. Наша найважливіша зброя – віра у Бога, його силу і присутність. Це та моя зброя, яку я несу всім військовим", – розповів військовий капелан 105-ої окремої бригади територіальної оборони.
Зараз Євген Флиста працює капеланом у 105-й бригаді територіальної оборони Тернопільщини. Невдовзі йому мають надавати військове звання капітана.
"Капеланство на сьогодні – це виклик. Але водночас капеланство – це є такий особливий момент, особлива місія якої не буде за якийсь певний період часу тої особливості. Сьогодні, тут, вже і не пізніше, не почекайте, ми вже маємо працювати з ними – з військовими. Ми вже маємо бути там. Бо якщо я на парафії служу для всіх своїх людей, а ті люди служать там на сході, то я маю бути теж і їхнім настоятелем, їхнім провідником духовним. Але це є виклик. Не кожна людина на це готова".