Перша писемна згадка про Нижнів у судових документах датована 4 лютого 1437 року. Згідно з інформацією римо-католицьких «Шематизмів Львівської Архідіоцезії» (інформаційно-статистичних довідників), парафію у Нижневі було закладено 1379 року, належала вона до Галицького деканату.
Безжалісна тоталітарна радянська влада з великим ентузіазмом боролася із релігійними спорудами, тракторами розтягувались дерев’яні гуцульські церкви, підривалися муровані кірхи та костели, розбиралися синагоги. Однак з людських сердець їй не вдалося витравити віру в Бога. Повної руйнації у радянський час зазнав римо-католицький монастир Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (польською – Zgromadzenie Sióstr Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Marii Panny) у Нижневі. Для його створення великих зусиль доклала Мати Марцеліна Даровська, настоятелька Згромадження, яку 6 жовтня 1996 року Папа Римський Іван Павло ІІ на площі святого Петра у Римі проголосив Блаженною, молитва до якої допомагає завагітніти. Життя та діяльність Матері Марцеліни Даровської тісно пов’язані з нашим краєм. У статті ми з вами по новому відкриємо затерті сторінки історії монастиря у Нижневі та його засновниці – Блаженної Марцеліни.
Перша писемна згадка про Нижнів у судових документах датована 4 лютого 1437 року. Згідно з інформацією римо-католицьких «Шематизмів Львівської Архідіоцезії» (інформаційно-статистичних довідників), парафію у Нижневі було закладено 1379 року, належала вона до Галицького деканату. В ті часи наші землі потерпали від активних набігів татар, під час одного з них, 3 липня 1594 року, Нижнів був повністю зруйнований. Цей набіг надовго призупинив його розвиток, бо, за даними відомого львівського краєзнавця ХІХ століття Антоні Шнайдера, протягом 1614-1615 років у Нижневі не було кому ходити до костелу.
Заснування першого римо-католицького монастиря у Нижневі пов’язане із його власником, графом Станіславом Вінцентієм Яблоновським (1694-1754), похресником відомого польського короля Яна ІІІ Собєського. З 1735 року граф був воєводою Равським, а у квітні 1744 року отримав титул князя. За свого життя граф багато коштів виділяв на побудову сакральних споруд – костелів та каплиць на території цілої Польщі. Він був одним із меценатів побудови костелу оо. Капуцинів у Більшівцях (сучасний Галицький район). Окрім Нижнева, граф Станіслав Яблоновський мав палаци та землі у Кривині та Плужному. У кінці 1739 року граф написав листа до Провінційного Настоятеля оо. Паулінів у Ченстохові із проханням направити до Нижнева когось із братів для залагодження справи створення монастиря. Із Ясної Гори у Ченстохові 15 грудня 1739 року до Нижнева виїхали вікарій Провінції Дамазій Перельський та отець Есхілій Ружицький. Після вирішення усіх питань граф подарував (фундував) для утримання новоствореного монастиря свої землі (добра) у Вікнянах і Кутищі вартістю сто тисяч злотих, зі всіма їхніми прибутками. Акт фундації був підписаний та завірений у Львові наступного, 1740 року. Згідно з ним, монастир у Нижневі мав утримувати 12 ченців та відправляти за фундатора, графа Станіслава Яблоновського дві Служби Божі кожного тижня. Іменем оо. Паулінів добра у Вікнянах і Кутищі під своє управління перебрав отець Есхілій Ружицький. Костел та монастир пообіцяв побудувати граф, який відразу видав розпорядження розпочати необхідні роботи. Від оо. Паулінів прибуло декілька братів на резиденцію, які уже 1741 року перейшли до монастиря. У березні 1742 року до Нижнева прибули новопризначені преор, підпреор та проповідник. Добра, на які утримувався монастир, були прибутковими. Так, від 4 серпня 1740-го до кінця 1741 року монастир отримав доходів на суму 7 344 злотих 23 гріш, а витрати становили 3 967 злотих 16 гріш, рента була оцінена у сумі 3 377 злотих 7 гріш. Саме село Вікняни мало близько ста підданих, ліси, луки, млини, які приносили добрий дохід. У 1744 році в монастирі був запроваджений строгий статут та канонічно затверджено його діяльність із відповідною кількість братів.
