Скотитися до філософської «надконфесійної» теології – це визнати неможливість релігійної теології як університетської дисципліни. Цій дисципліні буде і так важко: адже її предмет – Бог – не є загальноочевидною реальністю.
Отже, хто правий?
Філософська теологія
Вся проблема виникла лише тому, що існують дві теології. Перша – це філософська теологія, частина метафізики.
Отже, розберемося в поняттях. Філософія – це теоретичний тип світогляду, що розумом намагається пізнати найзагальніші реальності. Таких реальностей кілька. Це – людина, світ, Бог. Філософ розумом намагається пізнати ці три граничні реальності, охарактеризувати їх сутність. Пізнання розумом включає в себе як роботу розсудку, так і пізнання інтуїтивним розумом, філософським спогляданням. Про таке споглядання вчили Платон та Шеллінг, його заперечували Кант та Гегель. Але в будь-якому разі філософ намагається відповісти на три питання:
- хто така людина і в чому смисл її існування?
- що таке всесвіт і чому він існує?
- чи існує об’єктивна причина всесвіту (тобто Бог); і якщо вона існує, то яка вона?
Філософський розум народжує гіпотези, на користь яких висуває систему аргументації. Оскільки реальності «людина», «світ», «Бог» є гранично універсальними, про них неможливе точне знання, але можливі лише гіпотези.
Філософію як вчення про перші універсальні реальності та їх можливі причини в традиції назвали «метафізикою». Дійсно, філософія перш за все намагалася бути саме метафізикою, давати відповіді на ті питання, на які не може бути відповіді у фізики чи математики, біології чи політології.
Філософія як метафізика обов’язково включає в себе три складові: антропологію (або вужче – «раціональну психологію»), космологію та теологію. При вивченні останньої філософи-педагоги ставили питання так:
- що людський розум може сам по собі (без допомоги релігії) сказати про Бога?
- що різні філософи вчили про Бога, про його відношення до світу та людини?
- що філософи говорять про релігію? (тут – зародок можливості релігієзнавства як філософської дисципліни).
Філософія дуже скоро усвідомила, що крім трьох метафізичних дисциплін обов’язково необхідна гносеологія, з її головними питаннями:
- як люди пізнають світ та себе?
- чи можливе пізнання чогось, крім світу та людини?
- як формуються людські поняття?
Часто гносеологію в традиції метафізики намагалися замінити просто філософським словником, в якому б всі поняття були сформовані як «очевидні». Саме таким був шлях класика метафізики Х. Вольфа.
Крім того, філософія відкрила як власні дисципліни етику, естетику, онтологію (яка виділилася із «словника»), філософію суспільства, філософію історії, філософію права, філософію техніки та багато інших цікавих філософських наук.
Досвід викладання філософської теології
У сучасні філософські підручники філософська теологія входить вкрай несміливо. У взірцевому в багатьох відношеннях підручнику «Філософія» під редакцією Є.М. Причепія філософська теологія розглядається як частина філософії релігії. Ця остання дисципліна виявляється штучним поєднанням філософського вивчення релігії та Бога (стор. 387). Вивчення релігії та філософські відповіді на питання про Бога як причину світу ясно розрізняються авторами підручника: «Філософське релігієзнавство основну увагу звертає на релігійне ставлення людини до дійсності, а філософська теологія апелює до конструктивного осмислення основного об’єкта релігії – реальності Бога» (стор. 390). В перекладі на більш точну мову це означає наступне: релігієзнавство вивчає релігію як тип світогляду та форму людської діяльності. А філософська теологія – це коли філософ за допомогою розуму (і лише розуму) намагається пізнати Бога. Як правило, мається на увазі опосередковане пізнання Бога, тобто чисто теоретичні роздуми про причину світу – чи існує вона. І якщо існує – то яка вона? Але в історії філософії були філософи, які вважали, що розум може і споглядати Бога. Тоді їх філософська теологія спирається на містичні споглядання, які нібито має розум.
