Український уряд під час німецької окупації мав дотримуватися Божих законів та визнавати рівність кожного перед цивільним законом. На думку Митрополита Шептицького, це були дві складові справедливих наказів та мудрого проводу, яким мали підкорятись християни. Прихований зміст цього вчення полягав у тому, що у разі невиконання цих умов, українці не були зобов’язані коритись цивільній владі.
«У другому пастирському листі до духовенства і мирян УГКЦ 5 липня 1941 року Митрополит Шептицький зосереджував свою увагу на майбутній, соборній Україні та її об’єднаних західних і східних землях. Безсумнівно, це ширше поняття України тісно пов’язувалося з просуванням німецьких військ на схід. Однак, в тексті виразно сказано, що Шептицький покладав свої надії виключно на майбутнє України, а не на майбутнє нацистської Німеччини чи ідеології націонал-соціалізму».
За словами о. Андрія Михалейка «політичні погляди Шептицького раннього періоду німецької окупації були зумовлені позитивною оцінкою завершення радянського панування. Переконаний у потребі опору комуністичній владі, яка утискала релігійну свободу, Митрополит не бачив негайної потреби опиратись німецькому режимові. Видавалося, що нова ситуація вимагала мирного співжиття з новим окупаційним урядом».
«Через кілька місяців погляди Шептицького починають мінятись, – зауважив директор Інституту історії церкви УКУ. Спочатку обережно, щоб не зашкодити тим формам релігійної свободи, які не були ідеальними, але все ж кращими у порівнянні з радянською окупацією. Митрополит вже був переконаний, що німецька держава є майже диявольською і навіть гіршим злом, ніж радянський режим. У листі до Папи Пія XII від 29-31 серпня 1942 року він вперше відкрито та прямо засудив окупацію».
Довідка:
Народився 22 липня 1865 року в селі Прилбичі на Львівщині. Походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали римо-католиками. Незважаючи на сильну опозицію з боку батька, він вирішує повернутися до свого коріння і стати ченцем Василіянського чину, щоб служити "селянській", як її називали в той час, Греко-Католицькій Церкві.
У віці 36 років Андрей Шептицький, обдарований надзвичайними духовними харизмами, стає Главою Греко-Католицької Церкви. Він невтомно трудиться, щоб примирити різні етнічні групи, і залишає по собі багату спадщину творів на тему суспільних проблем і духовности. Розробляє нові методи служіння. Засновує чин Редемптористів українського обряду та монастирі Студійського Уставу в Україні та інші релігійні згромадження. Він стає фундатором лічниці, Національного музею,Богословської Академії, надає грошову допомогу різним релігійним, культурним та освітнім установам.
Митрополит Андрей був покровителем митців, студентів, в тому числі і багатьох православних християн, а також піонером в екуменізмі.
Він опанував єврейську мову настільки добре, що міг спілкуватися з євреями. Під час його душпастирських візитів у міста єврейські громади зустрічали його з Торою. За роки нацистської окупації він переховував у своїх палатах сотні євреїв. У цей період митрополит пише пастирського листа "Не убий", який став сміливим протестом проти звірства нацистів.
Митрополит Андрей помер 1 листопада 1944 року. Зараз триває процес його беатифікації.