8 квітня у світі відзначають Міжнародний день ромів. А роми із Закарпаття нещодавно відзначили ювілей своєї християнської громади.
У грудні минулого року в ромському таборі в закарпатському Мукачеві було свято: роми святкували 30-ту річницю з того часу, як вони, за їх словами, почули Благу Звістку про Спасителя Ісуса. Тієї зими в таборі з’явилася Церква.
Наприкінці 1984 року молодий християнин з Червонограда Сергій Балюк за покликом Бога прийшов проповідувати Євангеліє в циганський табір у Мукачеві. Вечірні зібрання в тісній халабуді, вщерть набитій ромами, Слово Боже, проповідуване при кіптявому світлі, переслідування з боку радянського уряду та переховування ромами свого молодого пастора – все це дало свої плоди. Серед ромів почалося християнське пробудження: цілими родинами вони наверталися до Бога і починали нове життя. Минали роки і роми вчилися жити по-новому, кидали старі звички та спосіб життя, почали навчатися грамоті, віддавати в школи своїх дітей.
Сьогодні, приїжджаючи в табір, Сергій Балюк, нині єпископ Об’єднаної Християнської Євангельської Церкви Живого Бога, пастор ЦЖБ в м.Київ, не може стримати сліз, впізнаючи в залі тих, хто був серед перших новонавернених ромів.
Марія Горват, ромка, «ветеран» ромської церкви, згадуючи першу зустріч із молодим пастором, розповідає: «Я його не хотіла обідити, думаю, пацан якийсь молодий зайшов, шо йому треба? А він питає, чи можна десь у вас собраніє провести? «Йой, — кажу, — не можна, бо як чоловік узнає, то і вас, і мене уб’є!»»
Гашпар Горват, чоловік Марії, староста табору м. Мукачево, ветеран ромської церкви, згадує той час: «Я задав їй вопрос: кого вибираєш: мене водь (чи – з угор.) Бога твого? Кідь (якщо – закарп.) Бога – ти вмираєш. Я взяв балту (сокиру – закарп.) в руки і волос її накрутив на руку, шоб вона не могла убігати. Підняв балту, і вона каже: «Роби зі мною, шо хочеш, я від Бога не відійду...» Я хотів ударити, но хтось вхопив мою руку. Я тоді почуствував, шо хтось є ззаді мене... Дуже мене тронуло...»
Йосип Віраг, один із ветеранів ромської церкви: «Я думав, що ми такий народ – цигани – що в нас Бога немає. У нас зовсім свого Бога немає. Нас ніхто не любить. І завжди ми жили, як відкинуті люди. Як отброси общества. Я нічого не знав про Бога, абсолютно! І коли бачив, що білі люди (українці чи мадяри) ідуть із чорними книгами в руках, то так недобре ставало мені на серці. Я думав собі: «Бачиш, Господь, у них є Бог, а в нас нічого немає...» Але коли я узнав, що їх Бог може бути і нашим Богом, то подумав собі: Но, цього Бога я вже нікому не віддам!»
Марія Горват про пастора Сергія: «Було таке, шо і вдарили його... Але він нам був посланий від Бога, потому што він унизився туда, куда ми. Бо ми такий народ, знаєте, недобрий. Ми скоро обіжаємось, скоро злі, скоро знаємо всьо сказати. А він був із нами».
Йосип Віраг: «Ми вірили йому, бо всьо, шо він сказав, було правда. І він готовий був на всьо за нас. Готовий був жизнь віддати за циган!..»
Чимало ромів починали освоювати азбуку саме на Бібліях. Ледь не легендарним став випадок, коли ром попросив у Сергія Балюка Біблію і на питання пастора, навіщо йому ця книга, якщо він поки що не вміє читати, ром відповів: «Я її нюхаю!..»