Свій ідеал філософської теології Прокл змальовує в першій книзі праці «Платонівська теологія». Згідно із Проклом теологія – це наука про найперші самодостатні початки існуючих речей, яких звичайно називають богами. Теологія покликана довести три основні метафізичні положення. По-перше, існування Божественного. По-друге, що Божественне Начало є Промислом для всього. По-третє, що воно є Суддею для всього. Адже Богом може називатися не просто самодостатня Першопричина, але така Першопричина, яка зумовлює розвиток всього (момент промислу) та визначає кінцеве торжество добра (момент правосуддя). Також філософська теологія покликана створити вчення про атрибути Божественного, якими є благість, незмінність, простота, мудрість та краса. Засобом пізнання божественної мудрості є екстатичне знання, засобом пізнання Божественної благості є екстатична віра, засобом пізнання божественної краси є екстатична любов. Отже, обов’язковим елементом філософської теології має бути вчення про віру, надію, любов. Останнім змістовним елементом філософської теології має бути вчення про божественні імена. Але особливе значення мало вчення Прокла про методологію філософської теології. Згідно із Проклом, божественне знання відкрите лише для філософських містиків, таких як Платон. Істина теологія може бути сповіщена лише в словах і текстах таких людей, а істинне тлумачення може давати філософська школа, заснована фундатором філософської теології. В самих текстах філософських пророків істина сповіщена у міфах та символах. Завдання філософа – розшифровувати тексти та паралельно дійти до споглядання божественного. Досягши божественного знання, філософ може перебувати в духовних вправах, наприклад, займатися тлумаченням текстів, частково пояснюючи знання про Божественне. А може викласти вчення про Божественне в повному обсязі – наскільки це для нього можливе. Можна створити систему аподиктичних суджень про Божественне – як то робив Прокл в праці «Елементи теології», а можна самому створити символічний текст.
Ясно, що більшість філософів заперечуватимуть за людським розумом здатність до містичного пізнання Бога. А отже, в усіх практично філософських школах (за виключенням неоплатонізму) можна буде відокремити філософську дисципліну як теоретичні гіпотези розуму про Бога від містичної теології чи теології релігійної.
Одним із завдань філософії релігії є як раз строге відокремлення трьох різновидів теології. По-перше, існує філософська теологія – яка є частиною філософського світогляду. По-друге, існує релігійна теологія – як теоретична частина релігійного світогляду. По-трете, існує містична теологія – це записи різного роду містичного досвіду, який був у людей релігійних та на наявність якого претендували і деякі філософи (той же Прокл). Містична теологія проблемна в тому, що вона може належати як додаткове явище і до філософії (Прокл, Мейстер Екхарт), і до теології (Ареопагітики). Але самі теоретики містичної теології вбачають в ній самостійне явище. Згідно із ними, містична теологія – це записи досвіду богопізнання. А ці записи є такими, в яких використовуються поняття та слова мови, але не у їх строгому значенні, а символічно. Тому що містичний досвід неможливо виразити адекватно.
Отже, можна вважати, що філософська теологія як частина філософського світогляду (як гіпотетичні знання філософів про Бога) існує як щось відмінне від релігійної та містичної теологій. Також філософська теологія відрізняється від релігієзнавства. Останнє покликане вивчати релігійні знання, - поряд із вивченням релігійних цінностей та практичних настанов. Оскільки серед релігійних знань є релігійна теологія, то одним із центральних завдань релігієзнавства є вивчення саме релігійної теології. Другорядним є вивчення містичної теології, яка була у людей релігійних. Лише в плані порівняння релігієзнавство може цікавитися містичною теологією філософів та філософською теологією.
У класичному для України підручнику «Філософія» під редакцією Є.М. Причепія змістовно філософська теологія аналізується у параграфі «Буття Бога у філософські інтерпретації». Автори підручника вважають, що філософська теологія перш за все концентрується на проблемі доказу існування Бога, а по друге – дає філософські тлумачення ідеї Бога.