Загальний вигляд Нижнева. Австрійська поштівка 1903 року
Окрім утримання за свій кошт монастиря оо. Паулінів у Нижневі, граф Станіслав Яблоновський у 1747 році передав Провінційному Настоятелю монастиря оо. Паулінів у Ченстохові 60 тисяч злотих на потреби Чину. При цьому граф висловив побажання, щоб ці кошти пішли під відсотки, з яких будуть фінансуватися вбогі монастирі, навчання братів чи інші справи. За таку пожертву графа приймали з королівськими почестями 26 серпня 1749 року, у монастирі оо. Паулінів на Ясній Горі у Ченстохові, коли він прибув туди. У самому Нижневі граф швидкими темпами будував костел, який хотів висвятити на честь святого мученика, єпископа Станіслава та Івана Хрестителя. Станом на 1747 рік були вимурувані стіни костелу, залишалося поставити дах та провести внутрішні роботи. На той час в окрузі не було добрих столярів, то на прохання графа із монастиря оо. Паулінів на Ясній Горі у Ченстохові до Нижнева прибув один брат, який добре розумівся на столярній справі. Тоді ж взялися і до побудови монастирського приміщення. У 1751 році Нижнів відвідав Провінційний Настоятель, який відзначив добрий стан будівлі монастиря, а костел через швидке будівництво уже почав руйнуватися. Тоді було вирішено розібрати костел та наново його побудувати, на що було потрібно 40 тисяч злотих. Взялися до тієї справи з меншим поспіхом, але з більшими приготуваннями. Під час візиту до Нижнева Провінційного Настоятеля Кєльчевського в 1758 році уже були в більшій частині розібрані стіни костелу та поставлена тимчасова капличка, в якій відбувалися Літургії. Будівництвом керував преор Плацид Ельштер, який поважно посприяв розвитку монастиря. У 1764 році Львівський архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський затвердив фундацію монастиря та поклав на братів парафіяльні обов’язки, тобто монастир опікувався парафією Нижнів та прилеглими селами, які до неї належали.
Подальші роботи проводилися з труднощами, бо нащадки графа Станіслава Яблоновського були у важкій фінансовій ситуації, спричиненій гайдамацьким рухом на Правобережній Україні, де були розміщені найбільші їхні маєтки. У 1768 році преор отримав листа від них, у якому йому повідомили, що на закінчення костелу вони можуть заледве виділити дві або три тисячі злотих. Незважаючи на фінансові труднощі Яблоновських, роботи з добудови костелу не припинялися, велися за рахунок монастиря з умовою повернення коштів від нащадків графа у час покращення їх статків. Монастир самостійно завершив будівництво зі своїх прибутків. На час смерті преора Плацида Ельштера, 1 березня 1775 року, із заощаджених коштів залишилася певна сума, на добрах різних панів розміщена, тобто кошти закладені під відсотки, та й монастирське господарство перебувало в доброму стані. Літургія у новозбудованому костелі в стилі бароко оо. Паулінів у Нижневі відбулася аж 1780 року. Однак усі внутрішні роботи були ще не закінчені: вівтарі були тимчасові, стіни – просто пофарбовані, однак ікони уже були розміщені, всі, як тоді відзначали, доброго пензля, з Франції привезені фундатором, лави дубові та й два бічні вівтарі були цілком готовими. До костелу привезли багато красивих прикрас, які залишилися після похорону дружини Антонія Яблоновського, воєводи Познанського, сина графа Станіслава. Великі прибутки монастир втратив після відміни декретом Львівською Архідіоцезією доходів від тютюну та вареної солі, бо з інших своїх добр мав пристойне утримання. Це підтвердилося під час візитації Провінційного Настоятеля 24 серпня 1780 року, коли дохід з давніми рентами складав 17 590 злотих, а видатки становили 7 249 злотих 15 гріш, в монастирській касі було 10 340 злотих 15 гріш. В тому часі резиденція оо. Паулінів у Язловці була приєднана до монастиря у Нижневі, згідно з розпорядженням Провінційної Капітули ще 1767 року. Подальший розвиток монастиря та й одночасно його занепад приніс декрет австрійського імператора Йосифа ІІ від 2 березня 1786 року. Ченців призначили до інших обов’язків, залишився у Нижневі тільки отець Євстахій Маєроновський в характері нижнівського плебана (пароха). Костел був посвячений аж у 1842 році. Так закінчилася історія монастиря оо. Паулінів у Нижневі.
