Українська література і культура не почалася із «Енеїди» Котляревського. Багато віків наша культура розвивалася як феномен багатомовний, що було звичайним явищем і в часи середньовіччя, і ренесансу, і бароко.
Владика Ігор давно займається історією української літератури, і метою цих занять є відкриття української культурної ідентичності в її справжності та в її складності. В передмові до своєї книги «Аскетична література Київської Русі» владика Ігор цілком слушно назвав культуру кількох століть після Володимирового хрещення частиною великої візантійської цивілізації (стор. 10). Середньовічний християнський Схід виявився для нас першим нашим домом в загальноєвропейській християнській культурі (стор. 19), і ми в тому домі посіли окреме місце, цілком відмінне від місця культури Володимиро-Суздальської землі (стор. 11). В XVII-XVIII ст. українська культура виступає органічною частиною загальноєвропейського культурного простору вже через свою причетність до Бароко. На презентації книги проф. В. Моринець підкреслив, що книги вл. Ігоря – це найкращий доказ на користь нашої неперервної присутності в європейському культурному просторі. І це була присутність саме в просторі європейської християнської культури. Саме бароко виникло як певна релігійно-містична і естетична реакція на секуляризацію доби Ренесансу. Загальноєвропейські тенденції зустрілися в Україні із потребою місцевої еліти саме в такій мистецькій мові, що поєднувала християнство і тодішню культуру.
Вл. Ігор підкреслив, що і в часи Ренесансу Україна мала власну християнську традицію, ґрунтовне дослідження якої вже розпочате українськими філософами. Але і сьогодні ми бачимо в літературі Київської Руси та доби бароко два найважливіші фундаменти для нашого визначення себе як українців та європейців. І обидва визначення пов’язані із нашою християнською ідентичністю.
Українська література і культура не почалася із «Енеїди» Котляревського. Багато віків наша культура розвивалася як феномен багатомовний, що було звичайним явищем і в часи середньовіччя, і ренесансу, і бароко.
Вл. Ігор підкреслив, що було б утопічним ставити собі за мету повернутися до українського бароко. Історія не повторюється, а якщо повторюється, то лише як фарс. Тому на нас не чекає не нове середньовіччя, ні нова доба бароко. Але знання і середньовіччя, і бароко, необхідні. Тому що спадщина цих епох залишається для нас актуальною. Отже, не мріяти про повернення до бароко, а відчути його присутність. І в українській поезії XX століття, в у сьогоднішній українській культурі відчувається пульс барокового спадку.
Розуміти власну ідентичність можливо, якщо українська християнська культура представлена у книгах, які є взірцевими дослідженнями, підручниками, енциклопедіями. Президент Києво-Могилянської Академії проф. Сергій Квіт підкреслив структурованість книги. Член-кореспондент НАН України Микола Сулима (Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка) відмітив її енциклопедичність. Проф. Києво-Могилянської Академії Володимир Моренець відмітив, що книга так добре структурована та є енциклопедією саме тому, що автор її мав цілісний концептуальний погляд на українське бароко. Отже, книга архієпископа Ігоря Ісіченка «Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.)» - це і взірцевий підручник, і енциклопедія, і дослідження. Саме завдяки таким книгам можливо довести і собі і світові, що таки маємо унікальну культуру. Бо як висловилася знана дослідниця слов’янських літератур проф. Джованні Броджі: «якщо у Вас була така велика культура, то Ви повинні весь час презентувати її у нових книгах». Можна сказати, що така презентація – найкращий доказ в усіх дискусіях про те, хто ми такі і якими є наші права на цій землі.
Чому саме вл. Ігор написав таку гарну книгу про українське бароко? Проф. Сергій Квіт висловив впевненість, що автор мав таке ясне бачення доби бароко саме через власний досвід священнослужіння. Проф. Микола Сулима підкреслив, що владика Ігор є одним із учнів проф. Володимира Крекотня, а також належить до прекрасного харківського відгалуження київської філологічної школи. Сам вл. Ігор пояснив особливості власного підходу бо літератури бароко через досвід відкритості, пізнання діалогічності культури взагалі та тієї доби – особливо. Вся українська культура будувалася як діалог через різного роду кордони, як діалог через полеміку і освіту, через культурні впливи та відповіді на історичні виклики. Україна завжди була територією культурного діалогу, а не культурної війни. Навіть якщо Київ став центром православної контрреформації, відкритість до діалогу зберігалася. Навіть якщо у кожної із сторін історичних конфліктів з’являлися свої мученики, культура кожної релігійної спільноти продовжувала творитися в загальному просторі.
На презентації було підкреслене значення праць вл. Ігоря. Проф. Сергій Квіт підкреслив, що ясність думок вл. Ігоря дозволяє нам зрозуміти культуру доби бароко, яка досить складна для розуміння, оскільки творилася як химерний та складний феномен. Проф. Микола Сулима назвав книгу «тріумфом школи Інституту літератури». Це не просто курс лекцій, це твір подібний до курсів лекцій професорів Києво-Могилянської Академії доби бароко. Проф. Юрій Пелещенко підкреслив, що лише з часом стає зрозумілим вся цінність праць вл. Ігоря. Видавець о. Василь Саган зазначив, що ця книга важлива не лише з огляду на її роль в культурі, але і з точки зору церковної. Ця книга була б корисна в бібліотеці кожного священика, бо вона – ключ до розуміння української духовної ідентичності.
Вперше надруковано в газеті "Наша віра"