Аналізуються докази як саме раціональні аргументи на користь існування Бога. Автори підручника вважають, що докази філософської теології мають ґрунтуватися на розумі та досвіді, і не мають спиратися на прозріння. Як основні аналізуються три докази: онтологічний (Бог є такою довершеною істотою, яка не може не існувати), космологічний (гармонія світу є такою, що її міг створити лише Бог), телеологічний (розвиток світу є таким, що ним управляє Бог). Автори підручнику аналізують як достоїнства, так і недоліки раціонального ходу аргументації. Цікаво, що самі теологи є більш критичними до філософських доказів на користь існування Бога. Наприклад, В. Карпунін у книзі «Логика и богословие» аналізує саму логічну форму аргументів, доводить, що всі докази можна звести або до логічного кола, або до онтологічного аргументу (який найслабкіший). Ясно, що для В. Карпуніна – це лише свідчення того, що розум може мало що довести і все вирішує віра. Позитивним моментом в аналізі філософських аргументів на користь існування Бога слід назвати те, що автори підручника «Філософія» звертаються не лише до класичних філософських концепцій. Особливо цікавим є аналіз концепцій сучасного православного філософа Річарда Свінберна. Крім традиційних доказів, автори підручника приділяють увагу доказам існування Бога, які запропоновані Н. Вайтхетом (основоположником «теології процесу») та різного роду антропологічним доказам (Бердяєв, Шелер, Бубер та ін.).
При аналізі філософських тлумачень ідеї Бога розглядають теїзм, деїзм, пантеїзм (різні його види). В продовження цієї тематики автори підручника зупиняються на тому як тлумачиться ідея Бога в різних течіях сучасної філософії (неотомізм, феноменологія, неофрейдизм, екзистенціалізм, персоналізм, герменевтика.
Більш розлого аналізується проблематика доказів існування Бога та різних тлумачень поняття Бога в підручнику «Метафізика» В. Гусева. Автор вважає, що аргументи на користь існування Бога є невід’ємною частиною філософії, а різні філософські тлумачення поняття Бога – результат вільної філософської творчості.
Деякі російські філософи навіть намагаються написати підручники «Філософська теологія». Яскравим недоліком таких підручників є зосередження уваги авторів на двох видах філософського дискурсу про Бога. По-перше, деяка увага приділяється тим вченням про Бога, які існували в творах класиків філософії, перекладених на російську мову. По-друге, автори підручників левову частину матеріалу приділяють аналізу вчень про Бога російських філософів XIX-XX століть. Натомість, сучасні філософські концепції залишаються поза увагою. Тим самим читач попадає у філософський дискурс про Бога, який де-факто не існує в сучасній філософії. Отже, потрібні українські підручники із філософської теології, які б ознайомлювали із сучасними дискусіями у цій царині.
Також спостерігаємо цікаве явище, коли філософська теологія стає частиною непоганих російських підручників «Онтологія релігії», наприклад Д. Пивоварова. Правда, все це робиться із певними обмовками та виправданнями: оскільки релігієзнавчий аналіз уявлень про Бога вимагає постановки питання про самого цього Бога, то й відбувається перехід від релігієзнавства до філософської теології. Якість матеріалу в такого роду підручниках набагато краща, і можна було б створити український аналог на основі, наприклад, прекрасної монографії про онтологію релігійної духовності Анатолія Чернія.
Отже, філософська теологія – це намагання філософського розуму довести існування Бога (чи довести неможливість таких доказів) та філософські тлумачення поняття Бога. Залишається спитати себе: чи є ця філософська теологія саме тим, що потрібно вивчати на богословському факультеті університету?
Ясно, що філософська теологія як частина філософії – це предмет уваги філософського факультету. Ця філософська теологія може бути цікавою для теологів, але не може замінити їм їхньої власної теології – теології релігійної.
Релігійна теологія
Релігія – це самостійний вид світогляду, який стверджує існування Надприродного (Бога, душі, ангелів та ін.). Якщо філософський (та науковий) світогляд основується на розумі, то релігійний – на вірі та релігійній інтуїції. Віра – це визнання чогось без повного раціонального доведення. Або взагалі без доведення. Релігійна інтуїція – це безпосереднє переживання Надприродного. Релігії засновують та розвивають люди, які мають релігійну інтуїцію або симулюють її наявність. Звичайні люди мають релігійну інтуїцію у нерозвиненому вигляді («я відчуваю, що Щось є»), тому часто користають вірою.