Майже через сто років до монастиря та костелу у Нижневі повертається друге дихання, привнесене сестрами Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Марцеліна Даровська (Котович – дівоче прізвище) народилася 16 січня 1827 року в Україні, в родовому маєтку у селі Шуляки на Черкащині (сучасний Жашківський район), які розташовані між Білою Церквою та Уманню, в багатодітній польській родині п’ятою дитиною. Дівчинка змалку хотіла присвятити себе Богу, спочатку її вихованням займалися гувернантки, а 1839 року батьки відправили Марцеліну на так звану тоді «космополітичну пенсію» (приватне навчання) до Одеси. Після повернення до Шуляк у 1842 році дівчина займалася домашніми справами та харитативною діяльністю серед місцевих селян. Коли батько Марцеліни сильно захворів, то попросив її вийти заміж. Вона ж постановила собі віддати руку Каролю Даровському, найвірнішому з претендентів, якому, як сама писала, «найбільш потрібна була». Шлюб 22-річної Марцеліни з Каролем відбувся 2 жовтня 1849 року. У весільну подорож молода пара поїхала на Ясну Гору до Ченстохови, де біля образу Чорної Мадонни молодята залишили свої шлюбні обручки й поклялися жити «у Бозі й для Бога». Обов’язки дружини і матері Марцеліна виконувала зразково, у 1850 році у пари народжується син Юзеф, 15 січня 1852 року – донька Кароліна. Чоловік не раз казав: «Я надто щасливий, так не може довго тривати!» Через три роки щасливого спільного життя він раптово помер, 20 квітня 1852 року, від тифу. Жінка залишилася з двома маленькими дітьми. А ще через рік помирає син Юзеф від дифтерії. Тоді, занурена в біль, Марцеліна вже точно знала, яким є Божий задум щодо її життя. В автобіографії вона записала: «Світська дорога не була мені призначена Божою волею, моє покликання – в чернечому житті». Молоду вдову, знесилену драматичними життєвими подіями, рідні відправили за кордон на оздоровлення. У Римі під час молитви їй з’явився Господь і відкрив свою думку про педагогічне згромадження. В глибокому містичному потрясінні Марцеліна виразно почула Його голос: «Піди за мною, я тебе поведу». Цьому заклику вона залишалася вірною протягом усього свого життя, сповненого праці та труднощів, але разом з тим неодноразово просвітленого чудесною милістю.
Фігура Матері Божої Язловецької
Протягом багатьох років духовним наставником Марцеліни був отець Ієронім Кайсевич, зі оо. Згромадження Воскресіння Пана Нашого Ісуса Христа. Саме він познайомив Марцеліну із Юзефою Карською, яка мала задум заснувати жіноче згромадження, яке присвятило б себе всебічному вихованню майбутніх жінок і матерів. Однак Марцеліна була змушена повернутися на Поділля, де залишилася її малолітня донька. Клопоти і переживання, пов’язані з вихованням хворобливої Каролінки, чималі зусилля для забезпечення належного їй спадку, а також стійкий опір родини щодо намірів, пов’язаних з чернечим життям, – усе це завдавало жінці багато страждань, але водночас внутрішньо гартувало. Займаючись маєтком чоловіка у Жерді, Марцеліна розпочала освітню роботу, яка спершу з недовірою, а пізніше з пошаною і вдячністю була прийнята місцевими селянами. На практиці вона пізнавала сферу діяльності та впливу жінки-освітянки. У Римі 11 травня 1854 року 27-річна Марцеліна склала приватну чернечу обітницю в Згромадженні, яке формувалося навколо о. Ієроніма Кайсевича та Юзефи Карської. Під час реколекцій перших кандидаток до Згромадження 15-23 грудня 1857 року Юзефа отримала сан Матері (настоятельки), а Марцеліна стала її співсестрою, хоча протягом цього часу мешкала на Поділлі. В день Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, 8 грудня 1859 року, у Римі відбулися облочини та перші публічні законні шлюби сестер Згромадження, тобто посвята в черниці. Прийняла їх тоді і Юзефа Карська, яка стала настоятелькою Згромадження, однак незабаром через хворобу Мати Юзефа помирає 11 жовтня 1860 року. Отримавши звістку від о. Ієроніма про смерть Матері Юзефи, Марцеліна разом із донькою в другій половині листопада вирушає до Риму. Після її приїзду, 27 грудня розпочинаються реколекції сестер Згромадження, які завершуються 3 січня 1861 року складанням вічних обітів Марцеліною Даровською. Вона тоді ж отримала сан Генеральної Настоятельки, а законний габіт прийняла урочисто 1 листопада 1862 року. Сестри Згромадження і сьогодні носять білий габіт в урочистих моментах, а в повсякденній праці використовують габіт сірого кольору. Мати Марцеліна казала сестрам: «Біле плаття наречені одягають раз у житті, а ви кожен день у білому, бо є невістами Господніми». На Поділля Мати Марцеліна повернулася у березні 1863 року, коли із сімома сестрами Згромадження прибула до села Язловець, давнього міста неподалік Бучача. У Язловці барон Кшиштоф Блажовський передав колишній палац Понятовських сестрам під монастир, які відразу розпочали у ньому ремонтні роботи. Вже 4 листопада 1863 року у Язловці відбулося посвячення монастирської каплиці та була відправлена перша Літургія на початок шкільного року.
