Йосафатки – Згромадження Сестер свщмч. Йосафата (ЗССЙ) – жіноче чернече Згромадження Української Греко-Католицької Церкви, засноване наприкінці XVIII століття.
Згромадження сестер-йосафаток було засноване у 1792 р. о. Тимотеєм Щуровським – монахом Чину Святого Василія Великого, в м. Білій на Підляшші (нині Польща) як ІІІ Василіянський Чин. Проте члени спільноти жили спільним життям та носили монаший одяг.
24 березня 1796 р. холмський єпископ Порфирій Важинський дозволив реєстрацію, і 18 березня 1797 р. Краківське Генеральне правління дозволило публічну діяльність нової спільноти. Першою настоятелькою Згромадження була с. Пелагія Катерина Бріль. Правила для сестер уклав отець Тимотей Щуровський на основі правил Чину святого Василія Великого. Обов'язком сестер було дбати про убранство храму, доглядати за мощами бл. Йосафата Кунцевича, що були тоді виставлені у церкві, в м. Білій, для прилюдного почитання, та вести апостольську працю серед людей.
4 вересня 1797 р. Люблінський округ дозволив сестрам заснувати дівочу школу в м. Парчеві, у якій сестри навчали дівчат молитов, катехизму, німецької мови та жіночих робіт. Через переслідування, а згодом і ліквідацію Греко-Католицької Церкви на Холмщині та Підляшші під владою Російської імперії, у 1863-1875 рр., Згромадження поступово перестає існувати на цих теренах. Згромадження відродилось у Галичині за сприянням двох отців: о. Олександра Дикого та о. Івана Жигаля, в с. Кізлові Буського р-ну Львівської обл., у 1911-1914 рр.
У 1911 р., на прохання о. Олександра Дикого, до с. Кізлова на короткий побут приїжджають три дівчини з новозаснованого Товариства св. Йосифа в Жовкві (у майбутньому - Згромадження Сестер Пресвятої Родини). До них долучаються дівчата з навколишніх сіл, які бажали вести монаше життя. 9 листопада 1911 р. сестри з Жовкви переїжджають до Гошева, а ті дівчата, що до них долучилися, залишаються у с. Кізлові. Отець Іван Жигаль, парох с. Кізлова, організував для них будівництво нового будинку. Новоутворене Товариство у Кізлові спочатку називалося – св. Йосифа Обручника. Отця о. Дикого призначено Ординаріятським Комісаром для справ Товариства, а першою настоятелькою стала Марія-Йосафата Завалій.
Отець Іван Жигаль разом з о. Олександром Диким уклали для Згромадження Статут. Цей Статут і пробні Правила Товариства були затверджені в січні 1914 р. церковною владою. Весною 1914 р. Товариство визначає свою харизму і змінює назву на "Товариство св. Йосафата". Метою відродженого в Україні Згромадження Сестер Йосафаток була духовно-просвітницька діяльність: ведення дитячих садків, катехизація дітей, молоді та дорослих, розповсюдження релігійної літератури та преси, дбання про окрасу церков, а основою його діяльності була повсякчасна молитва за єдність Церков в Україні, за що молився і віддав своє життя св. Йосафат. У 1916 р. Згромадження отримало апостольське благословення від Папи Римського Бенедикта XV, а в липні 1922 р. – від Папи Пія ХІ.
До війни сестри провадять активну діяльність. У березні 1914 р. було засновано перший дитячий садок в м. Буську, на Волянах. Цього ж року до Буська переведено і новіціят. Духовним провідником сестер був о. Бучко, а пізніше о. Кінцінгер, редемпторист. Йому допомагав о. Зенон Каленюк, який перевів сестер до Якторова, де хотів створити новіціят, однак сестри за деякий час повернулися до Буська.
У 1924 р. було відкрито дім на Старому Знесінню у Львові, в 1933 р. - по вул. Замковій, 11 - притулок для літніх людей, а у 60-х роках – ще один дім на Старому Знесінню. Також сестри мали свої доми в Стоянові, Стрию, Волиці Деревлянській, Войнилові біля Калуша, Сколе, Либохорі Львівської обл., в Улашківцях та Поточиськах, що на Тернопільщині.
6 вересня 1943 р. митрополит Андрей Шептицький затверджує Правила Згромадження св. свщмч. Йосафата, що їх підготували о. Ісидор Луб, ЧСВВ, та о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Це дозволило сестрам відкрити канонічний новіціят, а тим, що перебували в монастирі, скласти довічні обіти та усталити своє чернече життя згідно з правилами. Ці правила підтвердив Патріарх Йосиф Сліпий у 1975 р. У роки підпілля УГКЦ сестри зазнали переслідувань від радянської влади та втратили більшість своїх осідків. Незважаючи на це, вони допомагали підпільним священикам під час нічних відправ Св. Літургій, готували дітей до сповіді та причастя, дорослих – до хрещення, сповіді, подружжя, приводили священиків до хворих людей. Друкували і розповсюджували молитовники і календарі.
З відродженням Української Греко-Католицької Церкви діяльність сестер-йосафаток набирає нових форм. Вони почали активно катехизувати дітей, молодь та дорослих при парохіях, у школах, садочках, підготовляти молоді пари до Тайни подружжя. Допомагали оо. василіянам у проведенні місій, реколекцій, виїжджаючи з ними в міста і села різних областей України, брали участь в літніх таборах для дітей та молоді.
У 1990 р. було розпочато будівництво монастиря у м. Львові, а в 1992 р., з благословення Блаженнішого Івана Мирослава Кардинала Любачівського, сестри відкрили новіціят. Починаючи з 1990 р., сестри проводять діяльність у м. Золочеві. У серпні 1995 р. сестри повертаються на стале проживання та працю в с. Кізлів Буського р-ну Львівської обл.
З лютого 1995 р., на прохання сс. Витанок та пропозицію Владики Василя Медвіта, сестри оселилися в смт. Олеську Буського р-ну, де проводили свою діяльність до 1999 р.
У 1996-2000 рр. сестри проводили місійну працю в с. Улашківцях, Чортківського р-ну, Тернопільської обл., а у 1988-2000 рр. - у м. Луцьку Волинської області.
Сьогодні сестри працюють при церквах та у лікарнях, проводять катехизацію у школах, в сиротинці та при парохіях, ведуть біблійні гуртки. При цьому всю свою діяльність скеровують до основної цілі Згромадження – молитвою, словом, працею та жертвою причинитися до єдності Церков.