Складовими релігійного світогляду є релігійні знання, релігійні цінності та релігійні практичні настанови. Часто релігії відрізняються найбільше саме цінностями. Наприклад: головна цінність християнства – любов, в ісламу – покірність. Практичні настанови стосуються моральної поведінки та культової поведінки. Релігія неможлива без власної моралі, оскільки Бог – це Надприроднє, яке не лише дарує людині існування, але і накладає етичну відповідальність. Релігія неможлива без культу – бо він є простором зустрічі із Богом (від найпростішої молитви до складних обрядів).
Релігійні знання є найскладнішим елементом релігійного світогляду. Релігійні знання для окремої людини можуть ґрунтуватися на вірі та релігійній інтуїції. Це – перші джерела релігійних знань. Але кожна релігія робить відбір і вчить не довіряти власним вірі та релігійній інтуїції. Релігійні знання дають як нормативні уявлення про Бога, світ, людину – згідно із якими треба корегувати власну віру та тлумачити власні релігійні інтуїтивні переживання. Такі авторитетні релігійні знання дають у двох формах: віровчення та теологія. Віровчення – це короткий виклад релігійних знань. Це - те що сповіщається як нормативне в цій релігії всім. Теологія – це відрефлектоване віровчення. Віровчення та релігійна теологія, як правило, посилаються на три джерела знання: Святе Письмо (Біблія, Коран, тощо), Свята Традиція (Переказ, Сунна, тощо), Вчительство релігійної громади (навчання Церкви, вчення соборів, вчення пап, вчення умми, вчення авторитетних равинів, тощо).
Ясно, що вже в межах зазначеного виникає проблемне поле для постання власне релігійної теології та її складових. По-перше, виникає потреба у систематичній теології, яка б охоплювала все віровчення та його осмислення богословами. До цієї ж проблематики примикає проблема методології самої теології як цілого, як системи релігійних знань. По-друге, завжди на богословських факультетах є кафедри по вивченню Святого Письма. В історичних церквах приділяється увага вивченню традиції та осмисленню сьогоднішнього вчення церкви, особливо соціального вчення.
Очевидно, що систематичне богослов'я може ділитися на велику кількість дисциплін. Догматика, її окремі складові: вчення про Бога, вчення про створене та людину, вчення про спасіння. Спеціально виділяються христологія, еклезіологія та сакраментологія. Окремою проблематикою є сучасне богослов'я, оскільки в ньому завжди існують важливі дискусії. Неможливо обійтися без історії богослов'я.
Норми релігії щодо моральної поведінки мають бути предметом морального богослов'я. Бурхливо розвивається останнім часом теологія культу, набуваючи форм теоестетики, теодраматики, теології подяки (благодаренія).
Внутрішня логіка розгортання релігійних знань взагалі та релігійної теології зокрема має стати основою для визначення того, які саме предмети необхідно викладати на теологічному факультеті. Але вона не обов’язково має визначити організаційну структуру факультету (але про це мова далі).
Сьогоднішня дилема
Паспорт спеціальності «Теологія» в Україні складено з прицілом на самостійне існування теології як окремої науки. Адже зміст паспорту відображає саме зміст релігійної теології. Але при цьому теологія віднесена до числа філософських дисциплін. Отже, до великого дерева філософської науки тимчасово приєднати теологію, саме як релігійну теологію – і це вже створює проблему. Мало того: необхідно вказувати конфесійну спрямованість цієї самої теології.
Отже, що робити?
Вихід лише один: викладати конфесійні теології такими, якими вони є. Сьогоднішній паспорт складено таким чином, щоб була можливість працювати і в межах православного, і католицького, і протестантського богослов'я. Додатковим масивом знань для теологів має бути ознайомлення із філософською теологією. Для православних теологів це означає розширення їх курсів із «основного богослов'я». У католиків вже існує традиція викладання філософської теології під виглядом «філософії», яку мають пройти всі семінаристи.