При монастирі була відкрита християнська школа-інтернат для дівчат. Мати Марцеліна розробила оригінальну методику виховання і навчання, яка давала добрі результати. Головними принципами, на яких ґрунтувалося виховання дітей, були: першість Бога, правда, взаємна довіра та безкорисливість. У процесі навчання учениці отримували знання, подані таким чином, щоб розбудити і розвинути їхнє розумове життя. Мати Марцеліна ввела також новаторський на той час принцип індивідуалізації навчання. Моральне та інтелектуальне виховання молодих дівчат було спрямоване на розвиток у них відповідальності. Цьому завданню мав служити уклад усього чернечого дому, даючи дітям приклад, який вчить, пояснює, свідчить. Мати говорила: «Очищені – очистимо, святі – до святості будемо вести правдивою дорогою». Жінці вона відводила роль берегині родинного гнізда.
Для монастиря у Язловці Мати Марцеліна замовила у Римі листом від 18 лютого 1882 року фігуру Божої Матері у відомого скульптора Томаша Оскара Сосновського. Роботу він виконав старанно та швидко, із білого карарського мармуру. Пречиста Діва зображена майстром в ту хвилину, коли почула звістку, що має породити Сина Божого. Вона сповнена відповідальності та ніжності. В її поставі присутні величність і трепіт, духовність та впевненість. Скульптуру було встановлено в «родинному гніздечку» – так Мати Марцеліна називала Язловець. Фігура була посвячена архієпископом Жигмунтом Фелінським 10 серпня 1883 року в каплиці монастиря. Згодом, 11 жовтня 2009 року, Папа Римський Бенедикт XVI на площі святого Петра у Римі проголосить архієпископа Жигмунта Фелінського Блаженним. Фігура Пресвятої Діви Марії прославилась численними чудами оздоровлення. Тому у 1937 році сестри та випускниці шкіл Згромадження зібрали підписи під зверненням до Папи Римського Пія XI із проханням її коронувати. Урочиста коронація відбулася 9 липня 1939 року, у присутності близько 40 тисяч паломників. Святкову Літургію відправив примас Польщі, Кардинал Август Гльонд, який поклав освячену діадему на голову фігури Пречистої Діви. З того часу вона отримала назву «Фігура Матері Божої Язловецької». Це була остання коронація міжвоєнної Польщі. Після закриття радянською владою у 1946 році монастиря у Язловці скульптуру Богородиці, завдяки допомозі військових саперів, які її демонтували, спакували та перевезли до залізничної станції, так її було врятовано від знищення та вивезено до монастиря Сестер Непорочниць у Шиманові, що неподалік Варшави.
До школи в Язловці зголошувалося так багато претенденток, що через десять років після її відкриття виникла потреба в будівництві нової школи та монастиря. Уже 17 вересня 1875 року в Ярославі над Сяном була відкрита середня школа з інтернатом та безплатною початковою школою в новому монастирі Сестер Непорочниць. Місце було вибране не випадково, поближче до етнічних польських земель, бо тоді вони як «Царство Польське» входили до складу Російської імперії, а на її території була заборонена діяльність римо-католицьких монастирів. Сестри з Ярослава передавали через російський кордон, як тоді казали – «за Сян», релігійну та патріотичну польську літературу, через паломників, які з Холмщини нелегально переходили кордон. Наступні осередки Згромадження Сестер Непорочниць було відкрито 3 листопада 1883 року у Нижневі, 8 вересня 1897 року у Новому Сончі. Особливим став монастир у Слонімі в Литві (сьогодні територія Білорусі), де сестри одинадцять років працювали в підпіллі в умовах російської окупації. Останній раз у 1907 році Мати Марцеліна особисто відправила сестер до нового осідку у Шиманові. Швидке отримання царського дозволу на легальну працю поблизу Варшави було майже дивом, це було зумовлене подіями російської революції 1905-1907 років. На новому місці усі роботи були завершені за рік, і вже 15 серпня 1908 року був відкритий монастир із школою. Мати Марцеліна була переконана у великих Господніх планах відносно саме цього сестринського осідку, де сьогодні знаходиться генеральний дім Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
Далі буде.