З 2010 року Асоціація милосердя «Емануїл» працює в таборах Закарпаття в рамках проекту «Їжа на щодень» саме для того, аби допомогти ромам впоратися з їхніми проблемами і вивести їх із бідності, яка поколіннями панувала в їхньому народі. Асоціація проводить серед ромів цілу низку тренінгів та семінарів, навчаючи їх азам сільського господарства. Сьогодні, не вірячи в успіх власних зусиль, роми самостійно ведуть домашнє господарство, саджають картоплю, капусту, розводять кур, свиней та навчаються розводити рибу.
В певний час Сергій Балюк зрозумів, що потрібно поступово делегувати самих ромів на служіння в церквах, але одна ромка, нині вже покійна, бурхливо заперечила: «Я не дозволю, щоб брудна циганська рука була на моїй голові!» Тобто, вони не визнавали авторитету циган. І минуло 2-3 роки, щоб цей стереотип переломати, щоб роми зрозуміли необхідність прийняти тих лідерів, які піднімалися серед них.
Сьогодні ромська християнська громада має власний молитовий будинок у таборі в Мукачево (який є одним із найбільших ромських таборів в Україні) і проповідує Євангеліє серед інших циган області. Свого часу молоді християни мукачівської ромської Церкви Живого Бога загорілись бажанням понести Євангеліє в інші табори Закарпаття і стали місіонерами. Старший пастор ромських Церков Живого Бога в Закарпатті Олександр Горват розповів, що за 30 років, з часу, як Слово Боже почало проповідуватися в мукачівському таборі, виросло вже три покоління ромів-християн, які служать у різних сферах життя: працюють у ромських садочках, початкових школах, їздять місіонерами в інші табори області. «Сьогодні в Закарпатті діє 20 ромських Церков Живого Бога, в таборах є молитовні будинки, на базі яких багато де діють їдальні для бідних та початкові школи», – каже пастор Олександр.
Нині табори, в яких живуть християни, служать свого роду свідченням Сили Божої і для тих неромів, які навідуються туди, адже табір, де живуть християни і табір, де їх немає разюче відрізняються один від одного.
За офіційним переписом ромів у Закарпатті 14 тисяч і понад 30 тисяч фактично, кажуть соціологи. Це третина усіх ромів України. Стереотипи і необізнаність кажуть нам, що цей народ уміє тільки красти люки і метал, різати ложки, жебрати у великих містах, а ще гарно грати і танцювати. Це не так. Роми вміють набагато більше.
У середині 90-х, саме у часи коли обиватель змішував гамузом усе некатолицьке і неправославне і називав це злим словом «секта», до ромів прийшли місіонери. І принесли їм протестантизм, привезений закарпатськими заробітчанами у 30-ті роки з Америки, де саме відбувався «вибух протестантизму» і знамените «пробудження на Азуза-стріт», коли у Сан-Франциско закрилися всі бари і клуби, бо всі їхні завсідники сиділи у церквах. У 90-ті потягнулися у церкви і закарпатські роми. Проповідники, хоч і були «гаджо» (білими), пили з ними з однієї кружки і місили глину на вальки у одному кориті. Їм повірили. Окрім віри у Ісуса-Спасителя місіонери-«гаджо» принесли циганам звичку прати речі, тримати домівку у чистоті, будувати вбиральні, вчили їхніх дітей грамоті і годували родини, що зовсім бідували. Й зводили у таборах молитовні будинки. За 20 років у Закарпатті таких «церков у таборах» виросло 17. 18-ту урочисто відкрили вже 2015 року у Чопі.
Відповідь на питання: «чому ромам потрібні окремі церкви?» — дуже проста. Тому що, будьмо чесними перед собою, українці, попри декларовану толерантність, не дуже раді бачити їх у традиційних церквах поруч із собою. Так само, як і американці (теж християни, до речі) не раді були бачити поруч із собою чорношкірих. Так утворилися американські Black Pentacostal Churches (чорні п’ятидесятницькі церкви). А у нас – от ромські.