Отже, якщо б Університет створив ідеальні умови для існування теологічного факультету, то мінімальним набором кафедр мали б бути чотири: філософської теології, православної теології, католицької теології, протестантської теології. Оскільки умов ідеальних чекати не доводиться, то скоріше за все необхідно розрізнити на рівні кафедр хоча б дві реальності: філософська теологія та християнська теологія (релігійна теологія, або ж просто «теологія»). Але чи можлива релігійна теологія як університетська реальність в Україні?
Університет та релігійна теологія
Україна – країна із давньою християнською традицією. І здається, що в Університеті могла б існувати кафедра християнської теології. І навіть більше – православної теології.
Але головна проблема – у невмінні цієї традиції презентувати православну теологію у формі університетської дисципліни.
Візьмемо для прикладу філософію. Її положення – гіпотетичні. Користь – сумнівна. Але вона надійно тримається в університеті. Тому що здійснює власну безперервну презентацію у формі підручників. І ці підручники відповідають формальним вимогам університетів та міністерства освіти.
Отже, найперше чого не вистачає теології – це самопрезентації у формі стандартних підручників, які відповідали б вимогам університетів та міністерства освіти. Сконцентруємо увагу на традиційній для України християнській теології. Богослов'я в університеті неможливе без повноцінних підручників: «Християнська теологія», «Історія християнської теології», «Сучасна християнська теологія». Також необхідними є власні українські підручники: «Православна теологія», «Історія православної теології», «Сучасна православна теологія». Ясно, що необхідно написати аналогічні українські підручники щодо католицької та протестантської теології. Протестантська серія важлива ще і для того, щоб показати як можливе викладання протестантської теології в її фактичному різноманітті, яке здається критичним. Принагідно зазначу, що в реальності будь-яке конфесійне богослов'я є різноманітним. І православні богословські концепції теж не можна звести до одного знаменника – що відкривається при конкретному їх аналізі (можу тут послатися на свою книгу «Візантійський неоплатонізм» та написану разом із Геннадієм Христокіним монографію «Сучасна православна теологія», що готується до друку). Але варто зробити таке порівняння: різноманіття філософських концепцій не заважає створювати підручники з філософії та викладати її в університеті. Отже, наявність підручників, особливо із православного богослов'я – це певний Рубікон, який має перейти богослов'я. Якщо воно хоче існувати в українському Університеті.
Висновки
Отже, напрямком зусиль має бути створення комплексу підготовки із християнської теології. Це не виключає необхідності викладання філософської теології. Але не для її викладання приймався паспорт із теології, не для неї відбувалася акредитація бакалаврату та магістратури.
Сьогодні держава поставили перед теологами виклик: чи здатні вони представити власну теологію як університетську дисципліну. Особливим є цей виклик для православних теологів. Окремим і особливо складним є становище греко-католиків, оскільки не існує окремої греко-католицької теології, але є єдність двох традицій. Католикам простіше за інших написати власні підручники. Протестантам слід ризикнути і надати свободи своїм можливим представникам в університеті, виявити до них християнське та пасторальне довір’я.
Скотитися до філософської «надконфесійної» теології – це визнати неможливість релігійної теології як університетської дисципліни. Цій дисципліні буде і так важко: адже її предмет – Бог – не є загальноочевидною реальністю. Філософія акцентує власну увагу на вивченні людини і світу саме тому, що її третій головний предмет – Бог – не є очевидним. Тому вона має університетську респектабельність. Теологія – це дисципліна, яка завжди буде в університеті під сумнівом.
Отже, не подати сьогодні презентації релігійної теології в загальній для всіх дисциплін формі підручників – це знищити її університетське майбутнє. Саме підручники і мали б стати розгорнутим і переконливим доказом на користь можливості теології як університетської дисципліни.
Джерело: Релігія в Україні