Шановні читачі, прислухаючись до того, про що зараз найчастіше говорять, і згадуючи дещо зі своїх минулих літ, ставлю собі запитання: що в нашому суспільстві найважливіше? З цього приводу хочу поділитися з вами деякими думками і тим самим запросити вас замислитися та зробити для себе висновки.
Джерело: Невідоме Поділля
Ми вже розповідали про Бориса Слободнюка, дивовижного пенсіонера з Сатанова, який за власною ініціативою і абсолютно безплатно, не отримуючи за це а ні гривні, а ні шекеля, доглядає за сатанівською фортечною синагогою - історичною пам’яткою загальнонаціонального значення XVI століття. А все тому, що йому «соромно і стидно стало», що ця унікальна споруда знаходиться в такому занедбаному стані.
Нагадаємо, що сатанівська синагога відноситься до споруд оборонного типу і нагадує невеличкий замок. У давні часи на її даху стояла гарматна батарея, а сама вона була важливим вузлом міської оборони.
Борис Андрійович виніс з великого молитовного залу кілька самоскидів різного сміття (майже 20 років місцеві мешканці використовували пам’ятку, як звалище), прибрав прилеглу територію (а це ще парочка самоскидів непотребу), викосив бур’яни та, навіть, провів такий-сякий ремонт (наскільки дозволяла пенсія та сили).
Зі своєю проблемою Борис Андрійович звернувся до управління культури та туризму Городоцької РДА. Там до прохання поставилися з розумінням і таки знайшли необхідне риштування. Їх безплатно надав Володимир Багін – керівник місцевої будівельної фірми.
5 липня відбулося «генеральне прибирання» арон-кодешу, у якому взяли участь Борис Андрійович та місцеві краєзнавці. «Православний рабин», не зважаючи на поважній вік, вичистив від посліду скрижалі. А от молодь зайнялася левами – споруда виявилася настільки високою, що висоти риштувань не вистачило – тож довелося виявляти не аби які акробатичні здібності, та ще на величезній висоті – справа нелегка та небезпечна. Коли почали збирати скинутий на підлогу послід - його назбиралося добрий десяток відер! Цим і обмежилися – більш ретельне чищення – справа професійних реставраторів
До «чищення» єврейської святині долучилися й студенти-туристи, які зайшли подивитися на давню пам’ятку і вирішили теж взяти участь у прибиранні: «Нам просто поталанило, - каже львів’янин Дмитро Пащенко, - зайшли просто подивитися, а натомість мали ще й цікаву пригоду та ще до такої корисної справи долучилися. Приємно, що у збереженні історичної спадщини України є і наш внесок!»
Особливий захват у львів’ян викликала можливість видертися на риштування: «Левів з низу синагоги бачили тисячі людей, а от подивитися на все «очима левів» мали можливість одиниці!», - каже Дмитро.
Думка слушна, швидше за все на цю висоту люди піднялися уперше за останні чверть тисячоліття!
Зауважимо, що всі діючі особи цієї історії є етнічними українцями та православними і греко-католиками за сповіданням.
Крім очищення Божих заповідей від пташиних нечистот було проведено і огляд стану цього барокового шедевру. На жаль оцінку ледь можна «натягнути» на «задовільно». І не лише тому, що колишня позолота облупилася, а фарби облізли - у деяких місцях почав руйнуватися камінь.
Було зроблено й маленькі відкриття. Виявляється, що літери на скрижалях колись теж були вкриті позолотою. Цього з низу зовсім не видно, а от упритул на них можна помітити дрібні залишки золота.
Були і страшні знахідки. Як виявилося, фарба на центральній фресці пооблазила зовсім не через несприятливе зовнішнє середовище. Наприкінці 50-х саме через значні перепади вологості та температури облетів весь тиньк разом з фресками, що прикрашали колись стіни. Центральну фреску пошкоджено кулями. Якісь німці чи поліцаї використали арон-кодеш у якості мішені, вправляючись у стрільбі. Що це не випадкові кулі свідчить те, що одна з куль втрапила рівно в середину розпростертої в благословляючому жесті долоні. Інша у самій центр корони. Таке собі німе свідчення єврейської Катастрофи.
Від бажання видлубати хоч одну кулю довелося відмовитися – це б ще більше могло пошкодити багатостраждальну фреску.
А от жодних слідів кіптяви, диму чи вогню ні на арон-кодеші, ні будь де в синагозі знайти так і не вдалося. Жодного сліду хоч якої пожежі! Більша частина тиньку облетіла, але він повністю зберігся в довкола деяких вікон. Там при пожежах кіптява залишається у першу чергу. Але й там НІЧОГО! Та й жоден з старожилів не може згадати, що у роки війни синагога горіла.
Не зважаючи на те, сторінками комуністичних та російських шовіністичних видань вже котрій рік тиражується байка про те, як українські націоналісти з «Нахтігалю» спалили сатанівську синагогу разом з євреями. Ця брехня давно спростована навіть архівами СБУ – в липні 1941 р бійці «Нахтігалю» дійсно побували у Сатанові, але вони проминули містечко навіть не зупинившись! На жаль жодні аргументи «борців з націоналізмом» не переконують і брехня продовжує тиражуватися. На жаль до цього долучилися не лише рупори чорносотенців, але й деякі видання, що професійно спеціалізуються на боротьбі з антисемітизмом. Якщо говорити про синагогу та Голокост є лише одне свідчення – восени 1941 року кілька днів, перед відправкою до гетто там тримали зібраних з Сатанова та округи євреїв.
Але повернімося до сучасності.
На превеликий жаль всі старання Бориса Андрійовича та інших небайдужих можуть виявитися марними. Справа в тім, що років зо двадцять тому якісь занадто хазяйновиті сатаняни розібрали на будматеріали потужні контрфорси, що підпирали стіни синагоги. Останні одразу ж «поїхали» і сьогодні густо помережені чималими тріщинами, що швидко ростуть. Якщо ситуацію не змінити незабаром синагога-цитадель, яка колись неодноразово витримувала турецькі та татарські обстріли, просто завалиться, поховавши під купами каміння і «відчищених» левів і Скрижалі Заповіту… У держави грошей на порятунок чи не найвизначнішої єврейської пам’ятки України немає (як і немає грошей на історію і культуру взагалі), чисельним євреям-олігархам до синагоги байдуже, а в українців, які у міру своїх сил намагаються хоч що зробити, - немає коштів, бо навіть найнеобхідніші консерваційні роботі коштують десятки тисяч доларів.
Сьогодні довкола цієї історичної пам’ятки склалася патова ситуація – хто хоче щось зробити – не може, а хто може – абсолютно не хоче… Зрештою, це можна сказати чи не про кожну історичну пам’ятку в Україні…